Особливості становлення поняття «когнітивний стиль»

Однією з найгостріших проблем психології, безумовно, є проблема індивідуальних психічних відмінностей між людьми. Психіка – це, по суті, певний абстрактний об'єкт, який може бути вивчений і описаний на рівні загальних закономірностей організації і функціонування. Однак феномен індивідуального суб'єкта полягає в тому, що закономірності індивідуальної поведінки не тотожні закономірностям поведінки взагалі. Відповідно, понятійний апарат, створений в межах загальної психології, не може бути механічно перенесений на розуміння механізмів психічної діяльності конкретного індивідуума. Тому поняття та підходи, які виявляли і описували механізми індивідуальної специфіки психічної діяльності, завжди викликали особливий інтерес у науковому психологічному співтоваристві.

Не дивно, що поява поняття «стиль» в системі психологічних категорій викликала своєрідний професійний ажіотаж, пов'язаний з ростом очікувань щодо поглиблення наших знань про природу людського інтелекту. Когнітивні стилі – це індивідуальні способи переробки інформації, які характеризують специфіку ментальної організації конкретної людини і відмінні риси її інтелектуальної поведінки. Протягом багатьох десятиліть результати стильових досліджень інтерпретувалися через призму певного вихідного змісту, який вкладався у поняття «стиль».

Стиль – це свідчення певної унікальності, відмінності від безлічі інших людей, наявність якої беззастережно характеризує власника стилю (в одязі, манері поведінки, художній майстерності або науковій творчості) як людину з певним рівнем душевної організації. У словосполученні «пізнавальний стиль» змістовний акцент завжди був зміщений на слово «стиль». Тому спочатку необхідно коротко зупинитися на етимології та основних етапах становлення цього поняття як психологічної категорії. З точки зору своєї вихідної етимології слово «стиль» (Stylos – грец.) означає паличку для писання на воскових дошках з гострим і тупим кінцями (тупим кінцем стирали невірно написане). Цікаво, що вже в своєму початковому метафоричному значенні стиль – це можливість одночасної участі в діяльності двох протилежних за змістом якостей, в рівній мірі необхідних для її успіху.

В енциклопедичних словниках звичайно виділяються два аспекти значення цього слова: 1) стиль як індивідуально-специфічний спосіб (манера, прийоми) поведінки, тобто характеристика процесу діяльності; 2) стиль як сукупність рис творчості певного автора, тобто характеристика продукту діяльності. Згодом значення слова «стиль» формувалося як міждисциплінарне поняття, тому проводилися дослідження «стилю епохи», «художнього стилю», «стилю наукового мислення» і т. д.. Таким чином, поняття стилю спочатку було багатозначним.

Можна виділити три етапи становлення значення терміна «стиль» і відповідно стильового підходу в психології. На першому етапі стиль розглядався в контексті психології особистості для опису індивідуально-особистих способів взаємодії людини зі своїм соціальним оточенням. Вперше термін «стиль» з'явився в психоаналітичних роботах Альфреда Адлера [1]. Він говорив про існування індивідуальних стратегій поведінки, які виробляються особистістю для подолання комплексу меншовартості. Для цього людина несвідомо вдається до різних форм компенсації своїх фізичних і психічних недоліків у вигляді формування індивідуального життєвого стилю. Компенсації можуть бути адекватними (у вигляді успішного подолання почуття неповноцінності за рахунок реалізації прагнення до переваги в соціально прийнятній і схвалюваній формі) і неадекватними (у вигляді гіперкомпенсації за рахунок одностороннього пристосування до життя в результаті надмірного розвитку якої-небудь однієї особистісної риси або невротичного переходу в хворобливий стан, симптоми якого людина використовує для виправдання своїх недоліків і невдач).

Американський дослідник Гордон Олпорт застосовував поняття стилю для опису експресивного аспекту поведінки, що характеризує диспозиції особистості (її мотиви і цілі). Стиль – це способи реалізації мотивів і цілей, до яких схильна особистість у зв’язку зі своїми індивідуальними особливостями (тому «стилем» є будь-які особистісні риси, починаючи з вибірковості сприйняття і закінчуючи актом товариськості). Сформованість стилю, по Олпорту, – це свідчення здатності особистості до самореалізації, що відповідно передбачає високий рівень психічної організації «Я» [10, с. 240].

