АВТОРСЬКЕ ПРАВАО ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЙОГО РЕЄСТРАЦІЇ

Вже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Оскільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із творами знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. е. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів трьох великих класиків підлягали збереженню в офіційному архіві. Актори повинні були дотримуватися офіційного тексту. Це вважається одним з перших випадків охорони авторського права.

Значно актуальнішим це питання стало з появою друкарського верстата і, відповідно, можливості тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів. Час виникнення друкарства — доба пізнього середньовіччя, і, як видається, поява друкарського верстата була пов’язана з культурним життям саме цього періоду, тобто саме у ті часи виникла необхадність у захисті авторських прав.

Споконвіку призначенням розвитку немайнового права було стимулювати інтелектуальну працю. Завдяки авторському праву винахідники, письменники й композитори могли одержувати винагороду за свої труди. Певний період воно стимулювало виробництво інтелектуальних продуктів і дало величезний імпульс розвитку Західної цивілізації. Але чи виконує нині авторське право ті ж функції, що й сотню років тому?

Інформаційна революція, до якої призвела поява Інтернету, неминуче веде нас до негативної відповіді. Тому в нинішніх умовах авторське право можна й потрібно видозмінювати. Адже для його дієздатності потрібен дуже важливий інструмент – контроль над поширенням інформації, а в епоху цифрових технологій він став неможливий.

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора в зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для визнання твору його об'єктом. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони «copyright» © сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доказувати їх приналежність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження приналежності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою[1, c 412].

Взагалі авторське право можна тлумачити як:

Авторське право - інститут цивільного права, є складовою системи об’єктів інтелектуальної власності, що регулює відносини, які пов’язані з використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Авторські права як результат творчої діяльності людини по створенню творів науки, літератури і мистецтва, регулюється національними законами і міжнародними конвенціями.

Авторське право розповсюджується на закінчені або незакінчені твори, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення і достоїнства твору, а також способу його виконання.

Авторські права на твір літератури, науки, мистецтва виникають і охороняються з дати створення твору.

Авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті.

Право автора на твір, співавторство, розподіл авторських винагород можна оформити авторським договором.

Авторський договір - угода про використання твору науки, літератури або мистецтва, яке укладається автором з видавцем, виконавцями і іншими користувачами авторських творів. Авторський договір може бути укладений правонаступником автора. Укладання авторського договору обов’язкове, окрім випадків, передбачених законом. Зазвичай авторський договір укладається в письмовій формі і реєструється.[2]

До об’єктів авторського права можна віднести - твори в галузі науки, твори літератури і твори мистецтва, а саме:

• літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті та інше);

• виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

• комп'ютерні програми;

• бази даних;

• музичні твори з текстом і без тексту;

• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

• аудіовізуальні твори;

• твори образотворчого мистецтва;

• твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

• фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

• твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

• ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

• сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

• збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

• тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

• інші твори[2].

Охорона авторських прав регулюється міжнародними конвенціями і національними законами.

Найбільш відомими міжнародними конвенціями є:

Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право.

Всесвітня конвенція про авторське право – конвенція, підписана в Женеві 6 вересня 1952р. і набрала силу 16 вересня 1955р. Держава, приєднавшись до Конвенції, зобов’язується вжити всіх заходів, необхідних для забезпечення достатньої і ефективної охорони прав автора і всіх інших власників, авторських прав на літературні, наукові і художні твори.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів.

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року є найстарішою і багатосторонньою Міжнародною конвенцією та встановлює більш високий, в порівнянні зі Всесвітньою конвенцією, рівень охорони авторських прав. При визнанні авторських прав, в першій редакції конвенції, виходили з територіального принципу – охорона авторських прав визнавалась за твором, вперше опублікованим на території держави – члена конвенції, не залежно від національності автора.

Також, охорона авторських прав в Україні здійснюється згідно норм Закону України ‛Про авторське право і суміжні права‛[3], який регулює:

oсобисті немайнові права і майнові права авторів і їх правонаступників, пов’язаних із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва; авторське право, і права виконавців, виробників фонограм та відеограм, і організацій мовлення;

суміжні права[2].

Суб'єкти авторського права. Відповідно до ст. 7 Закону суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону)[1, c. 415].

Навіщо реєстрація авторських прав? Навіщо витрачати кошти на реєстрацію авторських прав, якщо за законом вони і так мої? Ці питання постають досить часто, адже виникнення авторського права, права на твір літератури, твір науки, твір мистецтва не потребує обов’язкової державної реєстрації.

Завжди потрібно пам’ятати про презумпцію авторства, автором є особа, зазначена як автор на оригіналі або екземплярі твору, доки не доведено зворотне.

Зовсім, не рідкі випадки присвоєння чужого результату творчої діяльності або використання твору без згоди автора. До них можна віднести недобросовісну діяльність деяких видань, організаторів виставок, копірайтерів, розробників web-сайтів, редакторів, укладачів різноманітних збірників та інше.

Іншими словами, при виникненні суперечок відносно авторства або спорів пов’язаних з незаконним використанням твору (без згоди автора і без виплати йому винагороди), необхідно підтвердити свої авторські права -авторство, достатніми доказами може бути екземпляр твору з зазначенням на ньому дати виникнення авторських прав, а також ім’я самого автора.

Також одним з таких доказів може бути добровільна реєстрація свого твору. Наявність Свідоцтва про реєстрацію дозволить якісно захистити авторське право. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір фіксує: назву твору, дату пріоритету (дату реєстрації), інформацію про автора твору, правовласника твору (авторські майнові права)[2].

Таким чином, сам факт реєстрації, не тільки робить захист авторських прав більш ефективним, але й буде превентивним механізмом для несанкціонованих дії іншими особами.

Література:

1. Цивільне право України Цивільне право України Підручник: У 2 т. / Борисова В. І. -К.: «Юрінком Інтер», 2004. - Т. 2. - 552 с.2. 2.http://www.patagent.kiev.ua

3. http://sips.gov.ua/ua

4. http://zakon2.rada.gov.ua

Науковий керівник: кандидат юридичних наук,

доц. кафедри экономичної теорії та права

Леонтьєва Ліна Віталіївна