ВИКОРИСТАННЯ МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ІНТОНАЦІЙНИХ НАВИЧОК

Постановка проблеми. Розвиток національної системи освіти в Україні як необхідний елемент розбудови самостійної держави вимагає вдосконалення існуючих форм і методів виховного впливу на особистість дитини молодшого шкільного віку. Як визначено в Законі України «Про освіту» виховні та навчальні заклади повинні забезпечити саме з цього віку пріоритетний розвиток високої моральності художньо-естетичних, музичних цінностей та смаків.Виховання різнобічно та гармонійно розвинутої особистості є одним з найважливіших завдань на сучасному етапі розвитку суспільства, в якому збагачення духовного світу людини передбачає як накопичення знань, так і формування творчого потенціалу та внутрішньої культури особистості. Саме тому сьогодні ми надаємо пріоритетне місце мистецтву, завдяки якому світ для людини стає більш зрозумілим і доступнішим.

Аналіз актуальних досліджень. Дослідження народної пісенності мають глибоке вітчизняне коріння, починаючи з праці П.Сокальського "Руська народна музика" (1888 р.), якою було започатковано методику аналізу співацького жанру усної традиції з урахуванням понять психолінгвістичної теорії О.Потебні. Фундаментальні праці О.Потебні стали основою сучасної етнолінгвістики, та визначили напрямок досліджень В.Петра, К.Квітки, Ф.Колесси, С.Людкевича, І.Ляшенка, С.Грици, А.Іваницького, В.Гошовського, які розвинули його ідеї та зробили вагомий внесок у вироблення етнологічних методів теорії музичного мистецтва. Та ніхто ще не застосовував категорій даної наукової галузі до осягання принципів і створення нових напрямків розвитку вокально-педагогічної творчості. У ході етнокультурологічного аналізу історичних витоків традиційного співу посилаємося на фундаментальні праці з цієї проблеми Е.Алексєєва, І.Земцовського, В.Медушевського, Є.Назайкинського та ін.

Біля витоків пісенно-фольклорних традицій –тісний взаємозв’язок слова й співу, сполучених смисловим інтонування. У ході вокального розвитку людства – еволюціонування багатовікових культурницьких плато, на яких визрівали звукомагічні формули й трудові приспівки, ритмоінтонаційні звороти й ладоінтонаційні пласти фольклору.

Існує думка, що мовно-вокальній діяльності людини передувала музично-інструментальна. Про це знаходимо у С.Людкевича, на думку якого, "Вокальна музика в передісторичному, старовинному та середньовічному періоді розвитку до XVIст. спиралася у своїй практиці на інструменти, виробляючи згодом з їх допомогою свою інтонаційну техніку і теоретичні основи" [1]. І.Мацієвський стверджує, що "значно раніше, ніж у співі взагалі, в інструментальній музиці стабілізувалась інтерваліка, тонові зв'язки, елементи темброво-динамічної періодичності, які слугували... розвитку самого співу"; цей автор також розробляє антропологічний (статево-віковий) та соціальний аспекти стратиграфії народних музичних інструментів [2, с. 24-25]. Досліджувані ним феномени традиційної культури полягають в осяганні саме музично-інструментальної минувшини. Є. Назайкинський уживає визначення "інструменталізація голосу" [3, с. 71]. Це відповідає професійним вокальним вимогам інструментального інтонування у співі, особливо характерним українським фахівцям, що навчалися в Італії. Чеський етномузиколог Р.Сметана вирізняє три джерела вокального мистецтва: інструментальну музику, мовлення й співи (які не називає повноцінною музикою, а характеризує як мимовільне емоційне звуковиявлення, позамузичну співацьку діяльність). За твердженням О.Сокола, "...у ході розвитку музичного мистецтва виникає інструментарій, здатний відобразити нові форми, типи музичного інтонування та вимови. Поступово інструменти й голоси переймають один від одного ці здібності, взаємно збагачуючись. При цьому відбувається... заміна одних... типів артикулювання іншими – зі збереженням характерності вимови" [6, с. 25].

Мета статті – розгляд проблеми використання музичного фольклору в музичному навчанні та вихованні учнів початкової школи та його вплив на формування вокально-інтонаційних навичок.

