ДО ПРОБЛЕМИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В МУЗИЧНІЙ ОСВІТІ

Найважливіші завдання вищої педагогічної школи перед суспільством завжди поставали у передачі досвіду знань молодому поколінню, у надбанні високої професійної майстерності в поєднанні з естетичним розвитком особистості, її здібностей та суб’єктивно-творчої позиції. У зв’язку з цим роль музичної освіти у сучасній вищій школі в цілому зростає, так як вона впливає на розвиток загальної активності суб’єкта, вдосконалює його функціональні сторони виконавсько-педагогічної майстерності, формує творчий досвід і досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу, який є необхідною умовою для моральності та культури суспільства. Центральним елементом музичної освіти є процес усвідомлення індивідом себе як суб’єкта педагогічного спілкування за допомогою музичного мистецтва, де результатом є не заданий норматив, а сам процес спілкування з урахуванням можливостей реалізації свого особистісного потенціалу, набуттям творчого досвіду, який виявляється через функції емпатії, рефлексії, креативності, самовдосконалення, художнього відкриття. Багато поколінь педагоги-дослідники визнавали провідну роль музичної освіти в процесі художньо-творчого становлення особистості (Б.Асаф’єв, Ю.Алієв, Г.Коган, Л.Баренбойм, Д.Кабалевський, С.Шацький та ін..). Відомі психологи (Г.Альтшуллер, Л.Виготський, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Б.Теплов) присвятили чимало праць питанням впливу музичної освіти на розвиток творчих здібностей та загальної творчої активності особистості. На думку Л.Арчажнікової, музична освіта – це професійне навчання музиці ( творчості, виконавству, музичній науці), а також сукупність знань, отриманих в результаті цього навчання[2,c. 47]. Особливістю в музичній освіті є одночасне існування і розвиток двох її основних напрямків – загального і професійного, це пояснюється тим, що з однієї сторони музична освіта охоплює всі важливі ланки виховного процесу, без її участі гармонійно-інтелектуальний і моральний розвиток особистості не можливий, з другої сторони - оволодіння музикою як професією потребує засвоєння значного об’єму теоретичних знань, практичних вмінь та навиків, ранньої спеціалізації. Очевидно, що в такій ситуації не тільки поняття функції музичної освіти набуває пріоритетний сенс і значення для розвитку характерних рис особистості, тут виступає сам процес формування відповідних якостей у майбутніх спеціалістів який в свою чергу потребує нових підходів до його успішної організації та реалізації. Цей підхід полягає у впровадженні в процес музичної освіти нових форм і методів педагогічної роботи, що обумовлюються рядом особливостей, властивих саме процесу музичного навчання у вищій педагогічній школі. Такі можливості, на наш погляд, надає індивідуалізація навчання яка орієнтована на особистість кожного учня з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей, здібностей, обдарувань; створює сприятливі умови для успішного оволодіння значним обсягом навчального матеріалу на різних рівнях музично-виконавських труднощів. Отже, метою статті постає завдання, розкрити сутність індивідуалізації навчання, її особливості та перспективи в музичній освіті. Теоретичні основи індивідуалізації навчання закладалися протягом багатьох років науково-дослідницької роботи. Поняття індивідуалізації почало з’являтися у вітчизняній педагогічній літературі 60-х років ХХ століття і розглядалося з точки зору комплексного поняття навчально-виховного процесу який включав в себе: індивідуальний підхід, індивідуальну роботу, індивідуальний стиль діяльності у їх різноманітності вибору форм, методів та прийомів навчання; у змісті освіти – створення навчальних планів, програм , навчальної літератури; у побудові системи освіти – формування різних типів навчальних закладів, груп, класів. Більш чітке визначення індивідуалізація набуває у працях таких вітчизняних дослідників: Є.Рабунського, М.Данилова, М.Скаткіна, А.Кірсанова, Т.Ільїної, І.Унт, Л.Кондрашової, В.Семенцова, Г.Селевка, В.Лозова , С.Гончаренка та ін.. На матеріалі досвіду індивідуалізації навчання, А.О.Кірсановим розробляється повна система мір індивідуального підходу з точки зору етапів навчального процесу. Великий вклад вніс в розробку психологічного і філософського аспекту вивчення особистості радянський психолог Б.Г.Ананьєв, на його думку індивідуальність – це не «сторона», не «властивість» особистості, а поняття більш широке чим «особистість»[ 1, c. 9]. Дослідник розглядає індивідуальний підхід в аспекті навчально-виховної роботи як принцип практичної діяльності, де особистісний підхід лежить в основі індивідуального. Значний внесок у дослідженні проблем індивідуалізації особистості належить Є.А.Клімову, який дає повну характеристику у визначенні індивідуального стилю діяльності особистості. Велику увагу приділив проблемі індивідуальності і індивідуалізації навчання П.П.Блонський, який виступав за індивідуалізацію процесу навчання, яка з його точки зору являється психологічно і соціально виправданою. Головний сенс в індуалізаціїї П.П.Блонський вбачав у підвищенні ефекту навчання і виховання, в наданні простору розвитку задатків і здібностей кожної особистості [7, c.65]. Першою і необхідною умовою успішного навчання вважав глибоке вивчення особистості учня, навчання якої повинно бути емоційним, враховуючи особливості розвитку інтелектуальних та загальних інтересів, у створенні груп з додатковим контролем для слаборозвинутих учнів. Крім того індивідуалізацією розуміли як : «організацію пізнавальної діяльності на уроці» (М.