Таким чином, на даному етапі поняття стилю мало швидше якісне значення; при цьому увага дослідників акцентувалася на важливості індивідуалізованих аспектів поведінки. Характерно, що стиль, трактований як особистісна властивість, розглядався як прояви вищих рівнів психічного розвитку індивідуальності.

Другий етап стильового підходу припадає на 50-60-ті роки XX століття і характеризується використанням поняття стилю для вивчення індивідуальних відмінностей у способах пізнання свого оточення. У роботах низки американських психологів на перший план виходить дослідження індивідуальних особливостей сприйняття, аналізу, структурування та категоризації інформації, позначених терміном «когнітивні стилі» (зокрема, Р. Гарднер, Ф. Хольцман, Дж. Кляйн, Г. Лінтон, Д. Спенс [11]; Дж. Каган [13], Г. Уіткін [18] та ін.).

У вітчизняну психологічну літературу термін «когнітивний стиль» (cognitive style) перейшов з англомовної літератури у вигляді терміна-кальки, хоча точний переклад англійського слова cognitive на українську мову відповідає слову пізнавальний.

Однак терміни «пізнавальний» і «когнітивний» не є синонімами. «Пізнавальний» – це такий, що стосується процесу відображення дійсності в індивідуальній свідомості у вигляді пізнавального образу (сенсорного, перцептивного, мнемічного, розумового), тобто цей термін адресується тому, що відображено в пізнавальному образі. «Когнітивний» – це такий, що стосується психічних механізмів переробки інформації в процесі побудови пізнавального образу на різних рівнях пізнавального відображення, тобто цей термін адресується тому, як будується пізнавальний образ. Строго кажучи, в рамках другого етапу стильового підходу йшлося про індивідуальні відмінності у способах переробки інформації про своє оточення, або власне когнітивні стилі як про певні різновиди пізнавальних стилів, під якими в більш широкому сенсі слова слід розуміти індивідуальні способи вивчення реальності.

На цьому етапі термін «когнітивний стиль» використовувався для специфікації особливого роду індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності, які принципово відмежовувалися від індивідуальних відмінностей в успішності інтелектуальної діяльності, які описувалися традиційними теоріями інтелекту. Відмінною рисою цього етапу є перехід на діяльнісні визначення когнітивних стилів, коли та чи інша стильова властивість визначається у процесі її застосування.

Нарешті, третій етап стильового підходу, початок якого пов’язується із 80-ми роками минулого століття, відрізняється тенденцією до надмірної узагальненості поняття стиль. Зокрема, поняття когнітивного стилю розширюється за рахунок появи нових стильових понять, таких як «стиль мислення» (О. Григоренко, Р. Стернберг [15]), «стиль навчання» (Д. Колб [14], П. Хані та А. Мамфорд [12]), «епістемологічні стилі» (Д. Уордел, Дж. Ройс [17]) і т. д.. Відбувається поява стильових метапонять («метастилів»), які заміщують безліч описаних на даний момент конкретних когнітивних стилів:

• артикулювання – глобальність (Г. Уіткін, Р. Дюк, Г. Фатрсон, Д. Гуденаф, С. Карп [18, с. 240]);

• аналітичність – синтетичність (В. Колга [6, с. 117]);

• образність – вербальність і цілісність – детальність (Р. Райдінг [16, с. 284]) тощо.

Більше того, поняття стилю починає застосовуватися до всіх сфер психічної активності (відповідно до знаменитого визначення Ж. Бюффона: «Стиль – це людина»). Так, в останні три десятиліття у вітчизняній літературі з'явилися дослідження «оцінного стилю» [2, с. 95], «емоційного стилю» [4, с. 113], «стилю педагогічного спілкування» [7, с. 66], «стилю психічної діяльності дошкільника» [9, с. 58], «стилю життя особистості» [5, с. 24], «стилю активності» [3, с. 41], «стилю поведінки у складних життєвих ситуаціях» [8, с. 417] і т. д.. Результатом схожої узагальненості, на наш погляд, є концепція «стилю людини», в якій стиль розглядається як метавимір щодо всіх властивостей індивідуальності на всіх рівнях її організації, починаючи з темпераменту і закінчуючи смисловою сферою [8, с. 312].

