ПРОЦЕНТНА ПОЛІТИКА: РОЛЬ І МІСЦЕ В СТРАТЕГІЇ БАНКІВ.

Актуальність теми. Питання процентної політики є одним з найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на останні події, що спричинили деяку стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, тепер банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику. Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика виступає одним з визначників і в той же час непростих механізмів в регулюванні ощадної та інвестиційної політики банку.

Постановка проблеми. Процентна політика на макроекономічному рівні являє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки. Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу – процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко визначити од-нозначно. Здавалось би, найбільш простим визначенням було б таке, що процентна політика конкретного комерційного банку служить для забезпечення максимальної в існуючих умовах рентабельності банку, тобто вона повинна бути направлена на максимізацію операційних доходів та мінімізацію операційних витрат. Однак, очевидно, що банк зобов’язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але і в довгостроковому аспекті. Розуміючи це, най-більше далекоглядні банки прагнуть не до всемірного “витискання” прибутків, а до створення і розширення кола постійної клієнтури, надаючи допомогу у зміцненні економічного становища клієнтів, розвитку їхньої ділової активності. Більш того, по різним причинам не всі комерційні банки розглядають максимізацію рентабель-ності в якості єдиної цілі організації своєї діяльності. Тому процентну політику, що проводиться на рівні комерційного банку,  у загальному вигляді можна визначити як стратегію і тактику банку в області регулювання процентних ставок, спрямова-них на забезпечення ліквідності, рентабельності і розвиток операцій банку.

Одним з найважливіших принципів ефективної реалізації банками функцій фінансового посередника є дохідність кредитних операцій, які ним безпосередньо здійснюються. З цього можна зробити висновок, що найбільш актуальною проблемою функціонування банківських установ в наш час є формування такої процентної політики, яка б повною мірою забезпечувала банку отримання необхідного рівня прибутку, а також приваблювала достатню кількість клієнтів.

Ця проблема зумовлює необхідність поглибленого теоретичного обґрунтування низки заходів, які мають бути спрямовані на формування належної концепції процентної політики комерційних банків, а також визначення базових напрямків, які зумовлюють оптимізацію кредитних відносин банку з клієнтами шляхом мінімізації величини процентного ризику.

Ступінь дослідження. Багато публікацій та досліджень присвячені вирішенню цього питання. Серед авторів можна виділити праці таких вітчизняних та зарубіжних економістів, як О.М. Петрук, А.В. Череп, О.Ф. Андросова, О.В. Васюренко, А.С. Гальчинський, Ф.С. Мишкін, Р.Г. Габбард та інші.

Незважаючи на достатню кількість наукових праць і публікацій, невирішеною  залишається низка питань. Зокрема можливість практичного застосування відповідної наукової бази у роботі комерційних банків, а також розробка кожним із них власної ефективної концепції  процентної політики.

Мета дослідження: розглянути елементи процентної політики комерційного банку, що охоплюють її вихідні засади, фактори впливу на величину процентної ставки та порядок розрахунку проценту за кредитом, механізм управління процентним ризиком, що є тими складовими єдиної цілісної цінової стратегії  комерційного банку на ринку послуг, яку необхідно чітко формулювати у вигляді певного документу та проводити з метою оптимального поєднання інтересів банку і позичальника.

Завданням дослідження  безпосередньо є поняття процентна політика, вивчаючи її в застосуванні у  банківській  сфері на  прикладі  активних  та   пасивних   операцій   комерційного   банку   та узгодженості між ними.

Виклад основного матеріалу. У нашій країні в недавньому її минулому ролі процента по вкладних операціях приділялося другорядне значення. Монопольне становище Ощадбанку у відношенні залучення заощаджень населення, а також не-розвинута система видів вкладів не сприяли удосконалюванню процентної полі-тики. У таких умовах процент часто виконував страхову функцію, а стимулююча роль процента була вкрай низька. У результаті процент не стимулював населення до тривалого зберігання коштів, не брав до уваги інфляційного стану грошового обігу і соціальної структури населення. У процентній політиці була відсутня науково обґрунтована диференціація умов залучення коштів у депозити.

