ШЛЯХИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОНОВЛЕННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Масштаби, продуктивність, ефективність та конкурентоспроможність аграрного виробництва визначають численні умови й фактори. Пріоритетне серед них місце належить матеріально-технічній і технологічній базам. Тому проблема формування матеріально-технічної бази сільського господарства у даних умовах господарювання набула особливої гостроти. Сучасна аграрна економіка, як показує світовий досвід, має будуватись за принципом інновацій, який в однаковій мірі має торкатися практично всіх факторів виробництва: техніки, технології, сортів рослин і порід тварин, менеджменту, інвестицій та ін. Не можна розраховувати на виробництво конкурентоздатної продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, якщо вона вироблятиметься застарілими технологіями та ручною працею [3, 4].

Подальший розвиток аграрного сектору економіки України тісно пов'язаний, насамперед, з нарощуванням інвестицій в основний капітал. Тільки на основі суттєвого збільшення капітальних вкладень у розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства, її оновлення новітніми високопродуктивними сучасними машинами і знаряддями, розширення впровадження науково-технологічних досягнень в аграрне виробництво, дасть новий поштовх у його розвитку, а інтенсифікація сільського господарства набуде реального змісту.

Станом на 1 січня 2011 р. у розвиток сільського господарства вкладено 831,1 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій (наростаючим підсумком з початку інвестування), що становить 1,9% загального обсягу іноземних інвестицій в Україну. Приріст обсягу іноземного капіталу в сільське господарство, з урахуванням його переоцінки, втрат і курсової різниці, за 2010 р. склав 40,7 млн. дол. США.

Виходячи з того, що фінансування сільгоспвиробництва має забезпечувати відповідний рівень його розвитку, необхідно застосовувати ефективний фінансовий механізм забезпечення оновлення матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарського виробництва. Цей механізм складається з двох рівнів, а саме – максимізації власного та оптимізації залученого капіталу [3], де внутрішні та зовнішні ресурси виступають при цьому з рівновеликим значенням.

Слід відмітити, що у галузі сільського господарства одержується чистий прибуток не тільки від реалізації сільгосппродукції, тому сума чистого прибутку від всієї діяльності в середньому на 5-10% вища порівняно з прибутком від сільськогосподарського виробництва. А у 2010р. інші види діяльності вітчизняних аграрних виробництв збільшили загальний прибуток підприємств на 34,0%, що безумовно певною мірою активізувало процеси інвестування в оновлення матеріально-технічної бази.

Однак, для кардинального вирішення проблеми із забезпеченістю аграрних виробників достатньою кількістю якісної сільськогосподарської техніки, даного рівня прибутковості недостатньо. За проведеними нами розрахунками слід зазначити, що в 2010 р. в середньому на одне прибуткове сільськогосподарське підприємство припадає чистого прибутку 435 тис. грн. (зазначимо що у 2005-2009 рр. це показник коливався на рівні 140-190 тис. грн.), при тому, що в середньому приблизно 30,0 % аграріїв щорічно звітують про збитки. Для порівняння, ціна на трактор ХТЗ-17021 коливається у межах 450-500 тис. грн., а на зернозбиральний комбайн «Славутич»–950-1050 тис. грн.

Така ситуація свідчить про високу залежність сільськогосподарських товаровиробників від зовнішніх джерел фінансування та низький рівень ділової активності, що, в свою чергу, має прямий вплив на зростання рівня внутрішніх та зовнішніх ризиків [1]. Недостатність фінансового забезпечення мінімізує можливості у напрямку відновлення матеріально-технічної бази, підвищення рівня кваліфікації робітників, вирішення соціальних питань та загального розвитку окремих сільських територій.

Сучасні обсяги чистого прибутку, рівень рентабельності і особливо норма прибутку не відповідають потребам не тільки розбудови постіндустріальної моделі аграрної економіки, але й забезпечення її індустріального рівня. Частка власних коштів сільськогосподарських виробників в загальній сумі інвестицій не перевищує 50%. За таких обсягів інвестицій криза в технічному забезпеченні аграрного сектору лише поглиблюватиметься, що може призвести до втрати продовольчої безпеки держави.

Змінити ситуацію на краще зміг би розвиток ринку лізингових відносин. Однак, поки що, нажаль, ні придбання техніки в лізинг, а ні обіцяне державою часткове відшкодування ціни на неї не сприяє поліпшенню стану справ у ресурсозабезпеченні сільського господарства. В Україні лізинг є однією з форм державної підтримки сільськогосподарських виробників і використовується в більшості випадків як один із засобів непрямого субсидування аграрних виробників. Водночас, недостатній рівень фінансування діяльності НАК «Украгролізинг» та значне перевищення попиту на лізинг над пропозицією призводить до невиконання більшості заявок аграріїв на придбання сільгосптехніки та затягування процесу прийняття рішень по наданню лізингових послуг.

