КЛАСИЧНА ГІТАРА В СУЧАСНОМУ СВІТІ.

Гітара один із самих відомих та улюблених інструментів у  сучасному світі. З розвитком технічного процесу на перший план вівдвінулися різноманітні гітарні різновиди(джаз гітара, електро гітара) і мало хто з сучасників замислюється про історичну основу всіх ціх інструментів - класичну шестиструнну гітару, історія якої наповнена багатими подіями , творчими пошуками постійним вдосконаленнями.

Свій зовнішній вигляд близький до сучасного гітара прийняла  лише у 18ст. і її попередниками вважаються  такі щипкові  інструменти : лютня, ліра, грецька кіфара, італійська віола та іспанська віуелла.

Слово «гітара» -  санскритського походження ( від слово «кутур»,що означає чотирьострунний).Перше зображення музичного інструменту, який за форою нагадував гітару був знайдений  при археологічних розкопках рама Бель в Нуфарі, який знаходетьося на  колишній території Шумерів в Вавілонії.На глиняном барельєфі, який відноситься до середини ІІІ ст.до.н.е. зображений сидячий на камені пастух, з музичним інструментом. Цей інструмент мав витягнуто - округлий корпус та довгий гриф, це все дає можливість дає зробити висновок що на малюнку зображений Кіннор -  прототип гітари.

Кіннор був також відомий в старовинному Єгипті по одній із версіі він потрапляє до Єгиптян в !5 ст до н.е. і отримає назву Кіфара або Набли .

У вівілонян за часів Навуходоносора ( VII – VI ст. до на е.) бува відомий музичний інструмент Саббена або Самбук, який мав чотири струни , опуклий корпус та гриф з ладами   його і перейняли у вавилоняни стародавні греки та римляни.

В І тисячоліття нашої ери в європейських країнах Середземномор’я була відома латинська гітара . До 12 ст. вона була добре відома по всій  Європі.

Розквіт музичної культури Європи в епоху відродження ( XV - XVI ст.) вплинув і на розвиток гітарного мистецтва.

У  XVI ст. в Іспанії гітара становиться народним інструментом до 4х струн відомих ще з давніх часів додається ще п’ята, і з того часу гітара отримує «Іспанський стрій» .Струни на неї були подвоєнні і тільки перша була одинарною.

З’являються наукові посібники та табулатурні  збірки, де друкувалися старовинні іспанські танці: чакони , сарабанди , пассакалії, фолії та інщі, а також іспанські пісні та романси . Постійно ведеться пошук вдосконалення конструкції інструмента та техніки виконавства.

Висувається  цілий ряд блискучих віртуозів да композиторів -  гітаристів: Г Санз ( 1640-1710); Ф. Кобетта ( 1620-1681), який служив при дворі іспанських,  французьких та англійських королів. Його учень Р. де Візе (1650-1725) придворний гітарист та лютніст французького короля Людовика XIV.

В кінці XVIIIст гітара отримує сучасний зовнішній вигляд : додається шоста струна, подвійні струни змінюються одинарними. З того часу гітара починає свою тріумфальну ходу по країнам світу.

В першій половині  XIXст. настає «золоте століття» гітари. Для неї пишуть музику такі видатні композитори як : Ф.Шуберт, Г.Берліоз, К.М. Вебер.

Геніальний скрипаль Н.Паганіні  був також гарним гітаристом.

Важлива роль в створенні  гітарного репертуару належить іспанським композиторам : Ф.Сору (1878-1839), Ф.Таррега ( 1852-1909), М.Льобету (1878-1938).   Ними створені тал оновити твори для гітари стиль який вплинули на творчість К.Дебюссі та М.Равеля  .  чудові твори написані нашим и сучасниками: М. де Фалія, А.Русель, Х.Родріго [1].

Пройшовши такий довгий та тяжкий шлях розвитку класична гітара принесла нам  дуже велику спадщину  музичних творів, які були написані як безпосередньо для неї так і перекладені з інших інструментів, які не тільки знайомлять гітаристів з тими чи іншими творами збагачують репертуар. Але являються засобом виховання художнього смаку у музикантів.[2]

Таким чином ми бачимо , що треба памятати свю історію. І що музичне виконавське мистецтво, зокрема гітарне відіграє ключову роль у вихованні сьогодення, високодуховної людини нового тисячоліття

Джерела та література

1. Музикальний Алманах.гітара. вип..1. – Издвтельство» Музика» 1986. -  Состовление.(изд.2). – С.50.
2. Мукзікальний журнал// Гитара и мастер ., под. ред.. С.в. Яшкуль. Узд. «Торопов».  – М.1999. – с.56.