РОЗВИТОК ОВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ МІЖВОЄННОГО ЧАСУ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ

Автор:

Аліна Кузьменко (Переяслав – Хмельницький)

Сучасна суверенна Українська держава передбачає рівні права усіх національностей, які проживають на теренах України. Без дослідження минулого, усвідомлення об’єктивного історіографічного зрізу національно-освітніх процесів неможливо ефективно реформувати сучасну освіту України, формувати систему культурно-освітніх знань із забезпеченням потреб національних меншин. Комплексний аналіз історіографічних джерел дасть змогу краще усвідомити історичну значущість освіти національних меншин в Україні та визначити подальші напрями вивчення проблеми.

Метою дослідження є проведення історіографічного аналізу праць, присвячених освіті національних меншин України у 1920 – 1930-х років, визначення стану та повноти висвітлення визначеної проблеми, виявлення недостатньо вивчених аспектів теми.

Так, 1920-ті роки ХХ ст. характеризуються наявністю сприятливих умов для становлення та розгортання досліджень освіти національних меншин в Україні. У ці роки визначалася та впроваджувалася національна політика радянської влади, а наукові праці створювалися безпосередніми учасниками тогочасних подій (А. Приходько, Я. Ряппо, М. Скрипник) [29, 31, 33]. У дослідженнях переважали матеріали, пов’язані з утворенням національних шкіл, ліквідацією неписьменності, діяльністю сільських будинків, клубів, бібліотек тощо. Серед них праці А. Буценка, О. Бочковського, В. Затонського, Г. Мансурова [8, 7, 17, 25], однак їхній зміст пройнятий ідеєю класового та партійного підходів до роботи освітніх закладів, а також характеризується слабким недостатньо аргументованим викладом матеріалу. Трансформація радянської національної політики щодо національних меншин впливала на зміну підходів вітчизняної історіографії до аналізу етноосвіти. У другій половині 1920-х років обґрунтування політики українізації і її досягнень стає провідною темою. У численних виданнях позитивно оцінювалися керівники України, члени Центральної комісії з національних меншин при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті (ВЦВК) за те, що вони відстоювали освіту етноменшин. Така оцінка простежується передусім у працях А. Глинського, Г. Гринька, А. Макогона [11, 12, 24] та ін. У виданнях 1920 – 1930-х років в історіографії оцінювалася політика коренізації освіти, проявлялося намагання дослідників висвітлити не тільки успіхи, але й труднощі здійснення цього процесу: наявність русифікаторських тенденцій в освіті, кількісні кадрові показники, невисокі темпи українізації вищої та професійної школи. Але через обмежену джерельну базу, праці були схематичними, характеризувалися тенденційним підбором фактичного матеріалу, недостатньою аргументацією і поверховістю узагальнень. Висвітлення подій здійснювалося на рівні партійно-радянської пропаганди й часто зводилося до коментарів законодавчих актів, популяризації праць керівників радянської держави та комуністичної партії.

Історіографія освіти національних меншин у 1920 – 1930-і роки розпочалась одночасно зі змінами та новаціями в освітній сфері України. Дослідження процесу становлення і розвитку радянської системи освіти проходило в умовах концептуального протистояння між Наркомосами України та Росії. Існували відмінності в поглядах на систему та модель освіти в Українській СРР, в її оцінках, що позначилося на змісті й характері тогочасної суспільно-політичної та наукової літератури. Оцінка радянськими істориками освіти республіки міжвоєнного періоду здійснювалась в основному під кутом зору освітянської практики в РСФРР, була однобічною й упередженою.

З 1930-х і до середини 1950-х років в умовах ідеологічного контролю усіх сфер життя радянського суспільства, відбувається згортання наукових досліджень з проблем етнонаціональних відносин. Тему освіти національних меншин влада віднесла до заборонених, а відповідні наукові інституції припинили свою діяльність. Репресії та всеохоплююча цензура завдали нищівного удару системі національної освіти. Реальний стан національної освіти в офіційних джерелах прикривався загальною статистикою. Це зокрема засвідчують праці Д. Маца, А. Андріанова [26, 2]. Характерним для досліджень цього періоду став вибірковий підбір фактів з метою продемонструвати досягнення в освітній сфері республіки для підтвердження правильності політичного курсу правлячої партії. З 1940-х до середини 1950-х років зменшилася кількість публікацій з проблем етнонаціональних відносин, а об’єктивний аналіз освітніх явищ замінювався партійно-класовим підходом, що призводило до спотворення реальної дійсності. Основний зміст досліджень зосереджувався на партійному керівництві освітою та ідейно-політичному вихованні учасників освітнього процесу. Більшість праць, серед яких роботи Л. Черкашина, О. Філіпова [37, 38], характеризуються спрощеним підходом до наукового аналізу фактів, одноманітнітним використанням джерел.

