СВІТОВІ ОСВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ НА ТЕРЕНАХ ВІТЧИЗНЯНОГО ПРОСТОРУ

Постановка проблеми та стан її вивчення. Нові темпи розвитку економіки, політики вимагають прискорення реструктуризації та якості освіти, глобалізаційні процеси якої в освіті як на регіональному рівні, так і в світі, регулює ЮНЕСКО. Дана організація здійснює регулювання процесу розвитку світового освітнього простору, розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти глобального і регіонального характеру. ЮНЕСКО нині залишається головною установою, яка найбільшою мірою впливає на освіту.

Одним з найважливіших етапів освітнього процесу на сьогоднішній день є стрімка комп’ютеризація. Певна річ, адже сучасна випереджувальна освіта неможлива без широкомасштабного вивчення й глобального використання в навчанні комп'ютерної техніки та комп'ютерних інформаційних мереж. Інформаційна насиченість сучасного суспільства, його функціональність на високому рівні сьогодні допускають такі швидкості руху інформації, які можуть забезпечити тільки комп'ютерні мережі, інтегровані в глобальний інформаційний простір.

Прискорений розвиток телекомунікаційних технологій, зокрема мережі інтернет і мультимедіа, в останні роки не тільки сприяло виникненню підвищеного інтересу до використання комп'ютерів у навчальному процесі, але й зумовило появу системи освіти нового покоління – комп'ютерної дистанційної. Яскравим прикладом цього є застосування інформаційних і комунікаційних технологій в освіті: електронний підручник; система мультимедіа; бази даних; електронна пошта; система автоматизованого проектування; локальні та розподілені (глобальні) обчислювальні системи; система телеконференцій; електронний бібліотечний каталог; електронна дошка оголошень тощо.

У цих умовах класична форма очного навчання стає лише частиною загального освітнього інструментарію, причому дедалі меншою. Зовні непомітно, але безупинно зростає непряма участь в освітньому процесі електронних засобів масової інформації – в першу чергу, телебачення, а в останні роки і загальнодоступних комп'ютерних мереж [1].

Таким чином, реакція освіти має реалізуватися в зміцненні інтегральності особистості за збереження й розвитку її особливостей і конкурентоспроможності, а також в орієнтації на сучасну економіку, нові кваліфікації і технології за збереження традиційних і створення сучасних національних особливостей.

Ми розуміємо, що даний фундамент є трохи космічний, адже якоїсь абсолютної, принагідної певним народам у певний період системи цінностей немає. Людина бронзового віку ніколи не повернеться до кам’яного, і, в той же час, боятиметься нових технічних проектів, хоч якими би зручними вони не були. До уваги не беремо тих індивідів, які народжуються не у свій час: їхня доля наперед вирішена – трагічна загибель.

Завдяки широкому колу впливу, світові інтеграційні процеси набувають свого максимального розвитку. Кордони між державами набувають більш умовного характеру, створюються єдині ринки живої робочої сили, що, в свою чергу, вимагає стандартизації освіти і загальновизнаних дипломів.

Отож, світові освітні системи, не дивлячись на національні чи регіональні відмінності, в основному діляться на дві основні моделі – департаментська (США) і факультетна (Європа), яким притаманна різна філософія.

Тут і надалі, вважаємо за правильне навести для порівняння зразки світових освітніх систем, посилаючись на освітній портал «Освіта в Україні і за кордоном» [4].

Найбільша зацікавленість вищою освітою спостерігається в Сполучених Штатах Америки. Майже всі американці вважають, що без освіти немає майбутнього і не уявляють себе без елементарного ступеня бакалавра. Чого не скажеш про вітчизняну молодь.

Американській системі вищої освіти властива пізня спеціалізація, індивідуальний підхід, максимальна відповідність покликання людини, прерогатива самоконтролю, самоаналізу, рефлексії, довгі терміни навчання та інші особливості. Освітня система зорієнтована на те, щоб молодий спеціаліст блискавично реагував на зміни в суспільстві і був готовий до будь-яких вимог зі сторони роботодавця.

Що ж до навчання студентів, то вони рідко навчаються близько від дому, прерогатива надається віддаленим навчальним закладам. Та, зрештою, погодьтесь – є з чого вибирати. Повний цикл навчання завершується в основному в 30-32 роки. Університети США мають одну дуже важливу характеристику, уті-путі детальку: жодне управління, зокрема Міністерство освіти не має права втручатися в їхню діяльність, одним словом – повна автономія [4].

Що стосується європейської системи освіти, то тут за минуле століття відбулися досить важливі зміни. Зокрема цьому передував Болонський процес, що перебуває на передових інформаційних шпальтах ось уже другий десяток літ.

Із 1998 року у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо. Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:

1. Введення двоциклового навчання. Введення двох циклів навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому тривалість навчання на першому циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу передбачає отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи.

3. Контроль якості освіти. Передбачалася організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка має ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно встановлюються стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачався істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом; зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти [2].

З роками ці постулати доповнюються і змінюються, але взятого на початку напрямку в розвитку масової стандартизації європейської вищої школи не міняють. Проте є ряд країн, які поряд із болонським процесом все ж таки зберігають свої національні особливості. Скажімо в Німеччині і Франції основним джерелом фінансування університетів й надалі залишається держава. Вона ж і залишає за собою основні функції керування навчальними закладами. Вища освіта (в тому числі і друга вища освіта) залишається безкоштовною для вітчизняних і зарубіжних студентів.

Висновки. Не менш цікавими являються системи освіти й інших країн світу: Китаю, Іспанії; латиноамериканський континент, зокрема Чилі тощо. Та є дещо, що, на наш погляд, викликає занепокоєння. Чому вискорозвинуті країни (ті ж Німеччина та Франція), які брали участь у підписанні болонських декларацій (навіть частково є їх ініціаторами), до впровадження їх принципів на практиці віднеслися з певною пересторогою. Це вияв самозахисту, збереження національної ідентичності, чи можливо супер держави зрозуміли, що неготові до таких стрімких змін? А чом би й ні, хіба не краще поспостерігати з боку? Хай граються зі своєю молоддю їх почуттями, думками такі держави, як Україна та інші. Їх економіка їм це дозволяє… Як би там не було, але розуміємо, що тема є досить суперечлива і потребує більш глибокого вивчення.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук Уваркіна Олена Василівна