ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПІДТРИМКИ ЗДОРОВОГО ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ В СИСТЕМІ «ВИКЛАДАЧ-СТУДЕНТ»

Постановка проблеми. Проблема оптимізації педагогічної взаємодії, з огляду на рух української системи вищої освіти у напрямку Болонського процесу, викликає широкий інтерес у наукових колах. У психолого-педагогічних дослідженнях проблема взаємин педагогів і вихованців розглядається, насамперед, у контексті педагогічного спілкування (І.С. Булах, Л.В. Долинська) [1, 3]. Окремі дослідження присвячуються проблемі взаємин викладачів і студентів (С.С. Вітвицька, Г.Ю. Микитюк, В.І. Юрченко) [2, 5, 9].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Упродовж останніх десятиріч посилюється інтерес психологічної науки й педагогічної практики до проблеми спілкування в різних системах взаємодій. У психолого-педагогічних дослідженнях проблема взаємин педагогів і вихованців розглядається, насамперед, у контексті педагогічного спілкування, яке є об'єктом дослідження різних вчених та науковців (С.С. Вітвицька, Л.В. Долинська, В.Г. Казанська, Т.С.Яценко) [13, 7, 11].

Сучасна наука пропонує різноманітні теорії спілкування і педагогічної взаємодії, що зумовлюється великою кількістю аспектів зазначених понять. Огляд досліджень в галузі педагогічної психології показує, що проблемі міжособистісної взаємодії присвячені праці С.С. Вітвицької, О.А. Дубасенюк, В.І. Казаренкова, В.М. Рогинського та ін. [14, 8, 11, 10]. Педагогічна взаємодія - процес дії викладача і студента один на одного, що передбачає їх взаємний вплив і зміну. Його характер визначається типом взаємовідносин, що склалися між викладачем і студентом [3, с. 63]. Викладач відіграє рішучу роль в організації педагогічної взаємодії. Педагог, реалізовуючи навчально-виховні завдання, здійснює вплив на вихованця. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й на самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство, педагогічне спілкування [7, 8, 15].

Мета написання статті. Для оптимізації педагогічної взаємодії психологи зауважують, що викладачі мають проявляти високу культуру у взаємодії зі студентами (С.С. Вітвицька), обмінюватись соціально-рольовими функціями (Т.С. Яценко) [2, 10]. Більшість пропозицій носять рекомендаційний описовий характер і зводяться до вимог щодо особистості викладача. Нажаль відсутні детальні цільові програми, орієнтовані на оптимізацію системи педагогічних домовленостей щодо спільної навчальної діяльності та підтримку бажаних форм поведінки, стратегій мислення, розвитку особистісних якостей студентів у ході педагогічної взаємодії.

Виклад основного матеріалу. Вербалізація викладачами неявних очікувань та надання ціннісної підтримки студентам (підтримка бажаних форм поведінки), є одним із шляхів оптимізації педагогічної взаємодії в системі «викладач-студент».

Відомо, що поняття «взаємодія» сьогодні є не лише однією з базових психолого-педагогічних категорій, але й виступає об'єктом міждисциплінарних досліджень. В широкому значенні, взаємодія – це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія [8, с. 23].

Педагогічний процес – це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети [15].

Відомий вітчизняний гуманіст В.О. Сухомлинський писав: «Навчання – це не проста передача знань, а складні людські взаємин [8, с. 14]».

Активний однобокий вплив того, хто навчає, притаманний авторитарній педагогіці, сьогодні витісняється взаємодією, в основу якої покладено спільну діяльність суб’єктів навчального процесу [3, с. 47].

Продуктивність виховної дії викладача, її творчий внесок в особистість студента – складний і сумлінний процес, що вимагає гармонійного контакту вихователя (викладача) й вихованця (студента). Результатом ефективної взаємодії є формування у студентів здатності до управління своєю діяльністю, самим собою як суб'єктом, перетворюючи навчання в корисний процес: підвищення мотивації, «Я-концепції», самопізнання, вміння робити вільний вибір і відповідати за нього [12].