На сучасному етапі на ринку агролізингових послуг діє ряд лізингових компаній різних форм власності. Їх кількість, зареєстрована у минулому році, перевалила за сотню. Лідируючі позиції серед займає державний лізинговий агент – Національна Акціонерна Компанія «Украгролізинг». За умовами, пропонованими НАК «Украгролізинг», строк лізингу становить від 3 до 7 років. Черговість сплати лізингових платежів становить: місяць, квартал або шість місяців. Перший платіж наступає залежно від черговості сплати лізингових платежів з дати підписання тристороннього акту приймання-передачі. За користування лізинговою технікою лізингоодержувач сплачує 7% її невідшкодованої вартості [5].

З моменту започаткування фінансового лізингу по 01.12.2010 р. на придбання сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу компанією НАК «Украгролізинг» на умовах фінансового лізингу використано понад 2 млрд. 80 млн. грн. За рахунок цих коштів аграрному сектору передано на умовах державного лізингу 21043од. сільгосптехніки та обладнання, в том у числі 6780 тракторів, 867 зернозбиральних комбайнів, 10343 од. ґрунтообробної та посівної техніки [5].

Зокрема, у Херсонській області на умовах фінансового лізингу через компанію «Украгролізинг» у 2011 р. було отримано 14 одиниць техніки на суму 6,9 млн. грн. А зведе замовлення сільгоспвиробників Херсонського регіону на 2012 р. становить 72 од. техніки на суму 26,6 млн. грн. Пік розвитку ринку лізингу мав місце у 1999 р., коли частка лізингових операцій в загальних інвестиціях склала близько 8%, після чого відбувся деякий спад. За оцінками більшості економістів, обсяги лізингових операцій в Україні все ще істотно нижчі від потенційних [4, 5].

Ефективність та пільговість державних лізингових програм для аграріїв залишається безперечною, особливо при відсутності інших альтернатив фінансування. Умови державних лізингових проектів все одно залишаються досить вигідними для сільгоспвиробників, що підтверджується наявністю значного незадоволеного попиту на даний продукт з боку сільгосппідприємств, як області так і держави в цілому. В першу чергу, це пов’язано з недостатнім розвитком агрокредитного сегменту фінансового ринку, як альтернативного джерела фінансування ресурсозабезпечення сільгоспвиробників.

Відмітимо, що на сьогодні основними напрямками державного регулювання аграрного виробництва в Україні залишаються: фінансова підтримка виробників через механізм здешевлення кредитів (програми по якому були призупинені 1 грудня 2009 р., однак на сьогодні окремі з них вже працюють); виплати дотацій за молоко та м’ясо; доплати за молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій; кондиційних свиней та курей-бройлерів, що сприяє підвищенню окупності витрат та прибутковості. Зазначимо, що такі механізми державної підтримки як: компенсація витрат з посіву зернових культур та компенсація вартості мінеральних добрив і пального вже два роки як не застосовуються на практики.

Обсяг державної підтримки підприємств агропромислового комплексу України, наданої на придбання сільськогосподарської техніки у 2006–2011 рр., постійно змінювався і у 2011 р. склав лише 531 млн. грн. Частка лізингових інвестицій у всі галузі виробничої діяльності є найменшою і складає лише 1,2% від загального обсягу придбаної техніки у 2011 р. На жаль, лізингові послуги ще не настільки популярні серед українських підприємців. Так, загальний обсяг лізингових угод в Україні становив лише 0,2% від ВВП, у той час, як у країнах ЄС він на порядок вищий – 2%. За рахунок лізингу сільгоспвиробники закуповують в основному трактори, зернозбиральні комбайни, сівалки, лущильники та культиватори.

Узагальнюючи вище викладене, відзначимо, що аналіз сучасного стану галузі дає підстави стверджувати, що вона відчуває нестачу фінансових ресурсів, які можна отримати або залучаючи кредитні ресурси, або використовуючи власний капітал. Останнє можливо за умови відновлення виробничих потужностей підприємств. Для досягнення необхідного підвищення рівня рентабельності господарської діяльності варто зосередити увагу на організації ефективного та адекватного умовам господарювання кожного окремого суб’єкта управління кредитними ресурсами [2].