В останні роки НБУ проводить облікову політику з метою придушити інфляцію шляхом зміни рівня офіційної облікової процентної ставки. Взагалі, підвищуючи рівень облікової ставки, НБУ проводить політику кредитної рестрикції, спонукаючи кредитні установи скоротити кредитну активність. Це веде до скорочення кредитних операцій і в результаті – до підвищення процентних ставок. Якщо НБУ знижує облікову ставку, то він тим самим заохочує кредитну експансію. Наочним прикладом подібної практики служить проведення НБУ політики кредитної рестрикції в 1992-1993 (облікова ставка різко зростала), а в 1994 р. у зв’язку з економічною ситуацією у країні, НБУ почав поступово проводи-ти політику кредитної експансії, і знизив облікову ставку з 210% (січень 1994 р.) до 42% річних (10.02.97). Оцінюючи позитивно сам факт зниження ставки рефінансу-вання, слід водночас підкреслити, що темпи зниження і рівень облікової ставки НБУ не мали адекватного економічного обґрунтування. Підтвердженням цього факту служить постійно виникаючий розрив між офіційною ставкою і ситуацією, що реально виникає, на ринку МБК. Аналіз фактичних даних показав, що в цей період рестрикційна політика НБУ була абсолютно відірвана від реалій ринку і банки практично не враховували її при розробці і проведенні власної процентної політики. У результаті в 1996 р. НБУ був змушений різко знизити рівень облікової ставки з 160% до 48%, перейшовши до проведення політики кредитної експансії[4].

Політика Національного банку України по маневруванню офіційною процент-ною ставкою знаходиться в руслі  загальноєвропейської  тенденції  по зниженню рівня облікових  ставок, але сам  рівень  процентних  ставок  в Україні  (  вгаслі-док  інфляції) і  за  кордоном  не  підлягає  порівнянню. Наприклад, у грудні 1995 р. Бундесбанк  Німеччини  втретє за рік  знизив короткострокові  процентні  ставки  в  спробі  оживити  економіку. Ця  міра викликала хвилю скоординованих знижень  ставок  центральними банками  інших європейських держав. Облікова і ломбардна ставки в  Німеччині були  знижені до 3 і 5 процентів відповідно і досягли рекордно низького рівня з 1988 р. На слідуючий день після зниження базових ставок  процента у Великобританії було проведено скоординоване зни-ження процентних ставок у Швейцарії (із 2 до 1,5%), Бельгії (із 3,5 до 3%), Нідерландах (із 3,25 до 2,75%),  Австрії (із 3,5 до 3%), Данії (із  4,75  до  4,25%)  і  Ірландії  (із 7 до 6,5%). Аналогічна ситуація укладається й  в  інших  країнах.  Наприклад,  у  Японії центральний банк країни  знизив  облікову  ставку  у  вересні  1995  р.  на половину пункту, довівши її до рекордно низького  рівня  в  0,5%.  На  думку фахівців, це послабило напругу у фінансовій сфері, що  страждає  від  тягаря безнадійних боргів, але в той же час зажадає від уряду  значного  скорочення державних витрат і держрегулювання [3].

