ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІ ЖУРНАЛИ В УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІАПРОСТОРІ

Літературно-художні журнали – явище не нове для українського медійного ринку. Рівень їх функціонування в суспільстві є одним із об’єктивних критеріїв, який віддзеркалює стан літературного процесу на певному етапі, а також одне із джерел вивчення історії літератури та літературної критики в майбутньому. "Широкий асортимент літературної періодики свідчить про активний органічний розвиток літературного літературного процесу в країні, про його життєвість та потенційні можливості [3].

Загалом періодика про мистецтво слова характеризується соціальною інституціалізованістю, виступає самостійним гравцем у просторі соціальних комунікацій з, для і про літературу, який їх упорядковує, санкціонує й забезпечує реалізацію. "У розмовах про літературу і для літератури у сфері мас-медіа має місце інтерсуб’єктивний контакт і формується контекст (поточних, суперечливих, вільних, ангажованих, щирих, неправдивих, цікавих, тривіальних, глибоких тощо) вражень, висловлених у компетенції й логіці ініціатора такої комунікації — літературно-мистецької періодики, що у свою чергу дозволяє досліджувати і її як експлікованого спостерігача та комунікатора".[2]

Медіа надає можливість мистецтву слова «прямої» актуалізації. Це комунікація з літературою у формі публікації творів та публічних виступів літераторів (інтерв’ю, коментар, нарис, рецензія тощо). Літературно-мистецька періодика — це репрезентоване уявлення про літературу певної епохи разом зі всіма правилами, керуючись якими, суспільство надає літературі соціокультурного статусу. [2]

А. Москаленко зазначав, що "історія преси (…) є водночас історією розвитку нашої публіцистичної спадщини в громадській свідомості, історією духовних цінностей", і "саме ця специфіка кращих творів газетної і журнальної публіцистики минулого вимагає й особливого підходу до вивчення фактів і явищ історії преси". "Не відриваючи певне явище журналістики від історичного ґрунту, не модернізуючи його під нашу сучасність, ми повинні зрозуміти його живе значення і для нашого часу". [4, с. 35]

Літературно-художні газети та журнали в історії української журналістики завжди були носіями національної ідеї, засобом утвердження українства, посідали одне з провідних місць у пресовому дискурсі. Своєю появою вони ознаменували початок зародження української журналістики у ХІХ 2м.. Саме літературно-художні видання стояли в центрі західноукраїнського галицько-буковинського життя, формували основні національно-державницькі дискусії у міжвоєнні 30-і роки, а по війні перенесли дискурс національного самоусвідомлення в еміграційні реалії. [1]

Коли вся Україна жила в умовах “заблокованого” простору літературно-мистецька преса взяла на себе обов’язок творити духовну альтернативу тоталітарній системі. Самвидав втілив національно-духовні пошуки українських “незгідних”, людей опору. Літературно-художні видання одними з перших спричинили переоцінку цінностей наприкінці 80-х років минулого століття та висунули ідею української незалежності, вона ж стала активним чинником її утвердження під час національного пробудження 90-х і творить багатоаспектний дискурс національної культури, формує культурологічний текст нашої доби донині.[1] Все це засвідчує репрезентативність її духовного досвіду, уможливлює встановлення певних пресових тенденцій на основі її публіцистичного дискурсу.

Сучасну літературно-художню періодику складають друковані та електронні журнали, часописи та газети, які містять художні твори різних жанрів, розділи літературної критики, публіцистичні матеріали тощо, пов’язані з культурно-мистецькою тематикою, а також видання, що, окрім літературного, мають культурологічне, мистецьке чи громадсько-політичне спрямування.

У сучасному літературному процесі кожен із часописів має певну роль і місце, представляє або одну зі сторін літературного життя, репрезентуючи "постмодерну" чи "молоду" українську літературу, або є органом певного літературного об’єднання, або претендує на незалежне об’єктивне представлення усієї української літератури, мистецтва та інших явищ суспільного життя.[3]

На жаль, сучасний ринок літературної періодики залишається нестабільним. Його основу складають добре відомі авторитетні видання, що існують уже тривалий час, і пожвавлюють нові видання, які майже щороку з’являються на книжковому ринку чи у віртуальному інформаційному просторі. Найстабільніший сегмент ринку літературної періодики впродовж тривалого часу складають журнали, що виходять під егідою Спілки письменників України. Саме завдяки функціонуванню цього органу та державній підтримці, вони визначаються як відносною чисельністю, так і тривалістю існування (окремі з них існують ще з 1920—30 х рр.). Як періодичний орган СПУ, літературні журнали мають свою визначену роль в літературному процесі, характеризуються певною обмеженістю, навіть "герметичністю", у представленні письменницького кола сучасної та класичної літератури з одного боку, а з іншого — така ж обмеженість є в колі читачів цієї періодики.[3]

Важливим є визначити, що ж включає в себе поняття «літературно-художній журнал». Адже тільки так можна скласти повну картину розуміння цього феномену. Дослідниця Іванова О. подає таке визначення: "Літературно-мистецьке журнальне видання – це спеціалізований ЗМК, який конструює (через селективний відбір фактів і коментарів) образ літератури як соціокультурної реальності; транслює його аудиторії, спілкуючись з якою навіює їй цей образ, формуючи цим і аудиторію; встановлює контакт між літературою та соціумом в аспекті координації запитів та очікувань споживачів і пропозицій виробників; надає слово творцям літератури, проте також лише на умовах селекції, реалізуючи у своїй комунікаційній діяльності уявлення культури про соціокультурний ціннісно-функціональний статус мистецтва слова. Журнал – це розповідь і розповідач про поточне життя літератури, що позиціонується на фоні пережитого минулого та очікуваного майбутнього як її образ у динаміці й змінах, шануванні традиції та очікуванні новаторства." [2]

