СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «СТРАХ», ЙОГО ВИДИ ТА МЕХАНІЗМИ ВИНИКНЕННЯ

В сучасних умовах життєдіяльності людини страх настільки поширене психологічне явище, що воно не потребує пояснень, кожний його знає з власного досвіду. Існування страху зумовлене біологічно, адже страх – це одна з умов існування високоорганізованих тварин. Завдяки страху вони відчувають небезпеку

Одну з найперших спроб раціоналізувати уявлення людини про свій страх зробив древньогрецький філософ Епікур. Подібно Епікуру, Лукрецій вважав, що основним засобом подолання людьми страху є їх мисленнєво-розумова діяльність: «Як би ж думки у них були розумні. Став би їхній розум вільним від великих справ і страхів» [5, с. 857].

Суттєвий внесок у розробку проблеми страху зробив на засадах діалектико-ідеалістичної позиції древньогрецький філософ Платон. Він вважав, що душа людини в пошуках істини має справу з думками, тобто, «чимось темнішим за знання, але яснішим за незнання». В такому випадку, наприклад, мужність виступає як сила, яка зберігає думку про небезпеку. Платон доводив, що така сила, яка постійно зберігає вірні і законні думки про речі страшні й нестрашні має називатися мужністю [5, с. 510].

«Страх – це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивідуума і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки» [8, с. 543].

У перекладі з латинської мови страх означає «тісно». Деякі вчені (З. Фрейд, К. Юнг) вважають, що процес народження дитини може зумовити виникнення у неї страху. Пізніше, він проявляється в несприятливій для дитини психічно напруженій ситуації, зокрема, з-за недостатнього батьківського тепла, душевної незахищеності. Відсутність людини, що турбується про дитину, навіть у період новонародженості викликає у неї несвідоме почуття страху, так званого, раннього страху. Саме в маленьких дітей можна пов’язати страх з причиною нервових порушень у фізичному і душевному розвитку [8, с. 33].

Ще З. Фрейд за ступенем вираженості прояву страху диференціював такі його види, як «вільний страх», «боязкість», «фобія» та «переляк». «Вільний страх» — це безпричинний страх, який не має об'єкта, що його викликав. Для позначення «вільного страху» З. Фрейд застосував термін «готовність до страху», іноді - «готовність у вигляді страху». Сучасна наука для позначення «вільного страху» використовує термін «тривога», «тривожність». Страх З. Фрейд визначає як афективний стан очікування якоїсь небезпеки. «Боязкістю» називає страх перед будь-яким конкретним об'єктом. «Фобіями», на його думку, є патологічні випадки страху, нав'язливий, непо­доланний страх. «Переляк» — афективний стан страху, що виникає в ситуації небезпеки, до якої не було готовності. «Істерія страху» — невроз, основним симптомом якого є різні фобії, що є неусвідомленим конфліктом душевних прагнень. З. Фрейд виділяв дві групи фобій: «житейські фобії» (страхи смерті, інфекції); «спеціальні фобії» (боязнь відкритого простору, кон­кретних тварин тощо).

У вітчизняній психології вивчення страху в дітей велося в межах концепції неврозів і невротичного розвитку особистості. В цьому випадку вчені не створювали власні цілісні концепції дитячого страху, але в межах своїх завдань вносили ряд істотних зауважень, пов'язаних із специфікою дитячого страху.

Страхів існує так багато, що розібратися в них, так би мовити, «розложити по поличках» дуже непросто. Існує багато способів класифікувати їх за якою-небудь ознакою.

Початком систематичного вивчення фобій прийнято вважати 1871 рік, коли вперше була описана агорафобія; було вказано, що фобії вспливають у свідомості людини в супереч її волі і не можуть бути свавільно «вигнані» із свідомості [5, с. 365].

Термін «фобія» походить від грецького «phobos» – страх, жах. Визначення поняття «фобія» досить різноманітні. Так, М. Кербіков (1968) дає досить коротке визначення: «Фобія є нав’язливий страх». Б. Карвасарський (1990) дає наступне визначення: «Фобія – це нав’язливе переживання страху з чіткою фабулою, яке загострюється в певних ситуаціях при збереженні достатньої критики щодо свого стану». За М. Свядощем (1997), «фобія – це страх, який пов’язаний з певною ситуацією чи групою уявлень і який не виникає за їх відсутності». [2, 3].

Найбільш повну класифікацію за змістом нав’язливих страхів зробив Б. Карвасарський (1990), а саме:

1. Страх простору і переміщення в ньому: агорафобія; клаустрофобія; гіпсофобія; страх глибини; страх подорожей у транспорті;

2. Соціофобії (страхи, пов’язані із знаходженням в товаристві інших людей): петтофобія; страх публічних виступів; страх перед екзаменами; ерейтофобія;страх через неможливість виконати яку-небудь дію в присутності сторонніх (проковтнути їжу); страх відвідування громадського туалету; антропофобія;

3. Нозофобії (страх захворіти яким-небудь захворюванням): кардіофобія; інфарктофобія; страх захворіти сказом та іншими інфекційними хворобами; ліссофобія; сифілофобія; канцерофобія;

4. Страх за здоров’я близьких.

