СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКАЇНІ

Соціальне партнерство - це ідеологія, форми та методи узгодження партнерів соціальних груп для забезпечення їхньої конструктивної взаємодії. Стабільність суспільної системи та ефективність ринкової економіки залежать насамперед від характеру взаємин підприємців і працюючих за наймом.

Суб’єктами соціального партнерства є: держава; профспілки, які представляють інтереси найманих працівників; роботодавці, їх об’єднання.

Державу, як суб’єкт соціального партнерства, представляють виконавчі органи влади (міністерства, відомства, регіональні органи). Держава в соціальному партнерстві виконує функції гаранта, арбітра, контролера, умовлювача та ін.

Профспілки є головним інститутом соціального захисту найманих працівників. Їх основною метою є підвищення заробітної плати, збереження робочих місць для членів профспілки, участь трудящих в управлінні виробництвом і розподілі продукту, покращення умов праці.

Спілки роботодавців представляють інтереси роботодавців в соціальному партнерстві. Вони полягають в проведенні узгодженої технічної, економічної і соціальної політики, розвитку виробництва без потрясінь і деструктивних конфліктів.

В 1993 р. створена Національна Рада соціального партнерства (НРСП). Це консультативний орган, вона звітує безпосередньо президентові.

Погодження інтересів найманих працівників з роботодавцями в сфері соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод. Система колективних договорів і угод – це основна форма реалізації соціального партнерства.

В Україні створена законодавча – правова база для установлення цивілізованих відносин між суб’єктами соціального партнерства. Прийняті закони „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, „Про зайнятість населення”, „Про організацію роботодавців”, Конституція України та ін.

Основною метою соціального партнерства є забезпечення стійкого еволюційного розвитку суспільства і досягнення загального блага. Це виражається такими показниками: зростанням продуктивності праці, що повинно випереджати зростання середньої заробітної платні; збільшенням валового національного продукту; удосконалюванням техніки, технології виробництва, науково-технічного прогресу; підвищенням рівня життя населення.

Досягнення поставленої мети можливо за наступних умов: залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління та подолання на цій основі монополізму в розподілі створеного продукту; посилення мотивації до співробітництва в забезпеченні високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя; усунення непорозумінь і протиріч відносно законних інтересів кожної зі сторін; досягнення взаємного прагнення до затвердження в суспільстві соціального миру та злагоди.

На практиці соціальне партнерство здійснюється на принципах трипартизму як системи тристороннього представництва з боку підприємців, профспілок і держави, які, будучи зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці, однаковою мірою відповідальні за розробку взаємовикористовуваних рішень і, в остаточному підсумку, за збереження соціального миру.

Співробітництво соціальних партнерів здійснюється у формі консультацій, контролю, вирішення колективних спорів (конфліктів), переговорів, що найчастіше закінчуються складанням тарифних угод та колективних договорів.

Становлення соціального партнерства в Україні має особливості. Так, регулювання соціально-трудових відносин - одна з найскладніших постійних турбот держави й передових соціальних сил. Їхнє завдання полягає в оптимізації балансу інтересів сторін соціально-трудових відносин на основі взаємодії, з одного боку, державних важелів, а з іншого боку - договірних методів регулювання. Вирішити це завдання - значить зберегти соціальну й політичну стабільність у суспільстві, створити належні умови для стабільного економічного розвитку.

Особливо актуальною є проблема регулювання соціально-трудових відносин для країн з перехідною економікою. Корінна реформа соціально-трудових відносин в Україні почалася одночасно з проголошенням курсу на становлення ринкових відносин. Правовою її основою стало прийняття Законів України «Про підприємства України», «Про колективні договори й угоди», «Про оплату праці», внесення змін і доповнень у діючий Кодекс законів про працю й прийняття ряду інших законодавчих актів.

За останні роки відбулися істотні зміни в системі соціально-трудових відносин, що виявилися в їхньому роздержавленні, ліквідації монополії держави на використання робочої сили в результаті виникнення різноманіття форм власності й господарювання, розширенні правових можливостей мобільності робочої сили, зміні співвідношення в застосуванні державних важелів і договірних методів регулювання, підвищення їхнього динамізму, що відображає нові аспекти в поведінці роботодавців і найманих робітників на ринку праці.

Нові економічні умови сприяють формуванню якостей, які дотепер були недостатньо поширені: готовності до ефективної праці й особистої відповідальності за свій добробут; турботі про підтримку й підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, відстеженні змін на ринку праці й прагненні відповідати його умовам; умінні цінувати зароблені кошти й раціонально використовувати їх.

Однак зміни, що сталися в соціально-трудовій сфері, носять суперечливий характер. На практиці не досягнута рівновага в соціально-трудових відносинах між їхніми суб'єктами. Одна з особливостей становлення ринкової економіки в Україні і в наш час, коли країна має статус країни з ринковою економікою, полягає в тому, що в умовах лібералізації економіки держава вже тотально не регламентує зміст соціально-трудових відносин, а інший ведучий регулятор - соціальне партнерство - ще не працює на повну потужність. Замість колишньої моделі регулювання соціально-трудових відносин, яку можна визначити як державний патерналізм, в Україні фактично діє неадекватна соціально-орієнтована економічна модель регулювання цих відносин; їй властиві стихійність, безсистемність, поспішна відмова від централізованих регуляторів, недостатня ефективність і робота з оптимізації інтересів сторін соціального діалогу.

Стан «нерівноваги» системи соціально-трудових відносин притаманний для всіх її рівнів - загальнодержавного, галузевих, регіональних, рівнів окремих підприємств (організацій). Цей стан посилюється і загострюється в умовах сучасної глобальної економічної кризи.

Література

1. Маршалл А. Принципы экономической науки. - М.: Прогресс, 1993. -360с

2. Новиков В. Зарубіжний досвід соціального партнерства / Україна: Аспекти праці, - 2008. - №1, с.34 -39.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Титар О.О.