Виклад основного матеріалу. З багатьох питань, що постають сьогодні перед педагогікою у зв’язку з використанням народно-пісенної спадщини розглянемо насамперед таке: «Якою мірою нині музичний фольклор може бути джерелом формування вокальних навичок учнів?» Адже склалися нові умови життя, змінилися ладотональна і ритмічна основа сучасної музики, набуло розвитку музичне мислення композиторів. Це, безумовно, не могло не відбитися на такому оцінному ставленні частини дітей до народної пісні, яке не завжди збігається із загально прийнятою оцінкою.

Педагогічну доцільність використання народних пісень у вихованні дітей справедливо обґрунтовують їх красою й художньою довершеністю. Але чи досить цього для визначення провідної ролі народної музики у навчально-виховному процесі? Наскільки ефективним буде засвоєння музичною свідомістю дітей елементів архаїчної музичної культури та її форм? Який відгук знайде народна пісня серед школярів, як вплине на них? Як має поєднуватися у школі народна музика з популярними формами сучасної музики? Відповіді на ці питання далеко не однозначні, але тільки їх врахування дасть змогу вчителю виробити власну позицію у ставленні до народної музики, її використання ним у навчально-виховному процесі.

Слід зазначити, що практика музично – виховної роботи у загальноосвітній школі усе ще відчуває недостатній вплив наукових досліджень, насамперед педагогічних, на процес розвитку музичних здібностей учнів, оскільки багато суто педагогічних аспектів цієї проблеми залишається поза розглядом. Зокрема, актуальними для сучасної педагогічної практики є питання виявлення музичних завдатків і здібностей на початковій стадії навчання в школі, в реальних умовах навчального процесу; природо доцільний музичний розвиток кожної дитини згідно з її здібностями тощо. Зрозуміло, що розвиток музичних здібностей не є самоціллю, а виступає органічною частиною музично – виховного процесу.

Хоча колискові пісні, потішки й забавлянки у первісному розумінні використовуються для немовлят, однак їх використання на уроках музики в початкових класах має велике значення, по-перше, для актуалізації перших дитячих вражень, по-друге, для активізації власної діяльності дітей хоча й на елементарному, але водночас яскравому інтонаційно-образному матеріалі.

Спостереження показують, що для дітей молодшого шкільного віку примарними є звуки ре – мі першої октави. Це, напевно, пов’язано з українською фонетикою й особливостями народної манери співу. Цей висновок суперечить твердженню традиційної методики щодо необхідності розпочинати співацьке виховання дітей зі звуків фа – сі першої октави, які нібито належать до примарної зони. Ігнорування народних традицій, особливостей дитячого народного репертуару не сприяє розвитку ладового відчуття, співацькому вихованню, розвитку вокально-інтонаційних навичок. Переважна більшість фольклорних дитячих пісень починається із І або ІІІ ступенів. Така звукова організація викристалізувалась впродовж багатьох століть. Напрошується думка, що виховання ладового чуття доцільно починати не зі співу звуків у співвідношенні V–ІІІ (як пропонує сучасна методика), а зі співвідношення І – ІІІ, або ІІІ – І ступені мажорного ладу (що характерно для народних дитячих пісень).

Близькі дитячому сприйманню пісні, побудовані на кількох звуках, у цьому розумінні мають велике значення, оскільки дітям не потрібно тримати в пам'яті розгалужену мелодію і складний текст. Вони охоче виконують ці пісні, отримуючи не лише емоційне задоволення – у них виховується почуття метро-ритму.Дитячі пісні, як правило, мають чітку ритмічну організацію. Мелодичне наголошення збігається з мовними наголосами й римуванням вірша. Ритмічна організація визначається як акцентами, так і більшими тривалостями. На перших етапах, працюючи над метро ритмічними вправами, слід орієнтуватися на ритміку слова. І тут на допомогу вчителю прийдуть дитячі заклички, лічилки, дражнили й скоромовки.

Аналіз значної частини дитячого репертуару й дорослого, що виконується для дітей, виявляє, що їх основу складають пісні, побудовані на 2-3-х звуках, що охоплюють інтервал терції чи кварти. Розвинені наспіви, як правило, є наслідком запозичень з дорослого репертуару. Цікаво, що часто використовуваний у розспівках і дитячих піснях тетрахорд зовсім не характерний для українського дитячого фольклору.

Колискові пісні мають неабияке педагогічне значення. З перших днів дитина слухає мелодію, що сприяє розвитку її музичних здібностей. Під впливом материнського голосу в неї розвиваються естетичні почуття, емоційність: адже вона не лише слухає голос матері (батька чи бабусі), а й бачить її обличчя, посмішку. Колискові пісні приваблюють своєю простотою, безпосередністю, ніжністю, співучістю, на їхній основі можна виховати любов до тварин, птахів, естетичне ставлення до природи, що може вплинути на виховання доброти й чуйності.Розучування колискових пісень корисне і для формування співацьких навичок кантиленного звучання. Крім того, пісні цього жанру, мабуть, більше, ніж інші, можуть бути використані в побуті: дитина проспівує їх, заколисуючи молодшого братика чи сестричку.