Особливості міжособистісних стосунків між викладачем та студентами відображаються в процесі професійно-педагогічного спілкування. Ефективність педагогічної взаємодії викладача зі студентами залежить не лише від особистості студента, але й від індивідуально-психологічних характеристик викладача [18]. Викладач здійснює вплив на студентів не лише змістом своїх лекцій і інших навчальних занять, але й своєю поведінкою, звичками, манерами, своїм ставленням до справи, науки, колег і, в першу чергу, - до студентів. Слід зазначити, що спілкування викладача зі студентами – це не лише взаємини по вертикалі, але й взаємини по горизонталі (спілкування як з майбутніми колегами) [11, с. 86].

На основі вивчення психологічних досліджень І.С.Булах, Л.В.Долинської встановлено, що взаємини викладачів і студентів характеризуються складною внутрішньою структурою, яка визначається такими компонентами: мотиваційним, когнітивним, емоційним, поведінковим [2].

Що ж лежить в основі встановлення правильних (оптимальних) взаємин між викладачем та студентами? У психології вищої школи розроблені основні вимоги до взаємин у системі «викладач-студент», які найбільш ефективно впливають на процес педагогічної взаємодії: взаємодія факторів «провідності» й співробітництва при організації педагогічного процесу; формування в студентів почуття професійної соборності з викладачами; подолання рецидивів авторитарних форм педагогічного впливу; забезпечення наукового співробітництва студентів та викладачів; реалізація системи неофіційних, не регламентованих контактів викладачів та студентів [2, с.57]. При цьому підкреслюється важливість «організації взаємин на основі захопленості спільною творчою діяльністю [2, с.58]».

Для оптимізації педагогічної взаємодії викладача зі студентами Т.С.Яценко зазначає такі напрями підвищення ефективності навчального процесу:

• забезпечення наступності педагогічної взаємодії викладачів та студентів на різних етапах професійного навчання;

• поступовий обмін між викладачами та студентами соціально- рольовими функціями;

• аналіз особистості викладача та студента, який є умовою і результатом їх стосунків у процесі навчання;

• перехід від індивідуально-спільного (фронтальне чи паралельне навчання) до спільно-взаємодійного типу організації навчання;

• вияв рівня задоволення викладачів і студентів педагогічною взаємодією та труднощів, що стоять на заваді;

• аналіз і оцінка результатів педагогічної взаємодії.

Отже, сучасна психолого-педагогічна наука розглядає педагогічну взаємодію як професійне спілкування викладача зі студентами на заняттях та після занять, яке спрямоване на створення сприятливого, здорового психологічного клімату, на оптимізацію навчальної діяльності та відносин між викладачем та студентами.

Е. Берн вважає, що будь-яка взаємодія, в ході якої люди намагаються дотримуватись певних правил, є контрактною [11, с.4]. В. Джойнс та Й. Стюарт, наголошують на тому, що психологічний контракт включає не лише формальні вербалізовані вимоги, а й неявні, приховані очікування, такі, які лише маються на увазі [8, с.186]. Аналізуючи особливості педагогічної взаємодії між викладачами та студентами у вищій школі, обґрунтовано її контрактну природу: окрім системи формальних вимог, які прописані у навчальних робочих програмах, інструктивно-методичних матеріалах та інших нормативних документах, є ще й взаємні очікування учасників педагогічного процесу, які рідко вербалізуються, однак справляють не менший вплив на якість педагогічної взаємодії [7].

Психологічна домовленість у системі «викладач-студент» з позицій транзактного аналізу розглядається психологами як контракт - це двостороння чітко виражена домовленість дотримуватись визначеного плану дій, яка визначає частину відповідальності, яку бере на себе кожна сторона. Першим, хто визначив поняття «психологічного контракту», був засновник транзактного аналізу Е. Берн (1972 рік): «Контракт - домовленість між терапевтом і пацієнтом, в якій формулюється ціль кожної стадії лікування [1, с.165]».

Е. Берн наголошує на тому, що впродовж всієї роботи психолог пов’язаний з тими ж двома видами контрактів, що і будь-який інший фахівець в різних сферах: контракт між психологом і організацією та контракт між психологом і клієнтом. Автор також виділяє адміністративний, професійний та психологічний контракти або рівні контракту, які мають місце в контрактах психолога як з організацією, так і з клієнтом [1]:

• Адміністративний рівень передбачає врегулювання стосунків між клієнтом, консультантом, організацією, яка надає послуги, та законодавством.

• Предметом професійного контракту є мета та завдання психотерапевтичної роботи, очікувані результати.

