ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОГО ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО

Документальне кіно є однією з найвагоміших частин такого мистецтва, як кінематограф. Кіно – це синтетичне мистецтво. Воно містить у собі літературу, живопис, музику, театр. Питання щодо класифікації кіномистецтва є досить складним та неоднозначним. Термін «жанр» прийшов саме з літературознавства. Досвід багатьох поколінь, починаючи ще з Аристотеля був класифікованим на поділ за схожістю структур. Отже, виникає потреба визначення та вивчення жанрів або їх різновидів у контенті нашої теми. Звертаємось до довідкових видань [1], [2], [5], які надають визначення понять, що є необхідними для подальшого дослідження.

Якщо виходити із тлумачень, що є наявними у довідниках, то документальне кіно теж можна назвати жанром. Ось ми і стикаємося з головною проблемою мистецтвознавства: жанр можна трактувати як широкий пласт будь-якого мистецтва, або цей пласт, поділений на окремо взяті частини, що мають схожі риси визначити як поділений на жанри. Літературознавство дає таке визначення жанру, маючи на увазі той факт, що само слово жанр прийшло до української мови з французької: «Літературний жанр (франц. genre — рід, вид) — тип літературного твору, один із головних елементів систематиза­ції літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури. Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загаль­не) — епос, лірика, драма; категорією середнього порядку - літературний вид (особливе) — роман, повість, новела в епосі, категорією нижчого порядку (окреме) — різновид (жанр). У процесі історичного розвитку майже кожен жанровий вид варіював у різновиди, або жанри. Типологія жанрів була чітко визначена в класицизмі. Романтизм порушив класицистичну «чистоту» жанрів. У XIX ст. стало поширеним поєднання літературних родів у жанрі. Коли ж у жанровім виді виступають елементи двох чи трьох родів, говоримо про змішаний жанр (поема, балада — змішані ліро-епічні жанри). В одну історичну епоху висуваються на передній план одні жанри, відсуваються на задній план або зовсім занепадають інші [2, c. 406].

При вивченні жанрів документального кіно виникатимуть певні складнощі. По перше, це мистецтво, що не є окресленим якоюсь певною сферою, тобто епосом, або лірикою, або якимось жанром подібним до живопису (портретом, пейзажем таке інше.), або музикою (у фільмі можна використати як сонату, так і сучасний шлягер). Отже, жанри документального кіно не є якоюсь застиглою формою мистецтва, вони є взаємно проникливими. Таким чином, маємо всі підстави, щоб виявити, що, наприклад, чистота жанрів документального кіно не є можливою. Теоретично можна припустити наявність поєднання трагедії з лірикою, документа з фантастикою в науково-популярному кіно, наприклад, яке у свою чергу, можна розглядати як документ. Але є ще один цікавий факт, як кіномистецтво впливає на літературу. Знаходимо термін «літературного монтажу», де зазначено, що він є запозиченим з галузі кінематографа. Жанри також відокремлюють відношення художника до дійсності. Якщо припустити, що оператор, або автор фільму є художником за своєю суттю, то факт він може представити та розвити у своєму творі відбиваючи саме своє відношення, наприклад, ліричне, або драматичне. Разом з тим, жанр має неабиякий вплив на сприйняття стрічки глядачем. Якщо показувати стрічку, що є присвяченою Чорнобильської трагедії, легко уявити, які емоції фільм буде викликати у людей, що його дивитимуться.

Поняття жанру таке вагоме, що навіть науку створили у рамках теорії літератури. Ця наука носить назву «генологія».

Механізми психологічного впливу кінематографічного відеоряду на глядача будо описано українським вченим М.І. Яновським [6]. Він провів теоретичне й експериментальне дослідження впливу кінематографічного відеоряду на людину. Розробив модель механізмів такого впливу, що містить положення про психологічну специфіку кіно, особливості психологічного ефекту впливу кінематографа на глядача. Проаналізував імовірні механізми психологічного впливу. Вчений також з'ясував, що кожному з проаналізованих типів кадрів і монтажу, відповідає певний тип організації психічних процесів глядача та їх споглядання. В узагальненій формі їх можна представити як "занурення" в інтенсифіковані афективні стани; задане, "рамкове" оцінювання себе; споглядання своєї суб'єктивності у межах безпосереднього досвіду. Експериментально дослідив ефективність розробленої моделі, можливість її застосування для прогнозування психологічних ефектів за сприйняття певних форм побудови кінематографічного відеоряду.

Кандидат філософських наук, викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого Л. М. Наумова в статті «Документалістика: телевізійний вимір» [3] звертає свою увагу саме на особливості сучасної документалістики. Як її популярний прояв розглядається телевізійна документалістика з її особливостями і перспективами подальшого розвитку. Вчена акцентує увагу на ознаках і проблемах сучасного документального телевізійного фільму. Центральними проблемами обрано авторський чинник і документальну фіксацію факту.

На погляд автора даної наукової статті, документальне кіно України є особливим в історичному сенсі. Його завжди намагались зробити ідеологічно спрямованим, причому так, як того вимагала інша держава. Але воно мало свій особистий і неповторний розвиток всупереч всьому. Оскільки жанрове розмаїття проявилось саме завдяки телебаченню, автор статті цілком поділяє думку провідної української вченої, кандидата мистецтвознавства Галини Петрівни Погребняк, яка у роботі «Естетичне поле телебачення у сучасному соціально-культурному просторі» розглянула сучасне телебачення як найбільш універсальну технічну систему репродукування творів культури і образів реальності. «В телевізійне поле проникає значно більше «випадкових», «нетипових», неідеалізованих зображень, аніж на документальний кіноекран. В телебаченні ми спостерігаємо дуже помітне «зниження стилю»: екранний образ реальності наближається до її емпіричного випадкового образу»; кіноекран подібний до літературної мови; телеекран – до просторіччя. Безперечно, що образ реальності, який формується телеекраном, досить сильно впливає на уявлення глядача про межі естетичного і тим самим на стиль сучасного мистецтва взагалі» [4, с. 84].

Кінословники визначають документальне кіно саме як вид кіномистецтва, отже, якщо брати до уваги енциклопедії, то «жанр» - у кіно є поняттям менш широким, ніж у літературознавстві, звідки він був взятий дослідниками. Мистецтво кіно завжди намагалося перетворити традиційні жанри, змішувало їх, пристосовувало до своїх можливостей та специфіці. Це є звичайний шлях розвитку мистецтва взагалі.

Література:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – 1440 с.

2. Літературознавчий словник-довідник / ред. Гром’як Р. Т. – 2-е вид., - К.: Академія, 2007. – 752 с.

3. Наумова Лариса. Документалістика: телевізійний вимір. Поетичне кіно : заборонена школа [Текст] : [Збірка статей] / Укл. Лариса Брюховецька,. - К. : АртЕк : Ред. журн. "Кіно-Театр", 2001. - 463 с. : іл, портр. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mist/2009_6/PDF%5CMIST-6_2009_p-247-254_Naumova.pdf

4. Погребняк Г. П. Естетичне поле телебачення у сучасному соціально-культурному просторі / Г. П. Погребняк // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв – 2009. – № 2. C. 58. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vdakk/2009_2/index.html

5. Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання. Зб. ст. / Упоряд. Л. Брюховецька. – К.: вид-во «Задруга» - 2010. – 252 с., іл.

6. Яновський М. І. Механізми психологічного впливу кінематографічного відеоряду на глядача : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук / М.І. Яновський. - Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2005. — 18 с. —[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2005/05ymikvg.zip

Науковий керівник: кандидат мистецтвознавчих наук,Слободян Микола Іванович