НБУ  активно  використовує  такий  важливий  важіль  грошово-кредитного регулювання  як  зміна  норм  обов'язкових  резервів.  Очевидно,  що   норми резервних  вимог центральних банків мають не скільки  прямий,   скільки непрямий вплив на процентну політику комерційних банків, тому що банки   формують  свої депозитні і кредитні портфелі  (приймаючи  в  увагу  процентну політику по депозитних і інвестиційних операціях) з урахуванням норм відрахувань, установлених НБУ. В даний час  у комерційних  банків  стосовно НБУ виникають обґрунтовані претензії в частині визначення норм  обов'язкових резервів і наступного використання притягнутих коштів  на  рахунки резервування в НБУ. Справа в тому, що в нашій країні норми обов'язкових резервів диференційовані лише в залежності від термінів зберігання коштів  у депозитах. У світовій банківській практиці  також  широко  використовується диференційований  підхід при визначенні норм обов'язкових резервів. Наприклад, у Німеччині Бундесбанк застосовує таку систему  резервування: по поточних зобов'язаннях - не більше 30%, по строковим депозитам -  не  більше 20%, по ощадних вкладах - не  більше  10%. У  даних  межах  Бундесбанк  має можливість варіювати норми в залежності від ці-лей регулювання. Поряд із цим у багатьох країнах застосовується також  диферен-ціація норм обов'язкових резервів у залежності від розміру внеску, що  може  бути  використано  й  у вітчизняній практиці. Наприклад, у 1987  р.  Бундесбанк  використовував такі прогресивні ставки процента  по  депозитах  до  запитання  в залежності від розміру внеску: до 10 млн. марок - 6,6%, від 10 до  100  млн. марок -9,9%, і понад  100  млн.  марки  -  12,1%.  По  строковим  і  ощадним депозитам процентні ставки встановлювалися незалежно від обсягу  -  4,95%  і 4,15% відповідно.

З іншого боку, в українських банків виникають обґрунтовані претензії до Національного банку України з приводу витрат коштів, залучених  на  рахунки обов'язкових резервів. Відповідно до чинного законодавства, НБУ використовує ці кошти з метою підтримки стабільності  банківської  системи. Водночас, жодне  гучне банкрутство значних комерційних  банків  країни  не супроводжувалося  підтримкою з боку НБУ у виді видачі коштів   із вищезгаданого  фонду.  Нам  здається  важливим  юридично  визначити   основи витрачання  коштів  із  фонду  резервування,   що   зніме   напруженість   у відношеннях  центрального   і   комерційних   банків   і   дозволить   більш обґрунтовано,  аргументовано  підходи-ти  до  оцінки  складної  ситуації,   що склалася, по підтримці стабільності кожного окремого  комерційного  банку  і банківської системи в цілому. То ж,  як  бачимо  Національний  банк  України впливає на процентну політику комерційних банків по кредитним та  депозитним операціям  шляхом  непрямих засобів керування. Та  кредитні  й  депозитні операції не є єдиними об’єктами управління процентної  політики комерційних банків.

Так важливу роль процентна політика відіграє й в  операціях  з  цінними паперами. Операції НБУ на відкритому ринку - також один із важливих  методів грошово-кредитного  регулювання,  що  визначає  процентну  політику   банку. Проводячи кредитну експансію ( при купівлі цінних паперів або  валюти),  НБУ зараховує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи тим  самим  залишки коштів на  їхніх  рахунках  і,  таким  чином,  сприяє  підвищенню  кредитної активності банків, що в остаточному підсумку призводить  до  зниження  рівня процентних ставок. Проводячи політику кредитної  рестрикції  (  при  продажу   цінних  паперів   або   валюти), він    списує    кошти    з  цих   рахунків,  стримуючи  кредитну активність. Банки  в  цьому  випадку  проводять  політику  "дорогих грошей", підвищуючи процентні ставки. Проте даний метод все в  більшій  мірі отримує риси адміністративного державного встановлення (а не регулювання  на ринку) рівня валютного курсу або прибутковості цінних паперів в  умовах  дії валютного  коридору  і  фактичної  монополії  держави  на  фондовому  ринку. Інтервенції НБУ на ринку повинні бути методом непрямого  впливу  на  ціновий рівень на ринку, але аж ніяк не директивного  встановлення  валютного  курсу або прибутковості цінних паперів.  Співвідношення  попиту  і  пропозиції  на ринку банківських послуг повинно впливати на процентні ставки так  само,  як і на ціни товарів (якщо пропозиція  перевищує  попит  -  ставки  знижуються, якщо попит перевищує пропозицію – ростуть). Практика свідчить, що  попит  на міжбанківські кредити в Україні в  1992  р.  у  50  разів  перевищував  його пропозицію. Це пояснювалося скороченням надхо-джень коштів  у банки, тому  що нестабільна політична й економічна ситуації  в  країні,  інфляція  спонукали підприємства  і  населення  шукати  більш  вигідні  форми  розміщення  своїх коштів, наприклад, вкладаючи їх у рухоме і нерухоме ма-йно, валюту, а  також в акції й інші цінні папери. Ці та інші чинники вплинули на різке  зростання банківських процентних ставок на початку 1990-х.  У  останні  роки  ситуація почала  змінюватися  в  напрямку  вирівнювання  попиту   і   пропозиції на кредитному ринку, що позначилося на рівні процентних ставок. Вони  почали плавне зниження [2].

