ЩОДО ДЕЯКИХ ПИТАНЬ ОБОРОТУ МАЙНОВИХ ПРАВ

В умовах сучасного соціально-економічного розвитку одним з найбільш цікавих та неоднозначних питань є питання юридичної природи та правового регулювання обороту майнових прав. Питання оборотоздатності майнових прав неодноразово висвітлювалось у наукові літературі, але й досі як і питання юридичної природи майнових прав, викликає дебати в наукових колах.

Історично ще за дореволюційних часів, пануючою була думка про те, що продавати чи будь яким іншим чином передавати можна лише речі, та не права (В.І. Сінайський, Г.Ф. Шершеневич [1, с. 373; 2, с.414]). Саме тому у вітчизняному законодавстві відсутнє законодавче закріплення нематеріальної речі, чи якось іншого визначення майнових прав як об’єкту обороту.

Прийнята 15.12.2005 частина друга статті 190 Цивільного кодексу України (далі ЦК) так визначає майнові права: «Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами». Навряд чи таке положення є слушним адже, наприклад, право вимоги є майновим правом, та не є неспоживною річчю. Доповнення статті 190 ЦК частиною другою не видається розумним рішенням, не можливо не погодитись що в своєму попередньому вигляді стаття мала більш завершений та розумний вигляд. В той же час частина 3 статі 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає майнові права так: «майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги». Таке визначення майнових прав вказує на те, що з однієї сторони відсутнє єдине розуміння щодо такого об’єкту, а з іншої єдиний підхід щодо його регулювання.

Речові права це право власності, право володіння, право користування, розпорядження. Тобто право особи на річ – право користуватися річчю будь яким чином вирішувати її подальшу долю і т. ін., майнове право – це таке право яке відмінне від права власності, але здатне задовольнити майнові інтереси свого володільця, і спільними у цих прав (речових та майнових) є саме така здатність.

Зміст частини другої статті 190 ЦК прирівнює майнові права до речових, і таке їх визначення свідчить про те, що законодавець зіткнувшись з необхідністю врегулювання такого об’єкту як майнові права, саме в сучасному розумінні майнових прав, замість того щоб встановлювати якийсь окремий режим, чи якимось іншим чином намагатись врегулювати оборотоздатність майнових прав, пішов по найбільш простому та прийнятному в такій ситуації шляху – підвів норму дефініцію під найбільш схожий об’єкт, а саме під речові права, і тим самим позбавив себе труднощів з подальшою розробкою та виокремлення майнових прав як специфічного об’єкта. Таким чином законодавець прирівнюючи майнові права до речей, створює певного роду юридичну фікцію, за допомогою якої і вводить майнові права в оборот. Обґрунтуванням такої фікції виступає той факт що сучасні механізми правового регулювання орієнтовані на оборот предметів матеріального світу, а не майнових прав. З однієї сторони це здається розумним адже таким чином спрощується система норм, їх дубляж та інші перепони чіткості правового регулювання, через що власне в кодексі і використана така система. При вивченні обгрунтувальної записки до законопроекту №3201-IV від 15.12.2005, чітких пояснень від законодавця стосовно доповнення статті 190 ЦК частиною другою, та причин які б прямо вказували на мотиви законодавця знайти складно. Складається враження, що основною метою таких змін було узгодження законів та життєвих реалій, але спроба не була зовсім вдалою. При цьому поєднання положень Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", та вказаного вище Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №3201-IV від 15.12.2005 р. хоч фактично і не дають можливість говорити про істотні зміни в концепції об’єктів правовідносин, та в правому режимі обороноздатних майнових прав, але викликають питання про більш досконале вивчення як природи майнових прав, так і питання про більш чітке законодавче регулювання їх обороту. При цьому варто було б звернути увагу на досвід таких країн як Німеччина, Франція, Швейцарія. В цивільному законодавстві цих країн майнові права є об’єктом який знаходиться в обороті без будь яких фікцій чи прирівнювань. В цивільному законодавстві України майнові вказані в якості предметів договорів купівлі-продажу, найму та дарування. Деякі вчені вказують на теоретичну можливість використання майнових прав в якості предмету договору міни (О.С. Яворська). Такі погляди вчених вказують на необхідність перегляду положень стосовно оборотоздатності майнових прав. Розвиток суспільних відносин вимагає від вчених більш поглибленого вивчення цього питання, та внесення відповідних змін до законодавства. Однозначно можна стверджувати, що майнові права не слід прирівнювати до прав речових, та на цьому не зупиняється дискусія стосовно місця таких специфічних майнових прав в системі об’єктів цивільного права.

Все це свідчить про актуальність цієї теми на сьогоднішній день, та про необхідність подальшого вивчення майнових прав, з тим щоб на науковому рівні визначити чітке поняття майнових прав як самостійного об’єкта цивільного обороту, та визначити їх юридичну природу.

Література:

1. Цивільний кодекс України / http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15

2. Синайский В. И. Русское гражданское право / В. И. Синайский. – М. : Статут, 2002 – 638с.

3. Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права / Г. Ф. Шершеневич. – Тула : Автограф , 2001 – 720с.

4. Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 09.12.2011 / http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2658-14

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Соловйов Олексій Миколайович