• Психологічний контракт - це домовленості, які стосуються безпосередньої взаємодії, зокрема, рівня відвертості та довіри між психологом та клієнтом.

Проблема контрактної взаємодії представляє інтерес для психології та педагогіки. Процес укладання контракту простежується в різних системах та сферах взаємодій: юридичній, адміністративній, психологічній, педагогічній, соціальній та ін.

Обов’язки та домовленості обох сторін, які укладають контракт, мають бути чітко визначені та сформульовані і не містити подвійного змісту. Це дасть змогу в подальшому уникнути непорозумінь та досягти бажаного результату.

Однак уникнути неявних невербалізованих очікувань в ході контрактної взаємодії між психологом та клієнтом, а також між людьми в інших сферах діяльності неможливо. На цьому наголошує і сам Е. Берн і його послідовники - К. Стейнер, В. Джойс, Й. Стюарт, В.Є. Гусаковський [1, 6].

Транзактні аналітики В. Джойс і Й. Стюарт пишуть про прихований план дій, якій мають і психолог, і клієнт в ході психотерапії. Якщо цей план не вербалізувати, то можуть запуститися деструктивні механізми за моделлю драматичного трикутника. Наприклад, терапевт займає неконструктивну позицію рятівника [19]. Саме тому більшість авторів дотримуються думки, що в ході укладання контракту бажано озвучити усі неявні очікування.

Таким чином, укладання контракту є досить важливим не лише у роботі психолога, але й у роботі фахівців у різних галузях. Ретельно та детально складений контракт на основі взаємних вимог, правил, принципів та очікувань дозволяє в подальшому регулювати процес майбутньої міжособистісної взаємодії, досягти поставлених цілей та бажаних результатів кожної з сторін.

Педагогічна взаємодія є двостороннім процесом, який передбачає відносини між викладачем та студентом. Характер та специфіка міжособистісної взаємодії в системі «викладач – студент» залежить від особливостей педагогічних домовленостей, які існують між ними. Ідеальною є система педагогічних домовленостей, яка побудована на принципах взаєморозуміння та співробітництва, і визначається вже на першому етапі навчально-виховної роботи викладача зі студентами, коли викладач чітко формулює усі вимоги, як формальні (конспектування лекцій, ведення словників, відвідування занять) так і неформальні (активність, ініціативність, науковий пошук).

Саме неформальні очікування, як правило, не вербалізуються, а залишаються на рівні «прихованого плану дій» (В. Джойс, Й. Стюарт). Це можна пояснити не лише індивідуально-психологічними характеристиками суб'єктів педагогічної взаємодії, але й специфікою організації навчально-виховного процесу.

В.Є. Гусаковський, відповідаючи на питання: «Чи можна назвати контрактною взаємодію між викладачем та студентами?» зауважив, що Е. Берн поширював поняття контракту на усі сфери діяльності людини [6]. Система педагогічних домовленостей, яка регулює процес міжособистісної взаємодії між викладачем та студентами, виступає як одна з найбільш функціональних компонентів контрактної взаємодії, дотримання умов якої забезпечує досягнення відповідних цілей та завдань навчально-виховного процесу. Це дає нам можливість стверджувати про контракт, який існує між викладачем та студентами, як про двосторонню систему домовленостей щодо особливостей взаємодії в ході навчально-виховного процесу. Такий психологічний контракт включає як формалізовані вимоги, принципи, правила, зафіксовані в різноманітних нормативних документах (освітньо-кваліфікаційна характеристика, освітньо-професійна програма, навчальна робоча програма, інструктивно-методичні матеріали тощо) так і неявні очікування викладача, його уявлення про успішних студентів.

Відповідно до ідей Е. Берна, предметом контракту є мета та завдання роботи, очікувані результати [1]. Мета та завдання навчально-виховного процесу, вимоги до умінь, знань та навичок студентів прописані у освітньо-кваліфікаційній характеристиці та інших нормативних документах. їх знання є обов’язковим для оцінювання студентів, визначення рівня їх успішності. Однак, важко заперечити, що викладачі мають і свої внутрішні, імпліцитні теорії навчальної успішності студентів, які також впливають на процес педагогічної взаємодії, зокрема, систему ставлень до студентів, оцінку їх навчальної успішності.