Ступінь надійності клієнта, його платоспроможність  також  відбиваються на розмірі процентних ставок по позичках, проте залежність при  цьому  існує обернена: чим менша  надійність  клієнта,  тим  вище  процентна  ставка.  По пасивних операціях також  здійснюється  диференціація  процентних  ставок  у тому числі і по групах вкладників із метою підвищення  соціально-економічної захищеності малозабезпечених прошарків населення.

Висновки. Побудова ефективної процентної політики будь-якого банку  немислимо  без взаємо пов’язання  оптимізації  елементів  банківської  політики  на   основі принципів,  котра  політика  повинна  передбачати:  по-перше, досягнення оптимального залучення вільних коштів  (у тому  числі  населення) на рахунки внесками; по-друге, одержання усіма підрозділами банку  прибутку, що забезпечує нормальну комерційну  діяльність  банку  в  цілому;  по-третє, забезпечення   гарантій   соціально-економічної   захищеності    вкладників. Очевидно, що для досягнення поставлених задач необхідний комплекс мір.

З  метою  удосконалювання  процентної  політики  комерційного  банку  по депозитах варто виходити,  по-перше,  із  того,  що  в  умовах  сформованого напруженого  становища  зі  збалансованістю  грошових  прибутків  і   витрат населення, а також наявності значних  коштів   у  тіні  необхідно  підсилити стимулювання стабільного і  тривалого  зберігання  заощаджень.  По-друге,  з огляду  на  зниження купівельної спроможності   гривні   і,   відповідно, знецінення заощаджень населення в  умовах  інфляції,  необхідна  індексація коштів населення по внескам у банках. При цьому реальна процентна ставка  по внесках включає власне процент, що забезпечує збільшення вартості  вкладеної суми, і інфляційний процент,  що  забезпечує  зберігання  реальної  вартості вкладень. По-третє, при  удосконаленні  процентної  політики  банку  важливо брати до уваги зростання і диференціацію  доходів  населення.  На  сучасному етапі створюються передумови для активізації механізму соціального  контролю і на цій  основі  попередження  негативного  впливу  зростання  інфляції  на заощадження, особливо для  пенсіонерів,  молоді  та  інших  малозабезпечених груп населення.

Література

1. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во ‘’Знання’’, КОО, 2001. – 255 с. - С. 41-44.
2. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с. - С. 66-79.
3. Череп А.В., Андросова О.Ф. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2008. – 410 с.
4. Гальчинський, А.С. Теорія грошей / А.С. Гальчинський. – К.: Основи, 1998. – 413 с. – Бібліогр.: С. 409-412.
5. Мишкін, Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Мишкін Ф.С.; пер. з англ. В.М. Масляніков. - К.: Основи, 1998. – 963 с. – Бібліогр.: С. 958 – 962.
6. Банківська справа: науково-практичне видання. – 2007, лютий. - №1(73). - К.: Товариство„Знання” України, 2007.