РОЛЬ ТА МІСЦЕ НАРОДНОГО ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ

На початку 90-х років ХХ ст., із здобуттям незалежності особливого значення, в українському соціумі, набула проблема формування національно-свідомої особистості. У цей період активно зростає національна самосвідомість, осмислюється її роль у демократичному суспільстві та місце української держави у світовому цивілізаційному просторі. у зв’язку з цим поглиблюється зацікавлення власною культурою, її історією.

В умовах динамічних ринкових змін, суспільних та ідеологічних трансформацій поглиблюється моральна та духовна криза в суспільстві. Саме тому, громадянська свідомість постає соціально значущою практичною потребою, оскільки національно свідома особистість є запорукою як соціально-економічних, так політико-правових, і демократичних перетворень у державі в умовах глобалізації.

Саме тому, на даному етапі є надзвичайно важливим звернення до народного мистецтва як реальної сили, сприяючої усвідомленню особистістю власної ролі в суспільстві, самовдосконалення себе та соціуму загалом. Це передбачає активне залучення загальнолюдських та національних цінностей українства у сферу художньо-творчої діяльності, та ефективне використання наявних і розробку нових засобів, форм та методів якісного покращення як себе так і соціального клімату в суспільстві, вдосконалення громадянських канонів, морально-етичних норм, що базуються на народній мудрості напрацьованій віками. Тому цілеспрямовано-організований вплив народного мистецтва на індивідуум, оптимально активізує його креативний потенціал, як члена суспільства та громадянина.

Хореографічне мистецтво як важлива акумулююча складова народної творчості, сприяє повноцінному засвоєнню цілісного світогляду, національного світосприйняття, його морально-етичних норм та устоїв, національних та загальнолюдських цінностей.

Мистецтво танцю як своєрідний універсальний спосіб буття здатне інтегрувати загально-культурні смисли в духовний світ особистості. Воно, постаючи формою художньо-практичного освоєння дійсності, активно синтезує в емоційно-образній структурі нескінченну багатогранність міжлюдських відносин і здатне активно перетворювати художні образи в реалії людського буття, що, в свою чергу, виконує роль не лише засобу відображення, але й специфічного духовного чинника людських дій, вчинків, в усіх сферах життя людини. Хореографічне мистецтво впливає на свідомість і підсвідомість особистості, на її інтелектуальну та емоційну сферу, стимулює не лише загально-естетичний розвиток особистості, а й творчі здібності, здатність до художнього самовираження, рефлексії, що є не менш важливим, ніж загальна ерудиція. Воно крізь призму конкретного образу пропонує безмежну кількість можливостей реалізації в житті тих ідейних, ідеальних і духовних начал, в необхідності яких здатне абсолютно переконувати, як учасника хореографічного процесу так і глядача. Адже саме мистецтву танцю притаманна особлива властивість універсалізації культурних та соціальних форм буття людини, суспільства, що оптимізує раціональні способи її адаптації в сучасному світі.

Кожний історичний період лишає наступним поколінням зразки мистецтва з фіксацією як зовнішніх ознак життєвого устрою, так і суспільної, національної, духовної, естетичної проблематики свого часу. Оскільки танцювальне мистецтво здатне унаочнено фіксувати буття нації, в різних просторових і часових рамках, що продовжує інформаційно-пізнавальний та художньо-мистецький ланцюжок, зі старою та новою епохою, транслює найважливіші культурні, художні та національні цінності конкретного періоду. Таке освоєння, закріплення та передача морально-етичних та художніх цінностей, створює передумови для цілеспрямованого гармонійного формування особистості. Звідси випливає особлива місія українського хореографічного мистецтва – що поєднує національне, духовне та моральне, етичне та естетичне, синтезуючи сутнісні параметри національного буття в усьому обсязі, поєднуючи індивідуальність митця з народом.

Хореографічне мистецтво постійно розвивається разом з суспільством, адаптуючись до потреб конкретного історичного періоду, змінюючи акценти в залежності від конкретних обставин: загально-цивілізаційних процесів економічних соціальних та ідеологічних змін у суспільстві.

Мистецтво народного танцю на відміну від інших видів мистецтв, може більш глибше та цілеспрямованіше впливати на процеси націоналізації особистості. Це пояснюється, специфікою його природи, як мистецтва істинно народного в якому закладений етнокод нації, мистецтва просторового, а значить – унаочненого, що спрощує його сприйняття.

Велика кількість історичного, «культурно-закодованого» матеріалу сприяє вивченню історії власного народу, а художньо-творче осмислення даного – зближує індивідуум з нацією. Підвищена емоційність виконавця підсвідомо активізує емоційну сферу глядацької аудиторії поєднавши та залучивши таким чином їх у спільний художньо-творчий процес. Таким чином усе вище перелічене підводить до думки про те, що мистецтво народного танцю сьогодні є унікальним засобом комунікації в українському суспільстві, його каталізатором маючи в своєму потенціалі величезні засоби удосконалення не тільки індивідууму але й суспільства і нації загалом.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор

Степан Григорович Забредовський