Організація роботи поштово-телеграфних установ Черкаського повіту другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

У зв’язку з тим, що розвиток поштової справи на території Черкаського повіту безпосередньо пов’язаний з історією зв’язку України, а зважаючи на імперський період в її історії – то і Росії, компаративний нарис становлення та розвитку зв’язку Російської імперії у першій та другій половинах XIX ст. дав змогу авторові прослідкувати еволюцію поштової справи від так званої “ямської гоньби” до утворення першої державної поштової установи. Залучення та комплексний аналіз різноманітних джерел дозволяє встановити взаємозалежність визначальних подій в історії держави з поширенням мереж комунікацій, зокрема поштового зв’язку.

Розвиток промисловості, будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, розквіт торгівлі поставили на порядок денний питання про реорганізацію й вдосконалення старих форм зв’язку та створення нових комунікацій, серед яких пошта на той час була єдиною. Насамперед, це стосувалося питань поштового збору та прибутків, аналіз яких дає можливість відтворити процес перетворення поштової справи держави у фінансово прибуткове підприємство, що зайвий раз підтверджує поступову, але впевнену, модернізацію країни.

Нагальні проблеми реорганізації державного поштового зв’язку Російська держава вирішувала за допомогою організації земської пошти, завдяки якій в умовах постійного браку державних коштів стало можливим розширення мережі установ поштового зв’язку і на теренах Черкаського повіту. Земська пошта забезпечувала чіткий зв’язок центру повітів з окремими його частинами, надаючи поштові послуги різноманітним установам та населенню.

Окрім того, вивчення поштових відправлень часів Російської імперії дозволяє стверджувати, що внаслідок бурхливого зростання населених пунктів, розвитку поштової справи та зародження культури листування виникла потреба в найменуванні вулиць та нумерації будинків.

Упродовж 1913-1917 рр. значно розширилася географія надання поштових послуг та мережа закладів, яка охоплювала всю територію Черкаського повіту. Організація та розвиток поштового зв’язку на території Черкаського повіту в імперський період було зумовлено характером регіону, кількістю та складом населення.

Регулярний і загальнодоступний поштовий зв’язок в Україні почав формуватися у ХІХ столітті, коли з розвитком продуктивних сил та гуманітарної сфери дедалі необхіднішою ставала потреба в забезпеченні надійного засобу адресної доставки різних видів поштової кореспонденції. Водночас, із розширенням мережі поштових установ, надзвичайно гостро постала проблема матеріально-технічного забезпечення поштових установ, організації перевезення пошти, доступності поштових послуг як міському, так і сільському населенню, кадрова проблема.

Особлива увага приділялася організаційним питанням роботи поштово-телеграфних контор. На підтвердження цього свідчить циркуляр про те, що досить часто штемпеля накладаються необережно, що навіть не можна прочитати місце відправки листа. У зв’язку з цим наказом від 4 квітня 1868 р. було вказано, щоб був строгий нагляд, щоб все було чітко, щоб були добре приклеєні марки, щоб попередити їх повторне використання [1, 11].

При пошкодженні листів у конторах ставили свої штампи, але не вказували причини пошкодження. У зв’язку з цим потрібно було обгортати листи з пошкодженими конвертами чи печатями бомажними бандеролями, хрестоподібно і пропечатувати їх казенними печатями, робити на ньому напис, що лист отримали пошкоджений (11 листопада 1868 р.) [1, 19].

Великого значення надавали маркам. Це декламують записи за 30 січня 1886 р., в якому говориться, що в поштових ящиках є листи з марками старих зразків, тому їх не можна надсилати [8, 11] та за 2 серпня 1912 р., де зазначається, що з 1913 р. вводяться нові закони поштової оплати з портретними зображеннями царів Правлячого Будинку, а також із зображенням двох історичних будівель. Поштові марки в 5 копійок не будуть виготовлятися; не виготовлятимуться і в 2 та 3 рублі. Нові марки мають бути в продажу з 1 січня 1913 р., а старі продавати, поки не закінчаться всі їхні запаси [5, 42].

Сувора дисципліна, яка була характерна для поштово-телеграфних контор, сприяла налагодженню телеграфного сполучення і на залізничних вузлах. Основні маси кореспонденції стали передаватись потягами. Про це свідчать матеріали ДАЧО. Наприклад, циркуляр від січня 1888 р. про пошту, що перевозиться вагонами. Обов’язково потрібно було вказувати звідки, куди надсилається поштова кореспонденція, кому, на яку суму [2, 7].

