Формування ефективних інструментів реалізації зернопродукції

 Перехід економіки сільського господарства на ринкові відносини докорінно змінює взаємодію економічних і організаційних умов, що складають зміст процесу реалізації. Це веде до необхідності удосконалювання форм реалізації продукції, що якнайкраще відображає суть змін у їхньому змісті.

Нові ефективні форми реалізації зерна повинні повною мірою розкрити потенціал механізму ринкових відносин, налагодити виробничо-економічні зв'язки споживача з виробником таким чином, щоб сам ринок, умови реалізації підказували виробникам, яку продукцію й якої якості треба випускати.

Виробник, отримуючи товари на ринок продовольства, реалізує їх насамперед як вартість. Це для нього - найважливіша задача. Але для покупців його товарів найбільш важлива наявність у них споживчої вартості, ступінь їхньої корисності. Тому, здобуваючи товари на ринку, покупець насамперед визначає, наскільки якісні ці продукти, наскільки вони йому необхідні і скільки грошей він може за них віддати, щоб придбати.

Реалізація товарів, обмін їх на гроші показує, чи задовольняють ці продукти потреби, а кількість грошей, витрачених покупцем, підтверджує - високі чи низькі споживчі властивості. Тим самим, у результаті реалізації продукції на ринку, напрямок руху товарів і грошей указує на те, які продукти треба робити, якої якості й у якій кількості. Отже, ринок сам підказує, які форми реалізації варто вибирати виробникам продукції.

Важливе значення зернової галузі та зернового ринку для будь-якого суспільства обумовило той факт, що пов'язані з їх розвитком проблеми постійно залишаються предметом глибоких наукових досліджень, а удосконалення відносин між партнерами на ринках продукції, зокрема на ринку зерна, постійно привертають увагу багатьох економістів-аграрників. У числі їх В.І. Бойко [1], Д.Ю. Соловей [2], Г.М. Саранчук [3], О.В. Захарчук [4] та інші.

При всій важливості проведених досліджень окремі аспекти проблеми не знайшли достатнього опрацювання. Так, потребує розробки системи збуту зерна, яка успішно діє лише за умови певного та узгодженого функціонування її складових. Потребують визначення стримуючі фактори розвитку конкурентного середовища на товарних ринках сільгосппродукції в сучасних умовах. Залишаються не дослідженими чинники формування конкурентного середовища на ринках сільгосппродукції, що диктує необхідність поглибленого вивчення явища з метою удосконалення механізму економічних відносин на ринку зерна.

Сільськогосподарська практика переконливо продемонструвала неефективність багатьох форм реалізації зерна, коли її продаж за встановленими правилами й інструкціями входить у суперечність з вимогами економічних реформ.

Разом з тим вдало знайдена форма реалізації здатна оздоровити виробничо-економічні зв'язки, економічні зв'язки сільськогосподарського підприємства з переробними підприємствами, що стимулюють господарську діяльність. З іншого боку, завдяки окремим економічним чи організаційним змінам можна наповнити новим змістом яку-небудь форму реалізації, відновити ефективність, яка була втрачена.

Особливої уваги заслуговує остання з основних форм реалізації зерна - продаж торговим підприємствам. Ця форма найбільш повно відповідає вимогам ринкової економіки. Її застосування веде до встановлення високоефективних виробничо-економічних зв'язків сільськогосподарських виробників з підприємствами з переробки, збереження, транспортування і торгівлі, доведення продуктів до кінцевих споживачів зі збереженими споживчими властивостями. При цій формі реалізації продукції інтенсивність продажів є барометром фінансово-економічного успіху всіх учасників процесу.

Нові ефективні форми реалізації зерна повинні повною мірою розкрити потенціал механізму ринкових відносин, налагодити виробничо-економічні зв'язки споживача з виробником отже, щоб сам ринок, умови реалізації підказували виробникам, яку продукцію, якої якості треба випускати. Виробник, отримуючи товари на ринок продовольства, реалізує їх насамперед як вартість.

Визначення зернового ринку як економічної категорії вимагає системного підходу, а саме необхідності розгляду зернового ринку в тісному зв’язку з виробництвом та переробкою зерна. Зерновий ринок тісно пов’язаний з виробничим процесом. Виробництво формує пропозицію, а розподіл і споживання – попит. Оцінка і регулювання зернового ринку і його кон’юнктури неможлива без глибокого системного аналізу умов виробництва, його зберігання, збуту і переробки.

Собівартість виробництва зерна набагато нижче, ніж інших сільськогосподарських продуктів і це робить зернопродукти доступними за ціною для всіх верств населення. Зернове господарство повинно функціонувати таким чином, щоб максимально задовольнити попит всіх споживачів у зерновій сировині необхідного обсягу, асортименту й якості.

Економічна самостійність господарських суб’єктів ринку зерна і конкуренція між ними максимально впливають на підвищення ефективності виробництва й реалізації зерна. Суб’єктами ринку зерна є виробники зерна, підприємства, організації по зберіганню зерна.

