Вплив позамовних чинників на формування української фінансово-економічної термінології

Розвиток будь-якої сфери діяльності нації передбачає істотні лінгвістичні зміни, які “полягають насамперед у тому, що нині переважну частину лінгвістичного фонду складає фахова лексика (терміни та номенклатурні назви), причому ця величина має тенденцію до тривкого зростання” [1, с. 5–8].

Терміносистема будь-якої галузі знань засвідчує її досягнення на певному історичному етапі розвитку суспільства. Українська літературна мова, її окремі фахові субмови, в тому числі й економічна, мають доволі складну історію свого розвитку. Економічна термінологія належить до найдавніших шарів лексичної системи мови, її формування залежить від багатьох як лінгвістичних, так і позалінгвальних факторів. Найменш вивченими в українській мові виявилися питання функціонування економічної лексики як певної цілісної системи, питання її розвитку та упорядкування.

“Періодизація історії української мови нині належить до найзлободенніших і найскладніших (хоч простою вона ніколи не була) проблем нашої лінгвістики, бо в ній переплітаються суто мовознавчі проблеми з суспільними, пов’язаними з прагненням народу знати об’єктивну правду про себе і разом з цим утвердити свою самобутність та право на власну незалежну державу, довести світові прадавність українського етносу” [5, с. 3]. На формування економічної термінології української мови вплинули певні історичні процеси становлення і розвитку економічної діяльності нашої країни з диференціацією її галузей і спеціалізацій, на що звернула увагу Т.І. Панько, зазначивши, що українська економічна термінологія як виразник політекономічних понять, що відбивають зміни в економічному житті українського народу, являє собою одну з найбільш живих, рухомих мікросистем у складі української літературної мови, що весь час поповнюється [7, с. 28].

Формування і розвиток кожної терміносистеми, у тому числі й економічної, визначається рядом позамовних і внутрішньомовних факторів. Відомо, що лексико-семантичні процеси більшою мірою, ніж інші, демонструють зв’язок із позамовними реаліями. Семантична історія слів у багатьох випадках досить чітко відображає зміни в умовах життя суспільства. У зв’язку з цим очевидно, що в дослідженні варто розмежовувати екстралінгвальні та мовні чинники. “Необхідно .. зосередити увагу на кардинальних для кожної лінгвістичної праці питаннях: по-перше, на взаємозв’язку процесів розвитку мови з історією народу, по-друге, на особливостях семантичного розвитку слів, зумовлених структурною специфікою конкретних мов” [2, с. 94]. Розглядаючи ці два критерії в єдності, ми усвідомлюємо, що екстралінгвальний чинник є значним у процесі розвитку лексики як найрухливішого рівня мови.

Серед позамовних основоположними є рівень розвитку національної науки, техніки, промисловості та культури, а серед внутрішньомовних – становище мови в суспільстві і ступінь розвитку відповідних функціональних стилів. У процесі формування будь-якої терміносистеми кожної наявної мови спостерігається тісний взаємозв’язок позамовного і внутрішньомовного факторів, які певним чином організовують термінотворчий процес, що є закономірним поступальним розвитком з послідовною зміною періодів. Історія термінотворення – процес зміни одного періоду формування й становлення терміносистеми на інший, за якого простежується тісний зв’язок кожного наступного з попереднім, що в цілому становить безперервний рух і розвиток [6, с. 7].

Історичний погляд на українську економічну термінологію показує, що економічна лексика є однією з найдавніших фахових термінологій.

Звернення до аналізу саме позамовних чинників свідчить, що формування української фінансово-економічної термінології (далі – УФЕТ) зумовлене кількома обставинами. Для їх з’ясування важливо визначити, які саме реалії об’єктивного світу та спеціальні знання про них у певні історичні періоди термінувалися; що являли собою ці реалії, які саме ознаки були покладені в основу їхнього найменування; хто і за яких соціальних обставин виступав термінотворцем.

Крім того, у формуванні УФЕТ не виявлено специфічних наслідків дії чинників лінгвального характеру, таких, які б суттєво відрізняли її від інших терміносистем. Оригінальність українських лексем на позначення фінансово-економічних понять визначена наявністю екстралінгвальних чинників, серед яких виділяємо соціально-комунікативний та історично-політичний.

Соціально-комунікативний (людський) чинник

Визначальним моментом в акті номінування, що ототожнюємо з актом природного термінування, є складне переплетення сприймання мовцем реальної дійсності та його особистого індивідуального смислового завдання. Саме у зв’язку з цим завданням термінотворець аналізує ситуацію, членує та деталізує її, виділяє з необхідним, зумовленим тими чи іншими прагматичними настановами, ступенем точності окремі подробиці та деталі в описуваній ситуації. Все це визначає вибір одиниці номінації [6, с. 7].

