СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО: ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ

 Українське документальне кіно пройшло ряд етапів розвитку. На сьогоднішній день роль документалістики в кіно- та теле- просторі зростає з кожним роком. Це обумовлено по-перше, формуванням ринку документального кінематографа, по-друге, можливістю вітчизняних режисерів створювати реалістичні картини, відображаючи усі сторони життя українського народу.

Розвиток кінодокументалістики не стоїть на місті, молоді режисери прагнуть довести до глядача своє бачення одвічних проблем та можливих шляхів їх вирішення. За допомогою сучасних медіа глядач більш орієнтований на якісне документальне кіно. Сучасні телеканали починають надавати активну підтримку молодим та вже досвідченим режисерам-документалістам, створюють власні документальні телепроекти, висвітлюють найбільш актуальні теми Другої світової війни, Голодомору, діяльності УПА, ОУН та ін.

Сучасний етап українського документального кінематографу датується 1994 та характеризується появою телевізійних документальних кіно-циклів.

У 2005р. Золоту пальмову гілку Канського фестивалю отримав документальний фільм І. Стрембицького "Подорожні" — про психічнохворих та літніх самотніх людей, що перебувають у лікарні Будинку ветеранів. Фільм не є нетрадиційним для документалістики:він має приховану «сюжетну лінію». Стрічка сповнена образів-спогадів, (вставлених засобами монтажу), які доповнюють розповідь автора.

В 2011 р. було закінчено роботу над картиною "Україна. Точка відліку" С.Буковського — видатного українського режисера, на рахунку якого більше 50 документальних фільмів та телепроектів.

До видатних робіт Сергія Бурковського можна віднести документальний 9-серійний телефільм "Війна. Український рахунок" (2003), що здобув Національну премію України імені Тараса Шевченка в 2004р, "Назви своє ім'я" (2006), який розповідає про історію Голокосту в Україні та продюсером якого виступив всесвітньовідомий Стівен Спілберг.

"Назви своє ім'я" С.Буковського присвячена Голокосту в Україні. Варто відзначити, що продюсерами її виступили Стівен Спілберг та Віктор Пінчук. Стрічка містить інтерв’ю багатьох українців, молдован, циган, євреїв, які постраждали внаслідок цього страшенного лиха.

Гран-Прі міжнародного північно-південного медіа форуму в Женеві здобула картина С.Буковського "Живі" (2008), присвячена темі Голодомору 1932-1933 рр. Історико-документальна картина поєднала дві сюжетні лінії. Перша – це свідчення майже трьох десятків свідків Голодомору. Друга лінія розповідає історію британського журналіста Г.Джонса, випускника Кембриджського університету та радника колишнього прем'єр-міністра Сполученого Королівства Д.Л.Джорджа. Він готував для світової громадськості справжні факти про масштаби Великого голоду, за що його було депортовано до Москви енкаведистами. Також картину було нагороджено спеціальною премією номінації "Документальне кіно" VI Міжнародного кінофестивалю "Золотий абрикос", що відбувся в 2009р. у Вірменії. Саме завдяки даній роботі Сергію Буковському було присвоєно звання народного артиста України.

Документальний фільм "Україна. Точка відліку" присвячений 20-річчю з дня проголошення Незалежності України та розпаду СРСР. В картині описується хроніка здобуття Незалежності, головним персонажем якої виступає перший президент України Леонід Кравчук. Саме на його спогадах побудована основана сюжетна лінія стрічки.

Як відзначає генеральний директор ТРК "Україна" М.Миргородська, "Точка відліку" — без перебільшення знакова подія у політичному і культурному житті країни. Канал "Україна" готовий повернути на екрани документалістику, яка дає глядачеві можливість побачити життя таким, яким воно є" [2].

На сьогоднішній день все більше зростає увага до розвитку документального кіно як зі сторони його глядачів, так і менеджерів провідних телеканалів. Поступово вітчизняні телеканали налагоджують виробництво власних документальних кінострічок, проектів, відкривають для них нові горизонти трансляції в прайм таймі та інколи, навіть, продають для показу в інших країнах. Так сучасне неігрове кіно цілком спроможне здобувати високі нагороди та показники на відомих світових кінофестивалях [4].