Новий етап у дослідженнях етноосвіти розпочався з лютого 1956 р. в умовах критики культу особи Сталіна, що мало позитивний вплив і на дослідження освіти національних меншин в Україні. Інтерес істориків до даної теми спричинений частковими змінами в системі освіти, зокрема Законом про зміцнення зв’язку школи із життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР.

П. Щербак, С. Шмідт, С. Штамм [45, 43, 46] висловлювали офіційну партійну точку зору, не підкріплюючи належним чином свої висновки відповідними документами. Праці В. Аврамової, І. Білодіда, С. Близнюка, М. Гриценка, [1, 3, 4, 5, 15], що стосувалися освітньої тематики, базувалася на марксистсько-ленінських догмах, мали прикладний характер і відзначалися особливістю, зумовленою обмеженим використанням архівних матеріалів.

^{Характерною ознакою робіт радянських дослідників був тенденційний підхід до висвітлення проблем освіти нацменшин. Широкий спектр діяльності шкіл національних меншин автори висвітлювали у вузьких рамках підпорядкування комуністичній партії, тому знайшли висвітлення сюжети лише позитивного характеру: зростання мережі навчальних закладів, забезпечення підручниками та посібниками учнів та студенства; зростання кількісних показників учасників освітнього процесу. При цьому не робився аналіз дійсного фінансового, матеріально-технічного забезпечення, впливу суспільно-політичних процесів на навчально-виховний процес, якісних кадрових показників.У 1956 – 1985-х роках під впливом ,,хрущовської відлиги” посилилась увага до висвітлення національної проблематики. Питанням освіти національних меншин присвятили праці М. Грищенко, С. Гутянський, Н. Лещенко [15, 16, 20 ]. Дослідники охарактеризували законодавчі та нормативні акти щодо освіти національних меншин, провели порівняльний аналіз кількісних показників мережі національних шкіл у 1920 – 1930-х років, але не відтворили узагальнюючої картини освітнього становища різних етносів України.}

У 1985 – 1991-і роки в контексті політики „перебудови”, з’являються наукові праці з досить критичною оцінкою національної політики більшовиків. Ряд робіт в в 1990-х присвятив етнонаціональній політиці в Україні Б. Чирко, який переважно розглядав розвиток єврейських шкіл у співставленні з навчальними закладами інших національностей республіки. Більш помітні зміни в підходах до вивчення освіти національних меншин в Україні відбулися на кінець 1980-х рр. завдяки вивільненню історіографії з-під тиску комуністичної ідеології, наявності політичного плюралізму думок. Дослідники отримали можливість висвітлювати, одночасно з вивченням матеріалів фактологічного характеру, дійсні процеси суспільного життя, що безпосередньо впливали на розвиток освіти, хоча реальна потреба здійснити узагальнений аналіз ключових питань розвитку історіографії освіти національних меншин в Україні 1920-30-х років не була зреалізованою.

Сучасний період історіографії освіти національних меншин України 1920 – 1930-х рр. пов’язаний зі змінами, які відбулися в суспільно-політичному житті держави на початку 1990-х років: розпад СРСР, утворення незалежної Української держави, унаслідок чого припинився процес радянської уніфікації історичної науки та започатковано активне переосмислення історії 1920 – 1930-х рр. у контексті перебування тогочасної Української СРР у системі політичних, економічних і соціально-культурних відносин тоталітарного суспільства. Зняття штучних обмежень і перешкод для пізнання історичного минулого сприяє розвитку вітчизняної історіографії з освіти національних меншин. На сучасному етапі розвитку історичної науки створено передумови для здолання стереотипів, застарілих підходів, що існували в радянських історіографічних працях, спостерігається зростаюче прагнення дослідників до неупередженого переосмислення історії України: окремі проблеми освіти національних меншин України 1920 – 30-х рр. відображені у роботах Н. Терентьєвої, Д. Хованцева, В. Чеховича [35, 36, 39]. Зокрема, негативний вплив класової ідеології на початку 1930-х років та пріоритет класових цінностей над загальнолюдськими доведено у дослідженні В. Борисова.

