ФЕМІНІСТИЧНІ АСПЕКТИ ПОВІСТІ ОКСАНИ ЗАБУЖКО «КАЗКА ПРО КАЛИНОВУ СОПІЛКУ» В ФОЛЬКЛОРНО-МІФОЛОГІЧНОМУ КОНТЕКСТІ

Поєднання міфу, фольклору та літератури набуває в останні роки нового осмислення. Все частіше учені прагнуть збагнути ці поняття в органічній типологічній єдності, трактуючи міф як передумову художньої творчості. Проблеми фемінізму в поєднання з міфологізмом порушено у творах Тамари Гундорової, Ніли Зборовської, Любові Копаниці та ін. Не виняток у цьому ряду й «Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко.

Мета нашої розвідки – з’ясувати феміністичні ідейно-змістові домінанти «Казки про калинову сопілку» у співвідношенні з фольклором та міфологією.

О. Забужко активно використовує фольклорно-міфологічний матеріал. Як відомо, казки (фольклорні й літературні) – традиційний об’єкт феміністичної критики, що аналізує їхні ґендерні аспекти. Водночас, казки – надзвичайно популярний жанр жіночої літератури. Так, «Казку про калинову сопілку» можна прочитати як модерну інтерпретацію біблійного міфу в поєднанні з фольклорним текстом, історію сестровбивства – погляд сучасної освіченої жінки на вічне протистояння життя і смерті, Добра і Зла. У цьому філософському творі Оксана Забужко переосмислила народні казки та балади про калинову сопілку. Серед її попередників – вірш Ліни Костенко «Калинова сопілка», літературні казки Б. Грінченка та Л. Шияна. Але письменниця, використовуючи фольклорні першоджерела, написала цілком оригінальну повість про любов та ненависть, про велику людську трагедію на тлі українського селянського побуту.

Перед тим як перейти до визначення феміністичних аспектів повісті, слід звернути увагу на жанр твору.

Я. Голобородько визначає твір як «повість-притча, повість-міф, повість-метафора, виконана у «прафольклорному» річищі із використанням розкішного фольклорного матеріалу» [1, с. 20].

Визначення авторкою жанрової природи твору – повість, є свідченням того, що у ній зображено життя, працю, виховання дітей у родині Василя і Марії протягом двадцяти років. Але поряд з цим у повісті багато жанрових ознак казки: дідова дочка й бабина дочка, трактатні повтори-звернення Ганни-панни до панотця і сатани, калинова сопілка, що сама співає, поява Змія, фантастична кінцівка твору. Все це дає підстави стверджувати, що повість Оксани Забужко переплітається з казкою. І перевагу слід надати ознакам повісті: відповідний спосіб художнього зображення дав можливість показати рух життя, розвиток характеру головної героїні – Ганни-панни.

Отже, «Казка про калинову сопілку» – це повість і казка водночас, це твір жанру мішаної форми, оскільки в ньому є перехрещення різних способів художнього зображення.

У «Казці про калинову сопілку» висвітлюється такий цікавий аспект жіночого самоствердження як жіноче суперництво Ганни і Олени: «…вони дві й так незгурт між собою любилися, і що більші підростали, то дужче давалося взнаки закладене між них потаємне нап’яття» [2, с. 77]. Суперництво за першість в родині, найкращої дівчини на селі, поступово переростає в суперництво за увагу хлопця. Жага помсти засліплює Ганну: «…щось лихе вступило в неї, так нагло окрадену з своєї непереможної сили, щось таке канудне, як розлита по жилах невгамовна гаряча сверблячка» [2, с. 109]. Суперництво переросло в ненависть, що породило смерть: «…вгородити ножа просто в дишуче теплом, щільне, а проте як же піддатне ножеві тіло, що стенулось уздовж короткою судомою (і ця хвилина опору теж була розкішна!) – і обм’якло, а натомість вальнув у ніздрі…масний, живлющий, гарячий червоний дух» [2, с. 119].

Як зауважує Н. Зборовська, «однією з ознак фемінізму є імітація сестровбивства, адже лозунг фемінізму «всі жінки – сестри» приховує в собі кастраційний комплекс сестровбивства» [3, с. 457].

Таким чином авторка поглиблює дослідження сильної неординарної жіночої особистості в ситуації боротьби за лідерство, і, як не парадоксально, приходить до самозаперечення.

Одержимість сестровбивством пов’язана з механізмом розщеплення національного світу, де жінка як цілісна особистість провокує на неусвідомленому рівні бажання «піддослідної» пізнати її, а пізнати тут означає – розщепити. Відповідно авторка осягає передусім злочинне символічне пізнання-розщеплення, яке зрештою вивершується у її творчість через криваве сестровбивство (Н. Зборовська).