За кількісним вмістом літератури журнали такого типу можна поділити на:

• літературно-художні (містять первинні літературні твори та критику: "Критика", "Сучасність", "Четвер");

• літературні (література плюс довкола літературна інформація – інформаційні повідомлення, статті, інтерв’ю: "Вітчизна", "Кальміюс", "Дніпро", "Київська Русь");

• змішаного типу (поєднання літературно-художньої складової з іншими змістовими аспектами як рівноправних частин журналу: "Всесвіт","Книжковий огляд", "ШО", "Ї"). [5]

• Інформація в літературному журналі може бути :

• за ступенем опрацювання: первинною (художні твори, інформаційні статті, інтерв’ю); вторинною (огляди, рецензії, анотації, відгуки);

• за мовною ознакою: оригінали творів; переклади.[5]

• За змістовим наповненням літературно-художні журнали мають наступну будову:

• художня література: проза, поезія, драма, гумор, фантастика;

• публіцистика: есеїстика, спогади (спогади — це не лише мемуарна література у звичному вигляді, а й короткі історії літераторів про події минулого, пов’язані з колегами; вони не мають відображати тло епохи, їхнє призначення — розповісти про ситуацію чи розкрити характер і стосунки відомих письменників, діячів мистецтва);

• критика: рецензії, анотації, огляди літератури, відгуки на книгу;

• інформаційні матеріали: інтерв’ю, повідомлення про події у книжковому світі (фестивалі, ярмарки, форуми, зустрічі з письменниками, репрезентації), статті про письменників. [5]

Переважно контент журналу (та й преси загалом) формується «спусканням» вказівки про тему й обсяг матеріалу від редактора до журналіста/автора (назвемо такий принцип формування контенту низхідним). Характерною особливістю літературного журналу є те, що контент формується спонтанно, без заздалегідь встановлених якісних (тема) і кількісних (обсяг) обмежень матеріалів, і саме достатня кількість матеріалів утворює номер видання. Це пояснюється тим, що художні та критичні авторські тексти надходять у редакцію переважно самоплином. Те саме стосується рубрик: у літературному журналі матеріали, уміщені під рубриками, не мають наперед визначених обсягів, наповнення та розмір матеріалів зумовлені лише кількістю відповідних текстів у кожному конкретному числі часопису [5 ]

Формування специфічних рис літературно-мистецьких видань сучасної України в історичній перспективі пов’язується з розвитком «товстого» журналу, кожен випуск якого – формально-смислова цілісність, що характеризується специфічними ознаками: текстова багатокомпонентність, різнобарвність мовного вираження та свобода думок і позицій, які з’являються в межах одного комунікаційного простору з орієнтацією на програмність спілкування. [2]

Формат випуску як цілого дає змогу скористатися дискретністю форми й плюралізмом позицій комунікаторів на користь широкого залучення різних точок зору та форм творчої реалізації. Таке ціле – вдала форма для поєднання новаторства й норми, оскільки впізнавана структура, стале коло авторів, система орієнтирів у ньому співіснують з відкритістю до ситуативних впливів. Особливо серйозні перспективи в цьому аспекті має інтелектуальний журнал як різновид «товстого», тому що він не обмежується вузьким полем проблематики, охоче залучає до розмови різних партнерів. Можливості, що має цей формат, не тільки сприяють рівноправності спілкування та підвищенню компетентності комунікаторів, а й сприяють збереженню традицій і здобутків культури, де в центрі книга.[2]

Отже, літературно-художній журнал – це досить специфічний представник видань журнального типу. Незважаючи на те, що він виконує надзвичайно важливу роль у суспільстві, цей вид часопису насправді не "живе", а лише намагається досягти цього рівня. Саме тому є необхідним створити найбільш функціональну модель такого журналу, щоб він зміг стати впевненим учасником боротьби за свого читача.

Література:

1. Василик Л. Концептуально-філософські параметри України як дому у публіцистиці літературних видань другої половини ХХ – початку ХХІ 6м.. [Електронний ресурс] / Л. Василик. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Mandriv/2008_1/Vasylyk.pdf.

2. Іванова О. Літературно-мистецька періодика в соціально комунікаційному просторі України початку XXI ст..: автореф. дис. … д-ра наук з соц. комунікацій : 27.00.01 [Електронний ресурс] / О. Іванова; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2010. — 31 с. — укp.

3. Левицька О. Літературно-художні часописи в сучасному літературному дискурсі [Електронний ресурс] / О. Левицька // Книгобачення. – Режим доступу до статті: http://knyhobachennia.com/?category=10&article=327

4. Москаленко А. Теорія журналістики: навчальний посібник / А. Москаленко. – К. : ЕксОб, 2002. – 334 с.

5. Пилипенко А. Контент літературного журналу: принципи моделювання [Електронний ресурс] /А. Пилипенко // Вісник книжкової палати. – № 2. – 2012. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkp/2012_2/st_5_02.pdf.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, Сидоренко Наталія Миколаївна.