Із урахуванням сучасних наукових поглядів, концепцій і оцінок історичних подій В. Колесник та А. Пижик відтворили цілісну картину політичного, соціально-економічного та національно-культурного розвитку України у міжвоєнний час. В дослідженні вказується, що із національних меншин, які становили в Україні 20 % населення, за переписом 1926 р. із загальної чисельності населення УСРР (28,7 млн. чол.), росіян нараховувалося 2,3 млн., євреїв – 1,4 млн., поляків – 392 тис., німців – 375 тис., греків – 105 тис., болгар – 101 тис., білорусів – 28 тис., чехів – 12тис., вірмен – 9 тис., татар – 10 тис., а загалом – 5 млн. 107 тис. представників різних національностей. Для забезпечення їхніх освітніх потреб із 1926 по 1930 рр. в УСРР зростала кількість національних шкіл: єврейських – із 43 до 786, німецьких – із 62 до 628, польських – із 33 до 387, вірменських – із 5 до 10. Для етноменшин, які не мали національних шкіл у 1926 р., до 1930 р. були створені: у чехів – 15, у болгар – 74, у татар – 10, у греків – 16, в ассирійців – 3, у зв’язку з чим діти представників етнічних меншин одержали реальні можливості здобути обов’язкову початкову освіту рідною мовою [19, c. 160-164].

Каральні заходи радянської влади проти представників національних меншин у регіонах України у 20 – 30-х роках ХХ століття досліджували М. Шитюк, В. Шкварець, деякі питання репресій проти науково-педагогічної інтелігенції в галузі освіти України в 1920 – 30-х рр. вказані у прцях Н. Литвина, Є. Стрижака [23, 34], але репресивні заходи в освіті меншин міжвоєнного часу залишилися поза увагою дослідників.

Таким чином, в незалежній Україні сучасні дослідники (М. Виговський, В. Липинський та ін.) [9, 21, 22 ] багато уваги приділяляють вивченню особливостей становлення власної моделі освіти в Україні у 1920 – 1930-х рр. Однак у більшості праць етноосвіта розглядалася побіжно. Лише у дослідженні О. Войналовича [10] вперше, на основі нових архівних джерел, проаналізовано становище загальноосвітньої школи для національних мешин.

Проаналізованими лише в загальних рисах залишаються характеристика впливу політики коренізації на освітній розвиток національних меншин; відсутня цілісна картина культурно-освітньої еволюції етнічних громад упродовж 20 – 30-х рр. ХХ ст.; малодослідженою є історія молодіжних організацій і рухів етнічних меншин в освітньому середовищі; на початковому етапі перебуває вивчення матеріального забезпечення етноосвітніх навчальних закладів, соціального становища учасників освітнього розвитку та особливостей навчально-виховного процесу в етноосвітній галузі. У історіографії освіти національних менщин України 1920 – 1930-х рр. розглядалися такі групи питань: національні процеси, розвиток державної етнополітики, зміни у національному та соціальному складі населення, соціально-економічна політика щодо національних меншин, культурне відродження, історія окремих національних меншин України, загальні освітні процеси держави. Наявна історична література не піддавалася комплексному історіографічному аналізу, який охопив би освіту національних меншин України від 1920 – 1930-х років до сучасності. Слід відмітити, що більшість радянських авторів спиралися в основному на публікації періодичної преси і не залучали матеріали навіть поточних архівів. Використання в радянській історіографії опублікованих статистичних досліджень (частина з них подавалася в окремих публікаціях) часто не сприяло формуванню виважених висновків, оскільки нерідко дані офіційної статистики ,,коригувалися” відповідно до вимог партійних структур, а порівняти опубліковані статистичні дані з іншими джерелами не було можливості з огляду на те, що значна кількість документів не видавалася широкому колу дослідників. Визначено, що українська радянська історіографія освіти національних меншин 1920 – 1930-х років була фактично заполітизованим варіантом їхнього висвітлення, спрямованим на збереження існуючого стану речей у суспільстві. Історіографія історії освіти національних меншин в Україні 20 – 30-х років ХХ ст., нерозривно пов’язана з історією України в цілому, підтверджує, що, незважаючи на велику кількість опублікованих та неопублікованих джерел, історія освіти національних меншин України на сьогоднішній час досліджена фрагментарно. Найбільш розробленою залишається тема національної радянської політики в освіті, проте і досі відсутні роботи, які б розглядали освіту національних меншин України 1920 – 1930-х років у різних регіонах України. Потребують подальшого дослідження або нової оцінки чисельність, етнічний склад учнів, учителів, динаміка якісних змін педагогічних кадрів, мережа освітніх закладів для національних меншин, діяльність місцевих органів влади в економічній, соціальній та культурно-освітніх сферах.

