ВИМОГИ ДО ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ ЯК ДО ЗМІСТОВОЇ ОСНОВИ ТВОРУ

Фактичний матеріал твору – це головна складова будь-якого інформаційного повідомлення у сучасному комунікаційному процесі. Фактаж – це набагато ширше і складніше поняття, ніж може здатись на перший погляд. Перед редактором постає складне завдання під час аналізу та перевірки фактичного матеріалу. Кожен факт у творі має якісні характеристики. Саме вони і є критеріями для оцінки фактичного матеріалу певного авторського твору.

Редагування фактичного матеріалу авторського оригіналу привертає все більшу увагу як зарубіжних, так і вітчизняних учених, які досліджують проблеми та специфіку роботи редактора над фактажем. Так, вимоги до фактичного матеріалу авторського твору були предметом наукових розвідок Іванченка Р. Г, Феллера М. Д, Різуна В. В, Капелюшного А. О. та інших фахівців. Проте процес опрацювання редактором фактичного матеріалу, вміння зафіксувати наявні помилки та відновити втрачену комунікаційну ланку потребують подальших розробок фахівців.

Метою нашого дослідження є проаналізувати якісні характеристики фактичного матеріалу, виокремити та сформулювати конкретні вимоги до фактажу будь-якого видання.

Мета вимагає вирішення таких завдань: 1) проаналізувати важливість фактичного матеріалу стосовно інших елементів твору; 2) виокремити найважливіші вимоги до фактажу авторського оригіналу; 3) сформулювати рекомендації щодо застосування редакторами виокремлених критерій на практиці.

Об'єктом нашого дослідження є фактичний матеріал в цілому як змістова основа авторського тексту будь-якого виду чи жанру.

Предметом дослідження є такі оціночні критерії фактажу, серед яких виділено достовірність, повноту, доцільність, соціальну значимість тощо.

Фактичний матеріал, який ми вміщуємо в певний твір, є змістовою основою для утворення теми. Тобто розробка теми пов’язана з вибором фактів, їх розташуванням та утворенням фактологічної системи. Без фактів неможливим стає повноцінне розкриття теми, ідеї, загальної концепції будь-якого твору, тому вміння відібрати правдиві, повні та необхідні релевантні посідає важливе місце серед редакторських вмінь та навичок.

Будь-який текст повинен перевірятись на достовірність, повноту та доцільність. Саме ці три характеристики є найважливішими критеріями оцінки фактичного матеріалу авторського оригіналу.

Достовірність фактів.

Правдивість – це істинність факту, знання про який не є хибним і не суперечить фактологічній системі, в межах якої розглядається певний факт. Так, повідомлення про перебування Президента на виставці закінчується фразою «Докладніший репортаж буде надрукований у наступному номері». Цей факт передбачає опублікування у цьому номері газети бодай коротенького репортажу, менш докладного. Але такий репортаж відсутній. Отже, факт «докладнішого репортажу» − недостовірний [3, с.177].

Розрізняють два способи перевірки фактичного матеріалу на достовірність:

• зовнішня перевірка;

• внутрішня перевірка.

Під час зовнішньої перевірки до аналізу залучається відповідна довідкова література. Дуже важливо перевіряти джерельну базу видання. «Для встановлення правильності фактів з діяльності державних органів, зокрема тих фактів, які тільки нещодавно оприлюднені й не зафіксовані в довідниках, звертаються до офіційних видань» [2, с.117].

В процесі внутрішньої перевірки аналізуються дати, прізвища, географічні назви, статистика і т.п. Під час внутрішньотекстової перевірки редактор повинен аналізувати контекст твору, що допоможе йому уникнути недостовірності певних відомостей.

Можна додати ще й третій спосіб перевірки фактажу на достовірність – це офіційне підтвердження. «Якщо перші два способи перевірки фактичного матеріалу не дозволяють установити істинність факту, доводиться звертатися по консультацію до компетентних людей, до спеціальних установ.» [2, с.118]. І це справді так, адже, якщо немає іншого джерела для перевірки правдивості інформації, варто звернутися до компетентних людей, підприємств, організацій, інститутів, які б змогли підтвердити або заперечити достовірність відомої інформації і є авторитетною установою чи особою, на яку можна послатися.

Повнота фактичного матеріалу.

Відповідність назви та змісту – важлива складова будь-якого видання. Не менш важливим є співвідношення релевантної інформації до супутньої, не варто перевантажувати текст «водою» для збільшення обсягу книги, це лише погіршить ситуацію, зникне довіра до автора.

Недоречними є алогічні факти, які ніяк не ілюструють чи не аргументують думку. Редактор повинен звертати увагу як на якісну характеристику фактів, так і на обсяг фактажу. Адже важливо, щоб у творі не тільки була велика кількість правдивої інформації, а й щоб факти стосувалися теми, повністю її розкривали і не заважали нормальному сприйняттю тексту в цілому.

У викладі мусить бути наявним тільки переконуючий матеріал [1, с. 79].

В ході оціночного читання важливо уважно зіставити заголовок і вступ, які задають структуру зі змістом основної частини і з висновком. Вони повинні порушувати одні і ті ж питання в тому ж їх співвідношенні і по можливості в тому ж порядку [4, с. 208-209].

Тема твору має бути актуальною, а сам фактаж гармонійно упорядкованим.

Не варто перевантажувати текст фактичним матеріалом, якщо в цьому немає необхідності. Фактів у тексті повинно бути стільки, щоб фактологічне забезпечення розкривало досліджуване поняття.