О.Данилов, М.М.Скаткін, Т.А.Ільїна), «важливий напрямок удосконалення всього навчального процесу»( М.В.Савін), «розвиток індивідуально-типових особливостей під впливом організованого колективного навчання»( Ю.К.Бабанський, Л.В.Кондрашова, В.К.Буряк, Л.О.Гапоненко), «систему виховних і дидактичних засобів» (А.О.Кірсанов), «урахування в процесі навчання індивідуальних особливостей»(І.Е.Унт), «стратегію процесу навчання»(Г.К.Селевко), самостійну роботу учнів на різному рівні»(Т.Огородник), «принцип навчання» ( С.П.Баранов), «особливу організацію навчального процесу»( Є.С.Рабунський, В.В.Семенцов, В.І.Лозова, Г.В.Троцко, С.Гончаренко). Пошуки і розробка оптимального направлення індивідуалізації навчання у зарубіжній педагогіці в останні десятиріччя відбувається також неоднозначно. Так, наприклад, німецький вчений педагог В.Коррель вважає одним із засобів реалізації індивідуалізації навчання диференціювання рівня навчальних завдань та розробку індивідуального темпу пізнавального просування[6, c.37]. Послідовники біхевіористських ідей, психологи (Дж.Уотсон, Б.Скіннер, Е.Торндайк,) відстоюють систему шляхом безпосереднього включення учнів у систему навчання, метою якого являється розвиток здібностей та нахилів. Д.Майерс, К.Паттерсон, А.Комбс, Дж.Холт виступають з позиції гуманізації освіти за виявлення пізнавальних потреб та формування індивідуальності. У загально-дидактичному плані розробка процесу індивідуалізації навчання характеризується ними відмовою від основних елементів урочної системи, заміною ролі вчителя функцію організатора-консультанта, розробкою індивідуалізованих технологій навчання. Ретроспективний аналіз питання індивідуалізації в музичній педагогіці показує, що довгий час вона вирішувалася в рамках індивідуальної підготовки музиканта як виконавця. Проблеми індивідуального навчання музиканта-виконавця в класі спеціального інструменту розглядали: Баренбойм Л.А., Гінзбург Г.М., Коган Г.М., Мілич Б.О., Нейгауз Г.Г., Савшинський С.І., Ципін Г.М. та інші, які у своїх працях широко висвітлюють досвід роботи інших відомих музикантів-педагогів. Але разом з тим, тенденція до створення системи масового музичного навчання сприяла більш широкому розкриттю багатьох теоретичних та методичних питань. Найбільш важливі аспекти індивідуалізації навчання в області музичної освіти зазначені такими: необхідність вивчення і врахування в педагогічному процесі музичних здібностей, нахилів і можливостей кожного учня; створення індивідуальних методик і планів роботи в залежності від індивідуальних відмінностей і особливостей учнів; виховання на умовах індивідуального підходу творчої ініціативи і самостійності в інтерпретації виконуючих ними музичних творів; особливість педагогічного вміння та майстерності в реалізації творчого потенціалу особистості кожного учня. Аналіз різних підходів до розкриття сутності індивідуалізації навчання дає можливість визначити, що чіткого визначення терміна "індивідуалізація навчання" у педагогічній літературі не існує, його зміст залежить від конкретних цілей і засобів зазначеного процесу. У широкому змісті «індивідуалізацію» визначають як комплекс заходів, спрямованих на визначення об’єктивних чинників виховного процесу. Розглядається як ціль у розвитку особистості, як умова її самовизначення, як засіб досягнення найбільш ефективного результату навчання і професійної підготовки творчих кадрів. У вузькому розумінні поняття "індивідуалізація" являє собою сукупність форм і методів навчання, спрямованих на формування гармонійно розвинутої особистості в умовах індивідуального підходу. Враховуючи різницю у трактуванні сутності поняття, індивідуалізацію навчання можна визначити як процес, що торкається фактично всі області музично-педагогічної діяльності, який враховує індивідуальні відмінності і особливості студентів під час музичного підготовки, у всіх його формах і методах; виявлення характерних ознак кожного етапу навчання, з врахуванням специфіки змісту музично-освітнього процесу на цих етапах, та дотримування в них потрібного темпу навчально-пізнавальної та виконавсько-творчої діяльності студентів на основі їх рівня розвитку музичних здібностей, можливостей та обдарованості. Успішне вирішення цього складного завдання, в основі якого лежить оптимальне поєднання індивідуально-практичних, групових і фронтальних форм навчання, потребує комплексної досконалості всіх сторін музично-педагогічної діяльності: методичної, організаторської, комунікативної, гностичної, репродуктивної, коригуючої, творчої, виконавської. Індивідуалізація навчання пронизує всю сферу музично-пізнавальної діяльності студентів, сприяє у розвитку їх самостійно-творчого досвіду, розвиває всю гаму індивідуальних інтересів та здібностей кожної особистості, відкриває перспективу для вирішень складних художньо-виконавських завдань і проблем мистецтва сьогодення. Подальші пошуки і розробка проблеми індивідуалізації навчання в музичній освіті буде сприяти не тільки практичному підвищенню якості успішності, але й більшому поглибленню в сутність процесу музичного навчання і його основних закономірностей.