Література:

Аврамова В. Г. Розвиток народної освіти та культури за 40 років радянської влади / В. Г. Аврамова. – Хмельницький, 1957. – 320 с.;
Андрианов А. По ленинскому пути в национальном строительстве на Советской Украине / А. Андрианов //Революция и национальности. – 1930. – № 8 – 9. – С. 30.
Білодід І. К. 40 років радянської освіти на Україні / І. К. Білодід. – К. : Політвидав України, 1957. – 198 с.;
Білодід І. К. Розвиток мов соціалістичних націй СРСР / І. К. Білодід. – К. : Наук. думка, 1967. – 287 с.;
Близнюк С. Л. Розвиток освіти на Житомирщині за 40 років радянської влади / С.Л. Близнюк. – Житомир, 1958. – 130 с.;
Борисов В. Л. Становлення та розвиток загальноосвітньої школи в Україні 1920-1933 рр.: дис... канд. іст. наук: 07.00.01,, Історія України” / В. Л. Борисов. – Дніпропетровськ, 2003. – 190 арк.
Бочковський О. І. Боротьба народів за національне визволення : націологічні нариси / О. І. Бочковський. – Подебради : Обрій, 1932. – 256 с.;
Буценко А. Національні меншості України / А. Буценко // Більшовик України. – 1928. – № 12. – С. 67–73;
Виговський М. Ю. Становлення та функціонування номенклатури радянської системи освіти в Україні 20 – 30-х рр. ХХ ст. .: автореф. дис. д-ра іст. наук: 07.00.01 ,,Історія України” / М. Ю. Виговський. – К., 2006. – 35 с.;
Войналович О. О. Становлення і розвиток загальноосвітньої школи для національних меншин в Україні (1917–1938 рр.) : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. пед. наук : спец. : 13.00.01 ,,Загальна педагогіка та історія педагогіки”/ О. О Войналович. – К., 1993. – 23 с.
Глинский А. Национальное меньшинство на Украине : монография / А. Глинский. – Х. ; К., 1931. – 118 с.;
Гринько Г. Чергові завдання радянського будівництва в галузі освіти / Г. Гринько. – Х. : Вид-во Наркомосу УСРР, 1920. – 123с.;
Гриценко М. С. Розвиток школи на Україні за 40 років Радянської влади / М. С. Гриценко // Наук. зап. Одеського пед. ін-ту ім. К. Д. Ушинського. – Одеса, 1958. – Т. 20. – С. 23–52;
Гриценко М. С. Нариси з історії школи в Українській РСР (1917–1965) / М. С. Гриценко. – К. : Рад. шк., 1966. – 260 с.; Гришко В. Молода Україна пореволюційного сорокаліття під Совєтами. 1918–1958 / В. Гришко. – Б.м. : Україна, 1958. – 224 с.;
Грищенко М.М. Ленін і народна освіта в Українській РСР / М.М. Грищенко. – К.: Радянська школа, 1968. – 27 с.
Гутянський С. К. Здійснення ленінських принципів народної освіти /С.К Гутянський. – К. : Вид-во Академії наук УРСР, 1960. – 180 с.
Затонський В. П. З питань національної політики на Україні. Про мови / В. П. Затонський. – Х. : Рад. шк., 1933. – 130 с;
Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине. К 10-й годовщине Октябрьской революции. По материалам Центральной Комиссии Национальных Меньшинств при ВУЦИК. – Х. : Изд. ЦК Нацмен при ВУЦИК, 1927. – 109 с.;
Колесник В. Ф. Україна в 1920-1930-ті роки: навчальний посібник / В. Ф. Колесник, А. М. Пижик. – К. : ВПЦ ,,Київський університет”, 2010. – С. 160 – 164.
Лещенко Н. М. З історії становлення радянської системи народної освіти на Україні / Н. М. Лещенко. // Укр. іст. журн. – К., 1968. – № 1. – С. 45–50.
Липинський В.В. Структура мережі вищих закладів України у 20-і роки // Вісник Донецького університету. Серія Б: гуманітарні науки. – 2000. – №1. – С.188-196;
Липинський В.В. Теоретичні основи концепції освіти в УСРР і РСФРР // Східна Україна: характерні тенденції та особливості розвитку в ХХ столітті. Матеріали наукової конференції. – Донецьк, 2001. – С.78-80;
Литвин Н. М. Політичні репресії проти інтелігенції в радянській Україні в 1920-1930-х рр. (ідеологічні аспекти проблеми) : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук : спец. : 07.00.01 ,,Історія України”/ Н. М. Литвин. – К., 2006. – 23 с.;
Макогон А. Перепідготовка вчительства національних меншостей (підсумки і перспективи) / А. Макогон // Робітник освіти. – Х., 1925. - № 3. – С. 50 – 52.