Висновки. Проблема педагогічної взаємодії аналізувалась переважно у контексті педагогічного спілкування викладача зі студентами (І.С. Булах, Л.В. Долинська) та факторів оптимізації (С.С. Вітвицька, О.А. Дубасенюк, О.Л. Музика). Структурно-змістові параметри відсуваються на другий план, їх розгляд видається продуктивним з позицій транзактного аналізу як психологічного контракту. Е. Берн вважає, що будь-яка взаємодія, в ході якої люди намагаються дотримуватись певних правил, є контрактною. В. Джойс та Й. Стюарт, наголошують на тому, що контракт включає не лише формальні вербалізовані вимоги, а й неявні, приховані очікування, такі, які лише маються на увазі.

Вербалізація викладачами своїх неявних очікувань та надання ціннісної підтримки студентам (підтримка бажаних форм поведінки), є одним із шляхів оптимізації педагогічної взаємодії в системі «викладач-студент».

Література:

1. Берн Э. Групповая психотерапия. - М.: Академический Проект, 2001. - С. 138-193.

2. Білик Л. Діяльнісний підхід до професійної підготовки особистості студента // Рідна школа. - 2004. - №1. - С. 55-58.

3. Булах І.С., Долинська Л.В. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів. / Навчально-методичний посібник. - К. : НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. -114 с.

4. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. - К. : Четверта хвиля, 2004. - 256 с.

5. Горбунова В.В. Контракт у практичній психології // Практична психологія і соціальна робота. - 2005. - №2. - С. 1-5.

6. Долинська Л.В. Діалогічна взаємодія викладача і студента як умова особистісно-професійного зростання майбутнього вчителя // Психологія: 36. наук, праць. - К. : НПУ, 1999.- Вип. 4. - С.64 -69.

7. Дубасенюк О.А. Концептуальні моделі пед. освіти: наукові пошуки та здобутки // Професійно-пед. освіта: сучасні концептуальні моделі та тенденції розвитку: Монографія / О.А. Дубасенюк, О.Є. Антонова і ін. Житомир, 2006. - С. 8-29.

8. Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень / За ред. В.О. Моляко, О.Л. Музики. – Житомир : Вид-во Рута, 2006.-С. 170-172.

9. Казаренков В.Н., Казаренкова Т.Б. Высшая школа: социально- педагогическое взаимодействие // Педагогика. - 2000. - №5. - С. 64- 69.

1. Микитюк Г.Ю. Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості майбутнього вчителя. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. - К., - 2003.

2. Організація виховної роботи у ВНЗ // Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи : Метод, посіб. - К., 2003. - С. 113-128.

3. Основи дидактики вищої школи // Вітвицька С. Практикум з педагогіки вищої школи: Метод, посіб. - Ж., 2005. - С. 78-79.

4. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для аспірантів і магістрантів. - К. : ТОВ «Філ-студія», 2006. - 320 с.

5. Психологічна деонтологія: етичні кодекси. Хрестоматія / Укладач В.О. Климчук. - Житомир, 2003. - 64 с.

6. Система стандартів вищої школи. Нормативні документи // Слєпкань, Наукові засади пед. процесу у вищій школі: Навч. Посіб. - К., 2005.-С. 101-112.

7. Степанюк І.А. Педагогічна взаємодія: дослідження з позицій транзактного аналізу // Тези науково-практичної міжвузівської конференції, присвяченої Дню університету, 18-19 березня 2008 року. - Житомир: ЖДТУ, 2008. - С. 188.

8. Стюарт Й., Джойс В. Основи ТА: Транзакційнийй аналіз. - К. : ФАДА, ЛТД, 2002. - 393 с.

9. Технологии коммуникации в транзактном анализе. // Под ред. О.А. Голубковой. - СПб., Издательство «ОМ-Пресс», 2006. – 100 с.

10. Хорунжа Л.П. Гуманізація навчально-виховного процесу // Рідна школа. - 1999. - № 1. - С. 26-28.

11. Шакуров Р.Х. Социально-психологические аспекти управлення: руководство и педагогический коллектив. - М.: Просвещение, 1990.- 320с.

12. Юрченко В.І. Оптимізація взаємин у системі «студент-викладач» // Освіта і управління. - 1997. - Т. 1. - №3. - С. 103-110.

13. Яценко Т. С. Активна соціально-психологічна підготовка вчителя до спілкування з учнями. - К. : Освіта, 1993. - С. 112-116.