Література:

1. Ананьев Б.Г. К психофизиологии студенческого возраста / Современные психолого-педагогические проблемы высшей школы. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. —3-25с.

2. Арчажникова Л.Г. Професия – учитель музики / Л.Г.Арчажникова. —М.:Просвещение, 1984. —110с.

3. Баренбойм Л.А. Музыкальная педагогика и исполнительство / Л.А. Баренбойм. — Л.: Музыка, 1974. — 336с.

4. Бударный А.А. Индивидуальный подход к учащимся в процессе обучения / Советская педагогика №7, 1965. —38-47с.

5. Выготский JI.C. Психология искусства / Под ред. М.Г. Ярошевского. — М.: Педагогика, 1987. —344с.

6. Вяткина З.Н. Индивидуальный стиль деятельности в педагогическом мастерстве учителя / З.Н. Вяткина. Учебное пособие. Пермь, 1979. —70с.

7. Кирсанов А.А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема /А.А. Кирсанов. — Казань: КГУ, 1982. —224с.

8. Климов Е.А. Введение в психологию труда / Е.А. Климов. Издательство МГУ, 1988. — 198с.

9. Коган Г.М. Избранные статьи / Г.М. Коган. Вып.№2, М.: ВИСК, 1972. —265с.

10. Рабунский Е.С. Индивидуальный подход в процессе обучения школьников / Е.С.Рабунский. — М.: Педагогика, 1975. —214с.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор Гуральник Наталія Павлівна