Таким чином, в межах третього етапу спостерігається фактичне ототожнення стилю з індивідуальними відмінностями в психічної діяльності. Однак, якщо стилі – це завжди індивідуальні відмінності, то індивідуальні відмінності далеко не завжди є стилями. Іншими словами, в сучасних стильових дослідженнях критерії специфікації стилю виявилися втраченими.

Отже, поняття когнітивного стилю народилося на стику психології особистості та психології пізнання. Ця обставина, мабуть, зумовила його суперечливий характер. За рахунок слова «стиль» це поняття набувало якісно-метафоричного відтінку, створюючи ілюзію появи універсального пояснювального принципу, тоді як слово «когнітивний» повертало його на рівень емпіричних фактів, що змушували шукати пояснення особистості через індивідуальні когнітивні виміри.

Література

1. Адлер А. Наука жить / А. Адлер. – Киев: Port-Royal, 1997. – 288 с.

2. Безносов С. П. Профессиональная деформация личности / С. П. Безносов. – СПб.: Речь, 2004. – 272 с.

3. Вяткин Б. А. Стили активности как фактор развития интегральной индивидуальности / Б. А. Вяткин // Интегральное исследование индивидуальности: стиль деятельности и общения. – Пермь: Изд-во Пермского государственного педагогического университета, 1992. – С. 6-55.
4. Дорфман Л. Я. Эмоционально-когнитивные синтезы в структуре индивидуального эмоционального стиля / Л. Я. Дорфман. – Пермь, 1990. – 120 с.

5. Злобина Е. Г. Понятие «стиль» в науке / Е. Г. Злобина // Стиль жизни личности: теоретические и методологические проблемы. – К.: Наукова думка, 1982. – С.16-43.

6. Колга В. А. Дифференциально-психологическое исследование когнитивного стиля и обучаемости: дис. канд. психол. нук: 19.00.07 / В. А. Колга. – Л., 1976. – 180с.

7. Коротаев A. A., Тамбовцева Т. О. Исследование индивидуального стиля педагогического общения / А. А. Коротаев, Т. С. Тамбовцева // Вопросы психологии. – 1990 . – №2. – с. 62-70.

8. Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций / А. В. Либин. – М.: Смысл, 1999. – 532 с.

9. Стеценко С. А. О стилях психической деятельности дошкольников / С. А. Стеценко // Психологические проблемы индивидуальности. – Вып. 1. – М., 1983. – С. 58-59.

10. Allport G. W. Personality: A psychological interpretation / G. W. Allport. – New York: Holt, Rinehart and Winston, 1937. – 248 p.

11. Gardner R. W., Jackson D. N., Messick S. J. Personality organization in cognitive controls and intellectual abilities. Psychological issues / R. W. Gardner, D. N. Jackson, S. J. Messick. – Monograph. – V. 2. – №  4. – 1960. – 214 p.

12. Honey P., Mumford A. The learning styles helper's guide / P. Honey, A. Mumford. – Peter Honey Publications Ltd., 2000. – 113 p.

13. Kagan J. Reflection-impulsivity: The generality and dynamics of conceptual tempo / J. Kagan // Journal of Abnormal Psychology, 1966 – V. 71. – P. 17-24.

14. Kolb D. Experiential Learning: Experience as the Source of Learning and Development / D. Kolb. – Prentice Hall, 1983. – 256 p.

15. R. Sternberg, Grigorenko E. Teaching for Successful Intelligence: To Increase Student Learning and Achievement / R. Sternberg, E. Grigorenko. – New York: Sage Publications Inc, 2007. – 216 p.

16. Riding R., Douglas G. The effect of cognitive style and mode of presentation on learning performance / R. Riding, G. Douglas. – University of Birmingham Press, 1993. – 307 p.

17. Wardell D., Royce J. Toward a multi-factor theory of styles and their relationships to cognition and affect / D. Wardell, J. Royce. – New York: Journal of Personality and Social Psychology, 1978. – V. 46. – №3. – P. 474-505.

18. Witkin H. A., Dyk R. B., Faterson H. F., Goodenough D. R., and Karp S. A. Psychology Differentiation / H. A. Witkin, R. B. Dyk, H. F. Faterson, D. R. Goodenough, S. A. Karp. – New York: Willey, 1962. – 418 p.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук,

професор Морська Лілія Іванівна