У циркулярі за квітень 1913 р. зазначається, що в останній час кількість поштових відправлень, які здаються в багажні вагони наскільки зросла, що залізні дороги, за не достатком в цих вагонах місця, затрудняються приймати всі поштові мішки. Це через те, що деякі поштові заклади, окрім дозволеної їм пересилки вкладають у мішки кореспонденцію, адресовану в інші місця. Тому наказувалося, що потрібно вкладати в мішки, що здаються в багажні вагони швидкісних та пасажирських поїздів, виключно тільки листи, газети і ті з числа легких бандеролей, що мають найбільш терміновий характер [7, 36].

Видано було і розпорядження, в якому зазначалося, щоб перевіряли вагу кореспонденції та посилок з метою викриття втрати кореспонденції та щоб не було вагових недоліків (21 жовтня 1868 р.) [1, 64].

В червні 1890 р. видано циркуляр про знаки поштової оплати. Вносилися зміни, адже тепер повинні прямо від особи, яка працює на пошті, вказувати необхідну кількість марок, конвертів і бланків для відкритих листів [3, 37].

Але, звісно, траплялися і випадки не особливо ретельного ставлення до обов’язків працівників пошти. 31 травня 1890 р. видано наказ про те, що часто трапляються випадки втрати талонів, квитанцій із книги розгону поштових коней. Тому про подібні випадки необхідно доповідати, у разі не виконання наказу – штраф [3, 12].

Багато уваги приділялося саме умовам зберігання, правилам пересилки листів та передач телеграфних повідомлень по телеграфу та телефону. Циркуляр від 25 вересня 1868 р. про зберігання листів з написом “надіслати до запитання” вказував, що необхідно зберігати листи дбайливо, разом, по алфавітному порядку; у випадку відправки далі, відправляти з рештою пошти, але з штампом з датою; листи, якщо по них не з’явилися, зберігати 4 місяці, а далі – як з рештою листів [1, 28].

Існували і правила по пересилці внутрішньої і міжнародної кореспонденції. Тут вказувалося: вводяться відкриті листи з оплаченою наперед відповіддю; відправник біля адреси одержувача пише своє ім’я та адресу, ставить підпис (14 березня 1886 р.). Із запису за жовтень 1914 р. ми дізналися, що в службовому заголовку вихідних бланків міжнародних телеграм потрібно позначати місце призначення [8, 17].

У лютому 1917 р. було видано офіційне розпорядження про порядок змінення адреси листів з оголошеною цінністю. Вказувалося, що для шифрування потрібно брати 3 числа:

- число місяця відправки листа;

- число літер прізвища особи, якій потрібно видати листа;

- суму листа з оголошеною цінністю [6, 18].

Начальником Київського поштово-телеграфного відділку був виданий наказ про передачу телеграфних депеш по телеграфу і телефону. У ньому зазначалося:

- настільний телефонний апарат повинен бути установлений в телеграфній апаратній на окремому столі;

- бажаючі користуватися обміном депеш по телефону подають про це заявку начальнику контори з грошовим авансом в 20 рублів;

- 10 коп. за кожну телефонну телеграму без врахування кількості слів;

- по закінченню кожного року повинна подаватися не пізніше 10 січня відомість про збір за рік по 10 коп. за користування телефоном [4, 36].

У грудні 1890 р. вийшло розпорядження, яке стосувалося витрат на ремонт телеграфних ліній, введення нової форми звітності витрат, що ставала спрощеною [3, 29].

Велика увага була приділена вчасності доставки поштової кореспонденції. На основі параграфу 7 кондицій, пошт-утримувачі підлягали штрафу в таких випадках:

- за затримання пошти чи естафети – до 2 рублів;

- за продовження часу в шляху – по 3 рублі.

Тому був виданий наказ: щоб не затримувалися на станціях більше 10 хв., щоб до приходу пошти були підготовлені повозки, щоб розвізники їхали швидко. У випадку не виконання наказу – передбачалася догана [1, 24].

Циркуляр від вересня 1888 р. про причини уповільнення роботи пошти повідомляє, що це відбувається через брудні дороги, несправні дороги, мости, якщо все ж запізняться – повинні негайно доповісти про це. Потрібно робити помітки, якщо пошта не покрита брезентом [2, 28].

Деякі представники Волинської і Київської казенних палат не вказують, від якої контори чи станції йде відправка. В зв’язку з цим потрібно надалі слідкувати за процедурою відправки поштових відправлень і вказувати необхідні дані [3, 3].