5. Танатофобія (нав’язливий страх смерті)

6. Сексуальні страхи: страх перед неможливістю здійснити статевий акт; страх вагітності; страх болю при статевому контакті;

7. Обсесивно-компульсивні страхи: мізіофобія; страх здійснити самогубство; страх скалічити своїх близьких; айхмофобія, оксимофобія;

8. «Контрастні» нав’язливі стани (страх зробити вчинок, який протирічить морально-етичним установкам особистості): страх голосно сказати нецензурні слова в товаристві ввічливої людини; страх «зробити щось непристойне, у церкві під час богослужіння та інше;

9. Нав’язливий страх тварин і комах (змій, павуків, тарганів, мишей, щурів, собак та ін.).

10. Пантофобія – генералізований нав’язливий страх.

11. Фобофобія (страх повторення нападу нав’язливого страху, «страх страху»).

Класифікація за кількістю об’єктів нав’язливого страху: монофобії (проявляється один об’єкт страху, наприклад, страх темряви); поліфобії (наявність декількох об’єктів страху, наприклад, нав’язливий страх павуків, мишей і страх божевілля) (Б. Карвасарський, А. Сліцький, 1990).

Класифікація за часом виникнення нав’язливих страхів: первинні (наприклад, страх поїздок в автобусах); вторинні (приєднання страху поїздок на тролейбусах, трамваях, машинах, фобофобії) [3].

Класифікація за генезисом нав’язивих страхів: (О. Свядощ, 1959):

– «елементарні фобії» – виникають безпосередньо після дії надсильного подразника, який їх викликав, коли причина їхнього виникнення очевидна, хворі розуміють, що викликало їхнє захворювання. Сюди належать, наприклад, страх поїздки залізничним транспортом, який розвинувся після залізничної катастрофи, боязкість собак у дітей, які були налякані чи укушені собаками, страх гойдатися на гойдалці після падіння з них та ін.

– «криптогенні фобії» (від грецького «kriptos» – прихований) – виникають, здавалося б без ніякого зовнішньої приводу, причина їх виникнення прихованна, неусвідомлювана хворим [6].

Традиційно існує два напрямки, які пояснюють механізм виникнення страхів. Один бере свій початок у психоаналітичній концепції, інший – в теорії умовних рефлексів І.П. Павлова.

Для пояснення механізмів виникнення страху, З. Фрейд писав: «Для перетворення лібідо в страх у дорослої людини, недостатньо того, щоб лібідо у формі туги виявилося невикористаним в даний момент. Доросла людина вже давно навчилася утримувати його вільним і використовувати по іншому. Але якщо лібідо віддноситься до психічних імпульсів, які були витісненими, то виникають такі ж умови, як і у дитини, у якої ще немає чіткого розподілу на свідоме та несвідоме, і завдяки регресії на інфантильну фобію, якби відкривається прохід, по якому легко лібідо перетворюється на страх. Не використане лібідо безперервно перетворюється в страх, що здається нам реальним, і таким чином найменша зовнішння небезпека заміщує потреби лібідо» [7].

Багато авторів (І.М. Сеченов, 1947; І.П. Павлов, 1952, Л.С. Виготський, 1982 та ін.) в якості основної причини розглядали фізіологічні механізми виникнення страху. Так згідно їхньої теорії фізіологічною основою страху є складна рефлекторна реакція організма на внутрішні та зовнішні подразники, які являють собою справжню та вигадану небезпеку. Всі стани: страх, тривога, боязкість – є на думку І.П. Павлова, різними варіантами гальмівного процесу [4].

В рамках соціально-когнітивної теорії О. Бандури (2000) було показано, що багато нових зразків поведінки і емоційних реакцій можуть виникати в результаті наслідування (навчання за допомогою моделей). Людині достатньо бачити, чого бояться оточуючі люди (в першу чергу - батьки), для того щоб почати боятися того ж [1].

Література:

1. Бандура А. Теория социального научения / А. Бандура. – СПб.: Евразия, 2000. – С. 255-272.

2. Давиденков С.Н. Основы профилактики невроза / С.Н. Давиденков // Клин. медицина. – 1954. – №3. – С. 3-8.

3. Карвасарский Б.Д. Неврозы / Б.Д. Карвасарский. – М., 1980. – 386 с.

4. Ромен В.Г. Поведенческая терапия страхов / В.Г. Ромен // Журнал практической психологии и психоанализа. – 2002. – №1. – С. 28-48.

5. Роменець В.А. Історія психології древніх віків. Навч. посібник / В.А. Роменець, І.П. Маноха / Вст. ст. В.О. Татенко, Т.М. Титаренко. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2003. – 994 с.

6. Свядощ А.М. Женская сексопатология / А.М. Свядощ. – СПб.: Питер, 1998. – С. 54-62.

7. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции / З. Фрейд / Пер. с нем. Г.В. Барышников; Под ред. Е.Е. Соколовой и Т.В. Родионовой. – СПб.: Азбука-классика, 2006. – С. 380-414.

8. Щербатых Ю.В. Психология страха: популярная энциклопедия / Ю.В. Щербатых. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 512 с.