Доцільність фактів.

Доречність (доцільність) – така характеристика факту, яка означає його доцільне вживання у творі. Факт, що порушує  комунікативну логіку, є недоречним, він збиває з пантелику сприймача твору, сіє сумніви в його душі стосовно описуваної події, особи і т.д. Недоречними також є алогічні факти, які ніяк не ілюструють чи не аргументують думку [2, с. 179].

Дуже часто автори, для того щоб збільшити обсяг майбутнього видання роблять у текстах такі собі «ліричні відступи». Ці «відступи» не несуть ніякої важливої інформації, а іноді й взагалі не стосуються теми написаного. Досвідчений і розумний читач відразу ж помітить, що видання наповнене нерелевантною інформацією, і втратить повагу та довіру і до автора, який таке написав, і до видавництва, редактор якого не зміг якісно відредагувати текст.

Доречність факту також тісно пов’язана з такими поняттями, як «етика» та «мораль». Зрозуміло, що неетично та недоцільно писати про якусь трагедію, катастрофу в житті як окремої людини, так і цілого народу.

Варто згадати ще й про інші якісні характеристики фактів: типовість, соціально-політична значимість, ідейність і точність та ін.

Типовість – важливий критерій, якщо мова йде про журналістський текст. Адже будь-який факт, про який говорить журналіст, повинен бути типовим для кожного громадянина, який живе у певному місці, у певний час.

Соціально-політична значимість – характеристика фактичного матеріалу, яка тісно пов’язана з актуальністю теми. Факт, який не відповідає інтересам читачів, суспільства, створює «фактологічний шум» у творі. Накопичення незначимих, другорядних фактів у творі заважає сприйманню теми, відволікає сприймача на побічні теми. Кожен факт у матеріалі повинен мати актуальний, соціально значимий смисл [3, с.178]. Тобто це означає, що будь-який факт повинен бути важливим, цікавим та актуальним для конкретної людини. Ця характеристика фактичного матеріалу повинна враховувати місце і час поширення інформації, а також особливості читача, який читатиме повідомлення.

Ідейність. Кожен твір має свою ідею, адже без ідеї він буде не твором мистецтва, а якимось набором словосполучень та слів. Автор твору може мати свій погляд на певну подію, явище, сповідувати певну ідею, але він не може суперечити самому собі. «Редактор може бути прихильним до тієї чи іншої ідеї, але він не може бути позаідейною особистістю, оскільки б це суперечило б його людській природі» [3, с.178]. Але головне завдання редактора полягає в тому, щоб сприймати ідею автора і не намагатися переробити її на свій лад або взагалі викинути її з тексту і написати про ідею, яку сповідує сам редактор. Редактор не може не враховувати ідейність факту.

Точність. Порушення цієї характеристики факту призводить до того, що читач неправильно сприймає інформацію, розуміє тему твору. Редактор повинен стежити за тим, щоб факти були однозначними, не викликали сумнівів та запитань. Дуже важливо перевіряти факти на точність. Кожен журналіст чи автор, який поважає себе та свого читача, просто зобов’язаний перевіряти інформації хоча б у двох джерелах.

Окрім всіх вищезгаданих характеристик, редактор повинен звертати увагу ще й на обсяг фактажу. Без фактів твір стає безтілесним. Кожен текст повинен мати таку кількість фактів, яка могла б повністю розкрити тему. Але фактів не повинно бути й занадто багато, адже тоді текст стає занадто складним та нецікавим, стає незрозуміло, чому автор вирішив цитувати інших авторів замість того, щоб висловлювати свої думки або навіщо він завалює читача таким масивом імен, прізвищ, географічних назв, дат і т. ін. Головне завдання редактора – проаналізувати загальну кількість фактів, які подані в тексті і зробити їх кількісну та якісну оцінку.

Всі ці вимоги до фактажу, які були нами виокремлені, можуть застосовуватися редакторами під час редагування будь-яких текстів, адже, незважаючи на особливості кожного окремого жанру, підготовка фактичного матеріалу повинна здійснюватися за однією схемою, яка дасть змогу утримати довіру та авторитет серед читачів.

Отже, дослідження дозволило визначити, що існують три головні характеристики фактажу: достовірність, повнота та доцільність. Але таким критеріям, як точність, ідейність, соціальна-політична значимість і типовість редактор повинен приділяти не менше уваги. При опрацюванні авторського оригіналу , а саме аналізі фактичного матеріалу, редактор повинен кожен факт перевіряти не менш, як в двох джерелах, бути переконаним у компетентності і правдивості джерела, з якого надійшла інформація. Необхідно звертатися до всіх контекстів, не забувати про важливі деталі для розкриття теми, але не перевантажувати читачів непотрібними фактами. Важливо, щоб під час редагування фактичного матеріалу редактор аналізував ще й його кількість та якість. Від усіх цих вищезгаданих критеріїв залежить якість майбутнього видання, а отже, й те, як сприйматимуть його читачі.

Література:

1. Іванченко Р.Г. Літературне редагування / Р.Г. Іванченко. – К. : Вища школа, 1983. – 247с.

2. Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації: Навчальний посібник / А.О.Капелюшний. – Львів: ПАІС, 2005. – 304 с.

3. Різун В. В. Літературне редагування / В.В.Різун. – К. : Либідь, 1996. – 237с.

4. Феллер М. Д. Структура произведения / М.Д. Феллер. – М. : Книга, 1981. – 272с.

Науковий керівник:

кандидат наук із соціальних комунікацій,

Сегол Радміла Ігорівна