ПОЛЬСЬКА ШЛЯХТА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.: ВІД “ПОХОДУ НА СХІД ДО ЕКОНОМІЧНОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ КРАЮ”

Історія поляків та українців є тісно переплетеною. Це певною мірою пояснює та обумовлює значні взаємовпливи і взаємозалежності обох народів. Водночас таке взаємозбагачення й мирне співжиття часто-густо супроводжувалося непорозуміннями, котрі й сьогодні не мають повноцінного висвітлення та вирішення.

Однією з цікавих спільних тем української та польської історій є стосунки української та польської шляхти в першій половині XVII ст. Щоправда, трактування цих відносин в українській та польській історіографія різниться. В українській історії проникнення польської шляхти на українські земля та зв’язки української знаті та з польською елітою є, зазвичай, визначеним у поняття полонізація [1, 99]. З польською ж не все так просто, більш того навіть сучасні польські дослідники вказують на те, що рух польської шляхти на схід містив в собі різні спонукальні причини та відповідно мотивації, був складним політичним, соціальним явищем перехідного характеру [2, 45]. Відтак, видається цікавою та актуальною думка сучасних польських фахівців щодо визначення так званої східної за вектором шляхетської міграції та відповідно причин її виникнення.

На думку Є. Коропецького, Річ Посполита першочергово сформувалася як держава шляхти. Відповідно, шляхта поступово відвойовувала собі певні привілеї, котрими забезпечували собі всі можливості для перетворення з войовничо-лицарського стану в досить впливову групу землевласників. Оскільки впливовість визначалася кількісними показниками володінь того чи іншого шляхтича, то цілком закономірно постає проблема розширення владних територіальних впливів, які й зумовили експансію поляків на сусідні східні землі [3, 78]. Окрім представників шляхетського середовища в Україну переселялися і селяни зі східних воєводств Польщі – Люблінського, Жешувського, Краківського. Масове переселення в Україну було викликане певними свободами, що тут були. До середини XVII ст. збільшилося число переселенців з центральних районів Польщі, котрі брали участь у воєнно-землеробській колонізації українських земель.

“Північний та західний вектори від території великої Речі Посполитої не викликали у польської шляхти зацікавлення, а відтак залишились непоміченими та втраченими, оскільки сусідні держави не знехтували цілком реальними можливостями розширити територію” – пише Р. Хейдель-Манку [4, 69]. Увага польської шляхти, на думку дослідника, незважаючи на певну мовну та соціальну спільність із західними територіями, була спрямована в іншому – південно-східному напрямі.

Разом з тим, причини колонізації краю (для нас – полонізації), видаються не зрозумілими для дослідників вповні. На перший погляд все здавалося б просто – це досить густо заселені території з привабливими для ведення сільськогосподарської діяльності землі [5, 78]. Ще одним визначальним фактором для дослідників є наявність торгівельного шляху,котрий мав подвійну важливість для підприємливої польської шляхти. З одного боку, через цей шлях, зароблені на торгівлі зерном дорогоцінні метали перевозили до Леванту; з другого боку, саме цей шлях був джерелом проникнення східних мотивів на територію Польщі [6, 89].

Крім того, південно-східний напрям колонізації видавався найбільш вигідним для шляхти ще з декількох причин. Обраний шляхтою вектор територіально дозволяв уникнути конфлікту з Туреччиною та Росією, попередньо укладена церковна унія цілком дозволяла підкорити польськими шляхтичами руську спільноту [5, 85].

Щодо наслідків польської шляхетської експансії на українські землі, то дослідники оцінюють їх як такі, що не були настільки чисельними, а відповідно й потужними для поляків, адже закріпитися за цими землями їм не вдалося [2, 45].

Специфіка польської колонізації полягала у розвитку великого магнатського землеволодіння на українських землях, що ще раз доводить про обмеженість польських шляхетських впливів на українських землі [5, 23].

Крім того, колонізовані землі становили прикордонну смугу держави, слабо заселені, але придатні для господарської діяльності, були досить нестабільним та суперечливим регіоном. З одного боку, колонізація здійснювалась переважно за рахунок місцевого населення, котре відрізнялося від польського етнічною та релігійною належністю; з іншого – на прикордонних землях, від самого початку слабо заселених, потенційно небезпечних, лише велике землеволодіння могло вдало оборонятися в умовах постійної зовнішньої небезпеки, а тому ці землі становили крім суто утилітарного господарського додатку, ще й джерелом додаткової могутності та авторитетності шляхтича, котрий відзначався не лише сміливістю освоєння цього краю, але тим що потіснив місцеве населення на “невизначені далі” [6, 36] .

Інший дослідник Й. Клочовські, оцінюючи шляхту як осіб bene nati (добре народжених), досліджуючи еволюцію лицарського стану Польщі, вказував на своєрідну, витворену польською шляхтою політичну модель влади, що полягала насамперед у формуванні сеймиків та часто заздалегідь передбачених та визначених шляхтою рішень сеймових ухвал. На думку історика, ця шляхетська модель була сформована відносно рано та була надто привабливою ще для еліти Великого Князівства Литовського, тож і для України, тому й про колонізацію як таку не йдеться [7, 33].

Існує думка й про те, що на території України, прикордонній зоні, котра зазнавала небезпечних зовнішніх впливів, конче потрібні були “збройні люди ” або так звані “лицарі в обладунку ”. Відповідно, вдалою діяльність цих людей могла бути лише за умови скоординованої співпраці місцевого та польського елементів [5, 55].

Як видно, процес польської шляхетської колонізації українських земель цікавить і сучасних польських дослідників. Щоправда, одностайного погляду на характер та першочергові причини цього процесу різняться та видаються не до кінця зрозумілими. Можна говорити про різні варіативні способи шляхетської експансії: геополітичний, військовий, аграрний або сільськогосподарський, які в комплексі характеризують перебіг та тенденції соціальних процесів окресленої доби.

Список використаної літератури:

1. Полонська-Василенко Н. Історія України. Україна під Польщею – Т. 1. – К., 1992.

2. Biedeleux R. History of Eastern Europe: crisis and changes. – London-New York, 2006.

3. Koropeskyi J. Polish history the 17th century – 100 years of war. K., 2004.

4. Heydel-Mankoo R. History of Polish titled families and heraldry. – London, 2002.

5. Norman D. History of Poland. V. 1. Origins to 1795. – Columbia University Press, 2003.

6. Czaijkowski J. Short article on Ukrainian nobility. – S., 2001.

7. Бовуа Д. Російська влада та польська шляхта в Україні 1793 – 1830 рр. / переклад Зої Борисюк. – Львів: Кальварія, 2007. – 296 с.

Науковий керівник: Михайлюк Ю. М.