Виховне значення мають також і жартівливі пісеньки. Вони допомагають дитині уважніше засвоювати правила хорошої поведінки, бути терплячою, відучитися вередувати.Жартівливі пісні, як й інші жанри дитячого літературно-музичного фольклору, є незамінним засобом розвитку мовлення дітей. Вони допомагають сформувати естетичний смак, виховати любов до української мови, сприяють розвитку дитячої творчості.Більшість жартівливих пісень – забавлянок цікава за змістом, різноманітна за художнім задумом. Події в них відбуваються динамічно, що відповідає психофізіологічним особливостям дітей. Завдяки наведеним особливостям забавлянки сприяють розвитку в дітей відчуття ритму, збадьорюють, спонукають до активних дій.

Великого значення набувають у вихованні підростаючого покоління звичаї, обряди, ритуали, пісні, свята, які, як складові традицій, виконують роль універсального регулятора поведінки людей, проявів їх емоційно-вольової сфери. Вони виконують роль важливих чинників впливу на формування морально-естетичних смаків, органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, музичні інструменти, народну пісню, національну хореографію, моральні норми, заповіді,

заклинання тощо. Саме завдяки цим складовим традицій найбільш активно сприймається етнічне середовище, національний характер, сім'я, рідна домівка. Особливість їхнього виховного впливу полягає і в тому, що вони підсилюються виробленням відповідних сталих рефлексів, які формують стереотипну педагогічно доцільну поведінку. Усі вони служать засобами збереження і передачі від покоління до покоління національного народного досвіду, зміцнення порядку, певних норм і правил життя, регламентації та контролю поведінки дітей.

Висновки. Аналіз доступної нам філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури з теми дослідження дозволив нам визначити рольмузичного фольклору як засобу формування вокально-інтонаційних навичок в учнів 1-4 класів та особливості його використання в загальноосвітніх навчальних закладах. При цьому ми намагались розібратися в тому, чому фольклорна музика має сильний педагогічний потенціал. В процесі дослідження стало зрозуміло, що в умовах моральної переорієнтації суспільства, зміни естетичних цінностей, на зламі епох важко переоцінити значення до витоків національної духовності, до могутніх пластів в історії нашого народу. Саме таким, на нашу думку, основним творчим фактором для розвитку національного менталітету, духовної культури в цілому та загальноїмузичної культури особистості (і як підвиду розвиток вокально-інтонаційних навичок), є звернення до українського музичного фольклору. Музика збагатилася новим світом почуттів, які порівняно з попереднім періодом, втілені значно емоційніше завдяки оновленню інтонаційноїсфери та музичнихзасобів в цілому. В вокальних інтонаціях музики народу простежується чуттєво-синтименталістські риси, почуття. Саме те, що ця музика, завдяки своїй великій художній цінності та довершеності засобів музичної виразності, має неповторний виховний потенціал та виступає могутнім засобом формування духовного світу особистості.

Літеретура

1. Духовний розвиток особистості засобами мистецтва: Навчально-методичний посібник / Автор і упорядник С.Т.Репетій. – Біла Церква, 2005. – 399 с.

2. Мациевский И.Л. Народная инструментальная музика как феномен традиционной культуры: Автореф. дис. …д-ра искусств 17.00.02./ КДК им. П.И.Чайковского/ И.Л.Мациевский. – К., 1990. – 47с.

3. Назанкийский Е.В. Звуковой мир музики / Е.В.Назанкийский. – М.: Музыка, 1988. – 254с.

4. Рогозіна В.В. Особливості використання творчих форм роботи на уроках музики у початкових класах. / В.В.Рогозіна // Художня освіта і проблеми виховання молоді: Збірник наукових статей. – К.: ІЗМН, 1997 – С. 93-101.

5. Смоляк О.С. Український дитячий музичний фольклор: підручник-хрестоматія для викладачів та учнів. Вип. 1. – Тернопіль: Лілея, 1998. – 80с.

6. Сокол А.В. Теория музыкальной артикуляции: Монография / А.В.Сокол. – Одесса: ОКФА, 1995. – 208с.