Обґрунтована система ринкового механізму дає широкий простір для розвитку нових форм реалізації зерна. Ринковий механізм – це така організація господарства, за якої окремі виробники і споживачі взаємодіють через ринок з метою рішення трьох основних проблем економіки: які товари повинні бути вироблені і у якій кількості; коли їх треба зробити; як ці продукти треба виготовити, ким, з яких ресурсів, за допомогою якої технології; для кого робити продукт, як вироблений продукт розподілити.

Механізм цін, попит та пропозиція, прибуток і збитки самі визначають "що" і "для кого". Через рішення цих проблем визначаються найбільш ефективні форми організації виробництва і реалізації продукції сільського господарства. Основою дії цього механізму в сфері реалізації є продаж зерна відповідно до закону вартості.

Розвиток форм реалізації зерна під впливом закону вартості буде йти в напрямку обміну її на основі вартості еквівалентності, тобто відповідно до суспільної вартості. Ринковий механізм змушує виробників відхиляти форми реалізації, що зжили, і знаходити нові, відповідні до організаційно-економічних умов, що змінюються, та за допомогою конкуренції і підприємництва вирішувати головну проблему – здатність економічно вижити. У процесі реалізації своєї продукції виробники знаходяться в тісній взаємодії з покупцями.

Для ринку зернових характерна яскраво виражена сезонність. Активність на ринку збільшується після збирання врожаю, досягаючи свого піку у вересні. У даний момент пропозиція на ринку формують сільськогосподарські підприємства і торгові посередники. Після цього насиченість ринку пропозицією зерна різко знижується.

Сховища заповнюються зерном нового врожаю, де воно і продовжує залишатися, лише періодично задовольняючи нестачу харчової і хлібобулочної промисловості. До кінця квітня елеватори починають проведення профілактичних робіт з підготовки своїх сховищ до прийому зерна нового врожаю, і в цей час зростають обсяги пропозицій на ринку зернових. Оскільки, зерно є досить стабільною валютою, елеватори в стані контролювати зернопотоки й у такий спосіб впливати на стан ринку зернових.

Застосований аналітичний підхід дозволяє різнобічно оцінити діючий механізм виробництва та реалізації зернової продукції на ринку зерна та ступінь його невідповідності правилам ціноутворення в умовах цивілізованих ринків розвинутих країн. Необхідні корективи політики державного регулювання економічних відносин на ринках зерна та інших видів сільськогосподарської продукції, з яких важливішим виступає платоспроможність попиту.

Створення ринкової інфраструктури не може обмежуватися тільки зовнішніми атрибутами, юридично-правовою базою й установою відповідних інститутів (банків, страхових компаній, бірж та ін.). Необхідні надійні ринкові інструменти, що служать економічним інтересам всіх учасників ринку, бо вони створюють ринкову ініціативу.

В умовах економічної трансформації виникла необхідність орієнтуватися на децентралізацію питань накопичення продовольчих фондів для постачання населення. Серйозним недоліком залишається недостатньо розвинута база підприємств зі зберігання зерна, високі тарифи на послуги з доробки, зберігання зерна, його транспортування. Оснащеність цих ланок інфраструктури за роки перебудови майже не вдосконалювалася. Одночасно і можливості виробників зерна у вирішенні цих питань стали гіршими.

Збереження практики обов'язкових постачань поставило сільськогосподарських товаровиробників і підприємства переробної промисловості в нерівні умови з підприємствами інших промислових галузей. Практика заготовок призвела до суперечності зі становищем регіонів, що змінилося, значно збільшеною мірою їх самостійності.

Тому багато країн прагнуть, перш за все, забезпечити потреби своїх територій, не виконуючи при цьому завдань щодо постачань в державні ресурси. Для удосконалення системи формування фондів необхідні відповідні спеціальні асигнування з бюджету.

На даному етапі в контексті загальної проблеми безпеки країни все більш гостро встає питання про «національну продовольчу безпеку». Остання вважається гарантованою, якщо постачання населення основними продуктами харчування здійснюється за рахунок самозабезпечення і надійних імпортних постачань на рівні, достатньому для підтримки економічного зростання і соціальної стабільності країни.

Продовольчу безпеку в країні можна вважати гарантованою, якщо налагоджено надійне і достатнє (за медичними нормами) постачання населення основними продуктами харчування, коли відсутня можливість голоду або тривалого недоїдання у великій кількості людей.

Література:

1. Бойко В.І. Виробництво зерна // Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (вип. 4) /За ред. П.Т. Саблука та ін. – К.: ІАЕ, 2000. – 601 с.

2. Соловей Д.Ю. Порівняльний аналіз економічної ефективності технологій вирощування озимої пшениці / Д.Ю. Соловей // Економіка АПК. – 2006. – №6. – С. 75-80.

3. Саранчук Г.М. Ефективність виробництва та реалізації зерна в регіоні / Г.М. Саранчук // Науковий вісник Національного аграрного університету. – 2008. – Вип. 124. – С. 337-343.

4. Захарчук О.В. Регіональні аспекти регулювання економічних відносин у зернопродуктовому підкомплексі АПК // Економіка АПК.– 2002.– №2.– С.43–47.

Науковий керівник: к.е.н., доцент Майданевич П.М.