Досить активною була співпраця поштово-телеграфних контор Черкаського повіту з іноземними країнами. Про це свідчить ціла низка циркулярів та наказів. Наприклад, в циркулярі від травня 1890 р. вказувалося, що пошту, направлену в Італію і транзитом через Італію в Єгипет, Судан, Тріполі, Туніс і т. д. із Київської і Волинської губерній направляти в поштовий відділ №4 [3, 11].

Ще один приклад – це циркуляр від листопада 1890 р. про те, що ціна на доставку листів додому в Москву та Петербург повинна коштувати не більше 25 рублів. За доставку посилки – 15 чи 20 копійок [3, 40].

Кілька циркулярів ми зустріли щодо пересилки поштової кореспонденції в Маньчжурію. Запис від 20 січня 1908 р. повідомляє, що в Маньчжурію заборонено пересилати вогнестрільну зброю, військове спорудження, сіль та опіум. За наступними даними, посилки, адресовані на Маньчжурію, мають бути з прикріпленими в 3-х екземплярах митними деклараціями, але на російській мові (15 лютого 1908 р.) [4, 10].

У циркулярі від 17 березня 1908 р. Начальник Іркутського поштово-телеграфного округу повідомив, що в Якутському і в Охотському трактатах отримують велику кількість посилок в розбитому вигляді, а вкладене в посилки частково чи повністю зіпсовано. Тому був виданий у відповідності до цього наказ: поштові приймальники повинні попередити відправників про необхідність міцного закриття посилок, що адресовані до Східного Сибіру [4, 16].

Циркуляр від 18 червня 1912 р. повідомляє, що в Томському поштово-телеграфному окрузі будуть введені нові печатні ярлики для наклейки на бланки грошових переводів. Видали відповідний наказ. За яким грошові перекази, надані в заклади Томського округу з 1 січня 1913 р., з ярликами без назви контурної палати не виплачувати, без підтвердження місця подачі [5, 22].

Начальники поштово-телеграфних відділків піклувалися також про самоосвіту та культурний розвиток своїх працівників. Для цього намагалися створювати курси вивчення іноземних мов, бібліотеки, заклади культурного відпочинку. Про це свідчать відомості від 26 березня 1914 р.: відкрито курси французької мови. Пропонується Начальникам закладів оголосити про це працівникам, щоб бажаючі навчалися французькій мові обов’язково йшли і навчалися. Потрібно було доносити, чи існують при доручених їм конторах окремі бібліотеки. Якщо так – то вказувати, яка кількість книг в них присутня, скільки осіб відвідують дану бібліотеку [9, 188].

Підбиваючи підсумки, можемо стверджувати, що аналіз та введення до наукового обігу нових джерел на прикладі Черкаського повіту дав можливість визначити, що робота інституцій зв’язку має величезне значення для розвитку країни, зміцнення її економічної й оборонної здатності, для успішної діяльності державного апарату, всебічного задоволення культурно-побутових запитів населення. Пошта сприяє не лише поширенню різноманітної інформації, а й налагодженню шляхів сполучення, розвитку економіки, справочинства, культури.

Література:

1. ДАЧО. – Ф. 351. Черкаська п.-т. контора. – Оп. 1. – Спр. 3. – 113 арк.

2. ДАЧО. – Ф. 351. Черкаська п.-т. контора. – Оп. 2. – Спр. 3. – 83 арк.

3. ДАЧО. – Ф. 351. Черкаська п.-т. контора. – Оп. 2. – Спр. 5. – 58 арк.

4. ДАЧО. – Ф. 351. Черкаська п.-т. контора. – Оп. 2. – Спр. 14. – 81 арк.

5. ДАЧО. – Ф. 351. Черкаська п.-т. контора. – Оп. 2. – Спр. 18. – 76 арк.

6. ДАЧО. – Ф. 866. Ротмистрівське п.-т. відділення. – Оп. 1. – Спр. 5. – 29 арк.

7. ДАЧО. – Ф. 886. Цвітківське залізничне поштове відділення. – Оп. 1. – Спр. 3. – 172 арк.

8. ДАЧО. – Ф. 913. Черкасько-Соснівське п.-т. відділення. – Оп. 1. – Спр. 1. – 272 арк.

9. ДАЧО. – Ф. 926. Деренковецьке п.-т. відділеня. – Оп. 1. – Спр. 14. – 231 арк.

Науковий керівник: кандидат історичних наук,

Шамара Сергій Олександрович

Різник Юлія Миколаївна