Варто зазначити, що останнім часом посилює свої позиції жанр інфотейнменту(подача новин у розважальній формі), зумовлений стрімким розвитком українського документального кіно. Термін "інфотейнмент" (infotainment, від англ. information – інформація та entertainment – розваги, видовище) використовується в сучасному телевізійному просторі для позначення телепродукту, орієнтованого на глядача. Основною характеристикою даного методу є використання елементів «розважальної» подачі матеріалу, з метою зацікавлення глядачі та концентрації на інформаційному змісті. Використання методу "інфотейнмент" широко застосовується як зарубіжними телеканалами (NBC, CNN) так і вітчизняними (ICTV, СТБ, 1+1). Згідно дослідження, проведеного кандидатом філологічних наук Н.Симоніною, "жанр "інфотейнмент" цікавий своїми різноманітними проявами, водночас складний для використання. Лише журналісти, які оволоділи всіма телевізійними жанрами ("інфотейнмент" увібрав в себе елементи нарису, репортажу, огляду, тощо), можуть його розуміти і працювати в ньому». Також автор відмічає, що "розвиток інфотейнменту в Україні сприятиме розмаїттю програм сучасного українського телебачення" [6].

Топ-менеджери провідних українських телеканалів розуміють, що для сучасної документалістики вкрай необхідним є її інтеграція в суцільний процес творення розважального телебачення, адже популяризація розважального кіно може стрімко підняти рейтинги та завоювати першу позицію на ринку [3]. Саме ці пріоритети були оголошені єдиним по-суті каналом, що активно підтримував розвиток іміджевого, а не комерційного документального кіно — "1+1".

Колишній директор "1+1" Юрій Морозов активно відстоював позицію розвитку документалістики, яка більш орієнтована на історичну складову, — так починаючи з 1997 року були випущені цикли "Україна ХХ століття", документальні хроніки громадянської війни, голодомору, дисидентство, українізації 20-х років, тощо. Але починаючи з 2008р., канал різко змінює свою позицію щодо документалістики та вирішує змінити вектор на більш комерційний. Так, з приходом нового піар-менеджера Анастасії Жук до групи компаній "1+1" був обраний курс на комерціалізацію неігрового кіно, на так-зване розширення кола глядачів [2].

В Україні індустрію документального кіно продовжує телеканал СТБ, який протягом останнього десятиріччя встановив власний формат документального кіно. Такі проекти за стилем дещо нагадують кінодокументалістику, але в них присутні риси інфотейнменту. Загалом це телепередачі про життя відомих людей , з вмонтованими документальними кадрами та інтерв’ю. До них можна віднести такі проекти як "У пошуках істини", "Моя правда", "Неймовірні історії про кохання", "Невідома версія", "Зіркове життя", рейтинг даних передач в праймі доволі часто перевищує 10%.

Також варто виділити проекти компанії "Інтер". Найпопулярнішими були документальні стрічки про приватне життя відомих людей: "Леонід Кучма: людина, яку ми не знали" (рейтинг 7,8%), "Брати Клички. Смак перемоги" (рейтинг 7,51%) , "Софія Ротару: Секрети її успіху" (рейтинг 8,3%), "1961. Таємниця київського потопу" (рейтинг 6,6%), "Таємниці століття: НЛО. Підводні прибульці" (рейтинг 6,69%) [2].

НТКУ "Перший Національний" також відзначилася низкою документальних передач, серед них найуспішнішими стали "Пісня пам’ятає все. Софія Ротару" (рейтинг 1,92%), "УПА. Тактика боротьби" (1,34%) та "Співучий ректор" (рейтинг 1,7%).

Найбільш рейтинговим персонажем документальних стрічок є Леонід Данилович Кучма. Так, окрім згадуваної стрічки "Людина, яку ми не знали", на СТБ "Моя правда" отримала рейтинг 2,74%[2, 4].

В результаті проведення каналами аналізу рейтингових показників можемо зробити висновок, що найбільшою популярністю серед дорослого населення (18+) користуються документальні цикли про історичні постаті, політичних діячів, НЛО та зірок шоу-бізнесу. Також варто відзначити стрічки кримінального та соціального характеру. Це "Шлюбні афери" (рейтинг 2,01%) "Смертельні дієти" (рейтинг 3,24%) на ICTV, "Найвідоміші українські маніяки" (рейтинг 1,17%) на НТН, "Лихі 90-ті" (рейтинг 2,92%) на ТРК "Україна" [3].