Основним змістом процесу термінування виступає “лінгвокреативне мислення термінотворця, спрямоване на породження нових мовних феноменів шляхом трансформації наявних у мові одиниць” [9, с. 67]. Тому дослідження, проведене з урахуванням впливу людського чинника в термінотворчих процесах, виявляється зорієнтованим на виявлення “механізмів творення мови під впливом духовної потреби людини у самовираженні і пізнанні світу” [4, с. 74], а також під впливом пристосування мови до умов і прагматики спілкування.

Взаємозалежність між дією людського чинника та розвитком термінології досить відчутна, бо термінологію розглядаємо “не тільки як закономірну еволюцію мови, зумовлену історією її носіїв, а й з погляду творчості індивідів зі своїм світобаченням” [8, с. 111], типом мислення, властивим лише їм, належністю до певної національної культури.

Пізнаючи природу речей та явищ навколишнього середовища, аналізуючи властивості предметів, виділяючи при цьому та узагальнюючи їхні найістотніші риси та ознаки, людина формує поняття. Щоб поняття могли існувати й розвиватися, вони повинні мати опору в слові, мають бути нерозривно пов’язані з їхніми конкретними зовнішніми проявами у формі мовних одиниць.

“До слова ми маємо лише неясне передчуття, пошуки способу висловлення, і лише у слові наша думка знаходить своє вираження. Лише вилившись у слово, здогадки і передчуття переростають у поняття” [3, с. 178–180], які відіграють у пізнанні, особливо науковому, спеціальному, надзвичайно важливу роль. Термін, з огляду на це, є результатом закріплення певного поняття у слові.

Історично-політичний чинник

Для розвитку мов (та їхніх терміносистем), що діють у дво- або багатомовному суспільстві, особливого значення набувають історичні та політичні обставини цього розвитку. Під їхнім впливом фахова лексика може творитися на основі переважно національної мови даного народу або на основі чужої мови, пристосованої для вираження понять певної галузі людських знань.

Аналіз історичного тла економічної діяльності на теренах України у мовленнєвому аспекті, тісно пов’язаний з політичною історією України, передбачав з’ясування того, в яких часових площинах українську економіку обслуговувала переважно рідна мова, а в яких – мова панівної держави.

До того враховуємо геополітичну ситуацію, що склалася внаслідок розподілу українських земель протягом кількох сторіч між різними державами, де українці підлягали законодавствам цих країн, де по-різному виявляли себе права і статус української мови. Різна лінгвополітична орієнтація регіонів України вплинула на формування української термінології економічної справи на наддніпрянських та наддністрянських землях.

“Історія розвитку української наукової мови – це постійне переборення політичних заборон і перешкод. Водночас це об’єктивний процес у його причинних зв’язках. Фактично за всю свою велику історію українська наукова мова не знала нормального розвитку. У період самостійного життя українського народу, засвідченого пам’ятками IX–XIV ст., його літературною мовою була нерідна староболгарська. Коли ж її витіснила мова, що витворилася на живій народній основі з пол. XVI ст., український народ вже став бездержавним... Заборона української мови як засобу літературного й громадського спілкування стримувала її стильову розбудову, а водночас і формування термінологічної лексики. Ускладнювався процес взаємодії її із загальним вербальним складом мови” [8, с. 111].

Отже, на різних етапах історії українського народу суспільні, політичні та правові передумови не завжди сприяли повнокровній функціональній розбудові національної мови, часом вони практично унеможливлювали її. Політична історія України накладала на розвиток української мови, зокрема її спеціальної лексики, свій відбиток, активно впливала на внутрішньомовні процеси.

Література:

1. Зарицкий М. Проблеми теорії і практики сучасного українського термінознавства // Вісник Книжкової палати. – 1998. – № 1, С. 5–8.

2. Звегинцев В.А. Семасиология. – М.: Наука, 1957. – 233 с.

3. Кирик Д.П. Про співвідношення понять філософська лексика і філософська термінологія // Доп. та повід. Львівського ун-ту. – Львів, 1958. – Вип. XVIII. – Ч. I. – С. 162 – 190.

4. Мегентесов С. Язык как объект исследования в свете синхронно-диахронной парадигмы // Философия языка: в границах и вне границ. – Харьков, 1993. – С. 70–78.

5. Німчук В.В. Періодизація як напрямок дослідження генези та історії української мови // Українська мова. – №6, 1997. – С. 3–11.

6. Огар Е.І. Українська друкарська термінологія: формування та розвиток: автореф. ... кан. філол. наук. – Львів, 1996. – 19 с.

7. Панько Т.І. Розвиток української економічної термінології XIX – XX століть: Дис. … канд. філол. наук. – Львів, 1965, 189 с.

8. Панько T.I. та ін. Мова і духовність нації. – К., 1992. – 219 с.

9. Телия В.О. О специфике отображения мира психики и знания в языке // Сущность, развитие и функции языка. – М., 1987. – С. 43–71.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Чорна Олена Віталіївна