Мансуров Г. За культурное строительство национальностей / Г. Мансуров. – М. : Госиздат, 1927. – 42 с.
Мац Д. На высоком подъёме (о работе среди национальных меньшинств Украины) / Д. Мац // Революция и национальности (ежемесячный журнал ЦИК СССР и Комакадемии). – М., 1935. – № 6. – С. 56 – 61.
Постанова колегії НКО ,,Про навчання мов у школах соцвиху” (14.ХІІ.1930) // Бюлетень НКО. – 1930. – № 2. – С. 2; Постанова НКО від 15 серпня 1925 р. ,,Про вжиття заходів щодо відкриття шкіл нацмену” // Бюлетень НКО. – 1925. – № 8. – С. 8 – 9;
Постанова НКО від 1вересня 1925 р. ,,Про додаткове приймання студентів до старших курсів педкурсів НМ” // Бюлетень НКО. – 1925. – № 9. – С. 4 – 5.
Приходько А. Культурне будівництво на Україні (за 1925/26 та 1926/27 роки) / А. Приходько. – К.: Пролетарий, 1927. – 186 с.;
Рафальський О. О. Національні меншини України у ХХ ст. : історіогр. нарис : дис. на здоб. наук. ступеня д-ра іст. наук : спец. : 07.00.01 ,,Історя України” / О.О. Рафальський. – К. : Полюс, 2000. – 446 с.
Ряппо Я. П. Народна освіта на Україні за десять років революції / Я. П. Ряппо. – Х.: ДВУ, 1927. – 126 с.;
Ситніков О. П. Освіта в Українській СРР (1920-і роки) : історіографія : дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук : спец. : 07.00.06 ,, Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни” / О.П. Ситніков. – Переяслав-Хмельницький, 2003. – 188 с.
Скрипник М. О. Проти культурницької замкненості : методи й форми участи робосу у виробничій діяльності органів освіти / М. О. Скрипник. – Х.: Укр. робітник, 1929. – 63 с.
Стрижак Є. М. Репресії 1930-х років та їх наслідки для кадрового забезпечення середньої і вищої школи УСРР / Є. М. Стрижак. – Черкаси, 2007. – 190 с.
Терентьєва Н. Греки в Україні: історія та сучасність : навч. посіб. для студ. ВНЗ / Н. Терентьєва, К. Балабанов ; Маріупольський держ. гуманітарний ун-т. – К. : Аквілон-Плюс, 2008. – 350 с.;
Хованцев Д. В. Політика партійно-державного керівництва Кримської АРСР щодо національних меншин (1921–1941 роки) : дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук : спец. : 07.00.01 ,,Історія України” / Д. В. Хованцев. – Сімферополь, 2005. – 198 арк.;
Черкашин Л. В. Загальне навчання в Українській РСР (1917–1957 рр.) / Л. В. Черкашин. – К. : Рад. шк., 1958. – 64 с.;
Філіпов О. М. Розвиток радянської школи УРСР у період першої післявоєнної п’ятирічки / О. М. Філіпов. – К., 1957. – 152 с.
Чехович В. А. Державно-правові питання українізації в 20-х роках / В. А. Чехович // Минуле України : відновлені сторінки / В. А. Чехович. – К. : Наук. думка, 1991. – С. 96 – 121.
Чирко Б. В. Національні меншості на Україні у 20-х — на початку 30-х років (огляд документів ЦДАЖР УРСР) / Б. В. Чирко. // Архіви України. – 1990. – № 1. – С.28 – 33.
Шитюк М. Каральні заходи проти представників національних меншин у Південних областях України в 20–30–х роках ХХ століття / М. Шитюк, М. Шкварець // Проблеми історії України : факти, судження, пошуки : міжнар. зб. наук. праць. – Миколаїв, 2003. – Вип. 7. – С. 136–142;
Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20–50-ті роки ХХ ст. – К., 2001 – 337 с.
Штамм С. И. Управление народным образованием в СССР (1917–1936 гг.) / С. И. Штамм. – М. : Наука, 1985. – 284 с.;
Ясницький Г. І. Розвиток народної освіти на Україні (1921–1932 рр.) / Г. І. Ясницький. – К. : Вид-во КДУ, 1965. – 256 с.
Щербак П. И. Работа Коммунистической партии Украины по подготовке и восстановлению кадров строителей электростанций (128–1932) / П. И. Щербак // Из истории рабочего класса СССР. – Львов, 1963. – С. 93–101;
Шмидт С. О. О предмете советской историографии и принципах ее периодизации / С. О. Шмидт // История СССР. – 1962. – № 1. – С. 94–104;

Конференції

РОЗВИТОК ОВІТИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ МІЖВОЄННОГО ЧАСУ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