Як відмічає відомий кінознавець та головний редактор журналу "Кіно-Театр" Лариса Брюховецька, "за роки Незалежності в Україні було знято величезну кількість гідних уваги документальних фільмів". Серед них вона відмічає дві: це фільми кінотрилогія Аркадія Микульського "Я камінь з Божої пращі", що об'єднує кінокартини: "Ольжич" (1996), "Доба жорстока, як вовчиця" (2000), "Незнаний воїн" (2000) та стрічка С.Буковського «Війна — український рахунок" (2002) [1].

Натомість В.Манський притримується іншої точки зору. На його думку, сучасне документальне кіно потребує дещо іншої підтримки, яка полягає перш за все в розробці навчальних програм та курсів кінодокументалістики, створенні широкої навчальної бази розвитку майбутній режисерів та сценаристів за фахом документальне кіно. Також режисер наголошує, що "в Росії на документальному кіно заробляють. Воно дуже економічне й обходиться дешевше за ігрове. А цифри отримують такі ж, як ігрові фільми" [2].

Як вже відзначалося, в 2009 р. показ документальних стрічок на "1+1" різко знизився. Окремо слід відзначити лише документальну стрічку про зйомки фільму "Чемпіон" (рейтинг 6,84%), та "Хлібна гільйотина" (1,48%) показ якої відбувся в День пам’яті жертв Голодомору [2].

До наймасштабніших документальних фільмів можна віднести цикл "Невідома Україна" (1993-1996) охоплює майже всю історію України — від неоліту до прийняття незалежності: "Нариси нашої історії", "Золоте стремено", «Як судились колись в Україні", "Лікарська справа в Україні" [7]. Цикл відзнятий та змонтований Національною кінематикою України (кіностудія "Київнаукфільм"). Також до даного переліку слід додати стрічки "Війна — український рахунок" (С.Буковський, Студія ""1+1), "Війна без переможців" (Л.Литвинова, М.Курдюмов, Студія "Інтер"), "Між Гітлером і Сталіном — Україна в ІІ Світовій війні" (С.Новицький).

Значну частину займає тематика повстанських військ УПА. Серед них "У рамках долі — Історія 1-ї української дивізії УНА 1943-1945" (Т.Химич), "УПА. Тактика боротьби" (С.Братішко, В.Загоруйко, НТКУ "Перший Національний").

Найголовнішою проблемою популяризації та розвитку документального кіно залишається його неприбутковість та винесення за рамки денного ефіру.

У зв’язку із тим, що досить тривалий проміжок часу документальне кіно було відсутнім на телебаченні, сьогоднішні телевізійники почали знімати власні документальні стрічки. Але не зважаючи на суттєві зміни, основна проблема розвитку сучасної документалістики так і залишається поза увагою. Сучасні телеканали ще не готові до серйозного використання кінодокументалістики для ефективного заповнення телеефіру. Натомість стрічки російського виробництва все більше набирають популярності. Саме завдяки трансляції російської, здебільшого комерційної документалістики та деяких програм ВВС, стрімко ростуть рейтинги СТБ, "Інтеру" та ТРК "Україна".

Література:

1. Брюховецька Л. Приховані фільми. Українське кіно 1990-х / Л.Брюховецька. – К. : АртЕк, 2003. – 384 с.

2. Данькова Н. Зірково-таємниче життя української документалістики / Н.Данькова / Телекритика — 2009 — №2 — Режим доступу: http://www.telekritika.ua/telebachennya/2009-02-09/43669

3. Данькова Н. Українське неігрове кіно на шляху до комерціалізації / Н.Данькова/ Телекритика — К., 2007 — №.4 — Режим доступу: http://www.telekritika.ua/events/2007-04-23/8761

4. Гаврилюк П. І. Особливості монтажу в документальному кіно та телебаченні // Культура України: альманах — Харків, 2002. — №9: Мистецтвознавство. — С. 113–119.

5. Кондратьєва М. Цифрові технології в документальному кіно // Екранна освіта в Україні. Сучасний стан, проблеми розвитку:збірка наукових статей — К., 2004. — С. 48–52.

6. Стасюк В. «Виктор Аслюк: В художественном кино я хотел бы сделать Алеся Адамовича, Владимира Короткевича и Василя Быкова» // Ежедневник Культура. — Мінськ., 2006. — Режим доступу: http://news.tut.by/culture/79527.html

7. Тримбач С. Українське кіно. — Режим доступу: http://ucf.org.ua/films

Науковий керівник:

кандидат мистецтвознавчих наук,Слободян Микола Іванович