«Казка про калинову сопілку», крім фольклорної, має ще й біблійну складову. Невипадково в канву твору вплітається старозавітна оповідь про Каїна і Авеля: «…що то таке на місяці темніється? ...А, – сказав Василь, – то брат брата підняв на вила, два брати було, Каїн і Авель, от Бог їх і поставив угорі над землею, щоб люди бачили й не забували гріха» [2, с. 79 ].

Історія братовбивства в «Казці…» тісно пов’язана з символікою місяця, як і в українських легендах (на місяці, за народними уявленнями, вищерблено, як Каїн підняв Авеля на вила). Знак місяця на чолі новонародженої Ганни провіщає її долю: вона так само навічно буде зв’язаною з сестрою Оленою стосунками вбивці і вбитого, як і біблійні брати. Більш того, історія Каїна та Авеля не дає спокою героїні, втілюючи для неї смисложиттєве питання про наявність людської свободи і про міру божественної справедливості: «…може, Каїн і нестак пімститися братові хотів, як направити вчинену йому від бога кривду: не супроти братові вила піднімав, а Богові давав до знаку, що порушена Ним у світі рівновага, – ніби сам взявсь наступити на другу шальку терезів...» [2, с. 110]. Прагнення справедливості – лише в людському розумінні, а не в божественному – стає домінантним для Ганни, призводить до богоборства, яке веде дівчину до диявола. «Казка про калинову сопілку» О. Забужко постає розгорнутою метафорою драматичного буття непересічної жінки, «неможливості вирватися з-під влади фатуму, неможливості творити долю власноруч» [4].

Ще одним фантастичним елементом в повісті є дар Ганнусі: «об’явилась дівчина, яка чує під землею воду, пролетіла по всіх усюдах» [2, с. 86], який допоміг її стати годувальницею сім’ї, а, отже, вищою від сестри.

Таким чином, ґендерне переакцентування міфологічного матеріалу – один із популярних способів творення концепції особистості жінки.

Для відображення певних психологічних станів жінки сучасні письменниці часто використовують сни та марення. Сон – це виявлення потаємних бажань, мрій, неусвідомлених потягів героїнь.

У «Казці про калинову сопілку» сон виконує функцію «застереження»: «…їй знову став снитися покійний батько – цим разом він лежав на лаві в їхній хаті, з запаленою, чомусь у ногах, свічкою, і не було коло нього нікого» [2, с. 101].

Оксана Забужко вводить у твір такий феміністичний аспект, як еротизм, зумовлений міфологічними уявленнями. Культ тілесного постає інваріантом природи і накладає свою владу на людину. « …ту ж мить гарячий вихор підхопив її, обпалив-заполонив усеньке тіло до найпотаємніших закапелків…відчула, що такий самий гарячий вихор здіймається в ній – назустріч, здавалося, безлічі дужих, як кремінь, чоловічих рук…Вона топилася в тих руках, як віск, умліваючи й перетворюючись на єдину готовність – увібрати в себе разом усенький світ» [2, с. 112]

Отже, нова концепція особистості жінки зумовлює такі суттєві риси жіночої прози, як філософічність, інтелектуалізм, включення в структуру оповіді елементів міфологічної, фольклорної образності, активне використання засобів фантастики, снів. Проза Оксани Забужко хоча й не є відверто феміністичною, проте сприяє фемінізації суспільства, привнесенню в нього жіночих цінностей, відкритій артикуляції жіночого досвіду в усій його повноті й неодновимірності.

Міфологізм твору як інструмент художньої організації фольклорного матеріалу став засобом національно-культурної моделі буття. Принцип дивовижності, вигаданості у поданні з життєвими реаліями створює новаторську форму побудови «Казки про калинову сопілку».

У творі О. Забужко фемінізм поєднується з ідеями екзистенціалізму. Авторка майстерно нюансує ідею, експлуатує широке коло мотивів, демонструє широкий – від проникливого ліризму до дошкульного сарказму – почуттєво-настроєвий спектр.

Таким чином, Оксана Забужко представляє у своїй художній творчості феміністичні ідеї, концепції, на яких в основному ґрунтується сучасна українська жіноча проза.

Література:

1. Голобородько Я. Психологічні натюрморти Оксани Забужко. Про збірку «Сестро, сестро» // Українська мова та література. – 2005. – №15. – С.20

2. Забужко О. Казка про калинову сопілку / Забужко О. Сестро, сестро. Повісті та оповідання. – К.: Факт, 2005. – С. 69–123.

3. Зборовська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих
   поцілунків / Зборовська Н. – Львів: Літопис, 1999. – 336 с.

4. Філоненко С. Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х р.р. ХХ ст. // http: bdpu/org/philological faculty/ukr-rarub/lit/