ГРОМАДСЬКІ ОБ’ЄДНАННЯ МОЛОДІ ЛІВОГО СПРЯМУВАННЯ В УКРАЇНІ (ПЕРША ПОЛОВИНА 1990 РР.)

Станом на вересень 1991 р. криза в комсомолі переросла у його розпад. 21 вересня ЛКСМУ (МДС) на своєму останньому з’їзді він переродився у Спілку молодіжних організацій України (СМОУ), що мала об’єднувати в собі молодь різних переконань. На обломках комсомолу утворилися ціла низка самостійних молодіжних об’єднань. Проте він не припинив своєї діяльності тоді ж у Львові утворилося обласна організація комсомолу, що поставила собі за завдання відновити свою діяльність у колишніх масштабах.

В умовах економічної кризи та політичної нестабільності в 1993-1995 рр. в Києві активно та успішно діяли не менше десяти об’єднань, що працювали серед молодих робітників, студентів та маргінальних нонконформістських молодіжних груп.

Найбільш дієвою ліворадикальною організацією була Революційна комуністична молодь (РКМ), що мала власну ідеологію маоїзму полпотівського взірця, із синтезом анархістських, троцькістських, марксистсько-ленінських ідей, адже послідовники кожної з цих течій знайшли своє місце в РКМ. Фундаментом для утворення об’єднання стала київська організація «Всесоюзної комуністичної партії більшовиків» (ВКПБ) Н. Андреєвої, яка відійшла від санкт-петербурзького центру через організаційні та ідеологічні розбіжності. Лідером молодіжної секції ВКПБ - «Всесоюзної молодіжної гвардії більшовиків» (ВМГБ) був  Ю. «Ернесто», який заявляв, що Україна повинна бути самостійною комуністичною державою. А серед членів організації популярною була теза, що «незалежність України більше відповідає інтересам її трударів, аніж відродження російської імперії».

РКМ по суті контролювала студентську профспілку «Пряма дія», що відзначилася пікетуванням 31 жовтня 1995 р. київської мерії вимагаючи безкоштовного проїзду в транспорті та постійно відзначалася спробами апеляції до некерованої сили молодіжного бунту.

На відміну від них Ліве об'єднання молоді (ЛОМ) тяжіло до ідеологічної роботи, адже складалася з декількох фракцій, кожна з яких проводила власну політичну діяльність. Робітнича червона ліга ім. В.І.Леніна була «найбільш радянською і найбільш прокомуністичною» з фракцій ЛОМу. Метою діяльності організації обрано відновлення СРСР, зупинення будь-яких реформ та перетворень ринково-капіталістичного типу.

Революційним червоним легіоном (троцкісти) керував аспірант юрфаку КНУ ім. Шевченка О. Вернік, член Соцпартії. Їх діяльність спрямовувалася не стільки на піклування про молодь, скільки в роботі з переорієнтації свідомості різних груп молоді на сприйняття соціалістичних цінностей. Задля цього розроблено програму залучення до лівого руху молодих робітників, студентів та тих, чиє життєве гасло: «Капіталізм - багно!». РЧЛівці підтримували стосунки з кількома троцкістськими «Інтернаціоналами», поширючи місцеві видання «Робітничий спротив», «Бюллетень рабочей демократии», а також часописи закордонних соратників. Серед основних політичних завдань - створення робітничого уряду на соціалістичній платформі. Чисельність РЧЛ – складала кілька десятків осіб. Навесні 1995 р. в Києві із частини вже згадуваної ВМГБ утворилось об’єднання «ходжистів» - прихильників автаркічного албанського соціалізму. Комітет «Пролетарський четвер» ім. Енвера Ходжі був філією московської групи, що видавала робітничу ходжистську газету «Пролетарій», в якій вона канонізувала не тільки Маркса - Енгельса - Леніна, а й Сталіна та Ходжу. Шлях до влади ця молодь вбачала триетапним: спочатку революційне захоплення влади на заводі, потім - штурмом захоплення влади у місті, і насамкінець, у всій країні. Органом влади в цьому разі стають революційні ради робітників і селян. Члени «Пролетарського четверга» вважали, що економічна основа албанського суспільства у 70-х рр. - простий товарний пролетарський соціалізм - краще, ніж «дрібнобуржуазний-напівпролетарський лад» в СРСР. Дуже шкідливими для суспільства, а особливо для молоді, ходжисти вважали західні культурні та інформаційні впливи, тому протиставляли їм напіввійськову організацію партії, а зрештою, і держави .

Існували також сталінські молодіжні групи, об’єднані навколо луганського товариства «Єдність - за ленінізм і комуністичні ідеали» (ВКПБ), яке очолювала О. Мазур. Така ситуація виникла внаслідок ідейних і особистісних негараздів та протистояння між «позасистемною» ВКПБ та «ревізіоністськими» СПУ та КПУ.

Отже головною причиною того, що столична молодь тяжіла до «нестандартних» екстремістських угруповань, був пошук, який вели сталіністи, маоїсти, троцькісти та ін. Тоді як лідери «дорослого» комуністичного руху досить пасивно підходили до питання молодіжної роботи, добровільно віддаючи її пенсіонерам-відставникам.

ЛІТЕРАТУРА

1. В. Кіпіані «Осінній наступ лівих» у світлі зростання впливу радикалів. (УНІАН-Політика, листопад 1995 р.)
2. Ідеологія лівих партій та організацій в Україні.
3. Партійно-політичний спектр сучасної України. Ультраліві партії.
4. О.Голобуцький, В.Кулик. Політичні партії України: партійно-політичний спектр сучасної України. Ультраліві партії.
5. "Спостерігач", № 21, лютий 1996 року
6. Д. Полюхович. Дах ще не горить. однак тліє... Український Незалежний Центр Політичних Досліджень.