Враховуючи все вище зазначене, слід відмітити, що ступінь ризику не повернення коштів при інвестуванні сільськогосподарського виробництва і надалі буде достатньо високою, але досвід зарубіжних країн показує, що в сільське господарство можна і необхідно вкладати кошти, це буде прибутковим і для інвестора, і для товаровиробника. А умови, що склалися на світовому ринку продовольства, та пріоритетність у мінімізації продовольчої кризи надають реальні можливості залучення та отримання інвестиційних коштів для розвитку та нормального існування вітчизняних виробників, навіть в умовах загострення кризових явищ [2, 4].

Тільки за рахунок значно більших інвестиційних вкладень можна протягом ближчих двох-трьох років досягти позитивного балансу щодо кількісного складу машинно-тракторного парку [1]. Для вирішення проблеми інвестиційного забезпечення сталого розвитку та інтенсифікації сільського господарства України необхідно: збільшити обсяги та забезпечити цільове використання коштів державної підтримки розвитку аграрного сектора економіки, вжити заходів щодо подолання диспропорцій у міжгалузевих економічних відносинах і створити умови для їх вирівнювання з метою забезпечення норми прибутку в сільському господарстві на рівні не нижчому, ніж в середньому по економіці [3].

Важливе значення має стимулювання залучення у сільськогосподарське виробництво іноземних і внутрішніх зовнішньоекономічних інвестицій, зокрема населення, посилити інвестиційну спрямованість аграрних перетворень, створити умови для реального довгострокового агрокредитування, надати можливість сільгоспвиробникам користуватися кредитами на 10–15 років зі ставкою до 10% річних, переважну частину інвестицій в основний капітал, здійснюваних за рахунок всіх джерел фінансування, спрямовувати на оновлення машинно-тракторного парку аграрних підприємств, відновлення, технічного переозброєння, реконструкцію, модернізацію та раціональне використання виробничих потужностей.

З метою широкого розвитку лізингу потрібно удосконалити відносини між лізингодавцями та державою – з одного боку, і лізингодавцями та лізингоодержувачами – з іншого, а також опрацювати механізм розподілу ризиків у процесі взаємодії учасників лізингового процесу. Лізинговим компаніям потрібно поступово переходити від використання бюджетних коштів держави до залучення коштів приватного сектору економіки як вітчизняного, так і зарубіжного. Слід створити конкурентне середовище між лізинговими компаніями, що, як свідчить практика західних країн, забезпечує покращення їх роботи, здешевлює послуги, поліпшує якість. Діяльність лізингових компаній доцільно регулювати за рахунок організації діагностики і технічного обслуговування наданої в лізинг техніки.

Для покращення фінансового стану сільськогосподарських підприємств потрібно удосконалити кредитну політику, суть якої полягає у зменшенні процентних ставок і стимулюванні довгострокових кредитів. Запровадження в Україні інституту продажу й застави землі також відкриє нові можливості перед агровиробниками. Це дозволить реалізувати нові фінансові схеми при купівлі сільськогосподарської техніки, зокрема, одержати кредит на закупівлю необхідного обладнання приватним власникам можна буде під заставу приватизованої землі.

Література:

1. Блоха А.В. Формування ринку матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства / А.В. Блоха // Економіка та підприємництво: зб. наук. пр. - К.: КНЕУ. - 2009. - № 22. - С. 169 - 176.

2. Вишневська О.М., Бабенко М.Д. Матеріально-технічна база як основа ресурсного потенціалу підприємств сільських територій в умовах недостатності фінансового забезпечення // О.М.Вишневська, М.Д.Бабенко // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Вип. №4, 2009. – С. 67-68.

3. Малік М.Й. Соціально-економічні засади розвитку сільських територій (економіка підприємництво і менеджмент) / (М.Й. Малік, М.Ф. Кропивко, О.Г. Булавка та ін. // К.: ННЦ ІАЕ, 2012. – 642 с.

4. Масловська Л.Ц., Л.В. Недільська Оптимізація структури фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств // Л.Ц. Масловська, Л.В. Недільська / Економіка АПК, 2009, №10. – С. 23–25.

5. Шпак М. «Украгролізинг – оптимальний фінансовий партнер» журнал для працівників агропромислового комплексу // М. Шпак / «Механізація сільського господарства» – (36) 2012. – С. 6–7.

Відомості про авторів

Федорчук Олександр Михайлович

кандидат економічних наук доцент

Щаслива Ганна Петрівна

кандидат економічних наук старший викладач

доцент кафедри економіки та підприємництва