ЛІТЕРАТУРНІ ЖУРНАЛИ ЯК ОСОБЛИВИЙ ВИД МЕДІА, ЇХ ТИПОЛОГІЯ

Медіа – невід'ємна частина сучасного світу. Їхнє значення неможливо переоцінити, оскільки вони безпосередньо пов’язані з будь-якою діяльністю людини. Одним з найдавніших видів засобів масової інформації є газетно-журнальна періодика. Особливу увагу привертають журнальні видання, а саме літературні журнали, оскільки маючи досить довгу історію існування в Україні, зараз вони проходять новий етап формування та удосконалення свого контенту.

Взагалі «журнал є одним з основних засобів масової інформації, що впливає на громадську думку» [5, с. 43]. У Державному стандарті знаходимо наступне тлумачення цього терміну: це періодичне видання у вигляді блоку скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату в обкладинці чи оправі, яке видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання, виходить під постійною назвою, має постійні рубрики, містить відповідну кількість оригінальних статей, творів, рефератів й інших матеріалів з різних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, літературно-художні твори, зображення. [1] Виділяють наступні основні функції журналів: інформування, освіта, розваги, задоволення культурних потреб, реклама.

На жаль не так багато праць присвячено типології журналів. Тип цього виду періодики визначає його зміст і відповідно, оформлення, адже ці дві складові – дві рівноправні частини видання. Від нього також залежать архітектоніка журналу, його елементи і комплекси, оформлення обкладинки і внутрішня структура. [5, с. 44]

Типологічна систематизація вітчизняної періодики є важливим елементом дослідження медіа загалом, оскільки сприяє:

а) усвідомленню соціальної ролі журналістики;

б) зясуванню організаційно-мотиваційної основи діяльності сучасної періодики». [3, с. 184]

Український дослідник М. Недопитанський пропонує типологізувати сучасну періодику за двома видами ознак: головними і другорядними. Він виділяє такі головні ознаки: а) ознака тематичної масштабності та рівня охоплення аудиторії (загальнонаціональна, регіональна періодика; б) ознака власності (бюджетна, комерційна періодика); в) жанрова ознака (інформаційно-масова, аналітична періодика). До другорядних ознак відносяться: професійно-галузева (відомчі видання, «ділова» періодика); ідеологічна (партійна преса); розважальність («глянцеві» видання, таблоїди).

Взагалі тип видання – це якийсь узагальнений образ, що повторюється в тій або іншій мірі в групі реально існуючих органів масової інформації. [5, с. 45] Саме типологічні властивості стають визначальними для формування концепції видання. Також вони відіграють важливу роль у виборі матеріалів для рубрик, жанрів обраних творів, а також доборі зображального ряду. «Видання повинне мати свою зовнішню форму, що дозволяє розпізнати і виділити його з багатьох інших, подібних до нього». [5, с. 44]Основною метою будь-якого журналу є оперативно, через установлені проміжки часу поширювати інформацію, яка адресується різним групам читачів.

Українська дослідниця В. Шевченко пропонує типологію журналів як засобу масової інформації за такими критеріями:

• цільове або функціональне призначення;

• тематика або зміст (характер інформації);

• читацьке призначення;

• періодичність;

• місце і сфера розповсюдження.

Дослідниця, виділяючи таку системну ознаку, як цільове призначення, визначає наступні його види:

• інформування;

• аналітика;

• навчання (просвіта);

• виховання;

• організація дозвілля;

• пропагування (реклама).

За змістом розрізняють такі підвиди досліджуваних видань, як:

• суспільно-політичний;

• науковий;

• науково-популярний;

• розважальний;

• літературний;

• спеціалізований

• виробничо-практичний;

• реферативний.

За читацьким призначенням виділяють такі групи журналів: для фахівців, широкого кола читачів та окремих груп читачів. Літературні видання належать до групи журналів, які видаються для широкого кола читачів, тобто мають на меті у популярній формі інформувати про всі сфери суспільного життя.

Журнали також можна поділяти за окремими групами читачів. Цей поділ стосується і літературних видань, незважаючи на те, що більшість з них має універсальний характер, тобто орієнтований на широку аудиторію. «Одна людина може бути потенційним читачем кількох журналів або один журнал становить інтерес для кількох аудиторних груп». [5, с. 46] Отже, за групами читачів розрізняють:

• журнали для дітей;

• для молоді;

• для чоловіків

• для специфічних груп читачів;

• для сімейного читання;

• видання національних груп, меншин;

• видання політичних партій та об'єднань.

Літературні журнали, як і журнали загалом, можна також типологізувати за такими критеріями, як місце випуску і сферу розповсюдження видання та час. За місцем розповсюдження виділяють:

• місцеві;

• регіональні;

• автономної Республіки Крим;

• загальнодержавні;

• такі, що розповсюджуються за кордоном;

• міжнародні.

За періодичністю розрізняють:

• тижневики;

• щомісячники;

• видання, що виходять раз на два місяці;

• журнали, що виходять кілька разів на рік;

• піврічні видання.

Особливістю літературних журналів є те, що вони належать до такого виду видання, як «товстий» журнал. З історії відомо, що останній «збирав, організовував нове літературне покоління, акумулював пошуки мистецтва слова та його здобутки, презентував літературне життя сучасності, відображав суспільні настрої, вписуючи мистецькі процеси в контексті суспільного життя, слугував справі самоусвідомлення нації, держави» [2, с. 262]. Він був своєрідною «контамінацією літературного збірника, політичної газети та своєрідної наукової енциклопедії» [2, с. 262]. Таким він залишається і зараз. Одним із критеріїв визначення типу «товстого» журналу залишається визначення співмірності його відповідних частин (літературної, публіцистичної та енциклопедичної).

Дослідниця О. Іванова пропонує розглядати три підтипи цього виду друкованих видань: «товстий» журнал як літературно-художнє видання; як науково-публіцистичне видання; як інтелектуальне видання. «Літературно-художнє видання – це підтип, що орієнтує аудиторію у вирі літературного життя й літературного процесу сучасності, зокрема поточних подіях, явищах, тенденціях». Цей підтип зорієнтований на публікування нових творів літератури, які обираються редакцією. Вони також містять зазвичай критичні і публіцистичні матеріали про літературу. У літературно-художніх журналах«надається слово науковцям і митцям, а також хроніка подій навколо літератури: фестивалі, конкурси, пам'ятні дати тощо».[2, с. 264]

Розглядаючи «товстий» журнал як науково-публіцистичне видання потрібно пам’ятати, що «у цьому підтипі увага зосереджується в основному на окремій соціокультурній сфері (культура, політика, суспільна свідомість, мистецтво тощо) або житті соціуму загалом». (Іванова) Як інтелектуальне видання він являє собою певну альтернативу науковому, «оскільки дає можливість побачити певну проблемно-тематичну сферу крізь призму різних поглядів, зокрема фахівців різних наук та фахівців, далеких від теоретичного осягнення життя соціуму, але тих, хто долучений до проблеми, що обговорюється». [2, с. 264]

Належність літературного журналу до «товстого» типу видань передбачає значний обсяг матеріалів, які з'являються на його сторінках. За тематикою можна виділити наступні види літературних журналів:

• літературно-художні;

• літературно-політичні;

• критико-бібліографічні;

• історико-літературні;

• сатиричні та ін.

За кількісним вмістом їх поділяють на:

• літературно-художні (містять первинні літературні твори та критику);

• літературні (література плюс довколалітературна інформація – інформаційні повідомлення, статті, інтерв’ю)

• змішаного типу (поєднання літературно-художньої складової з іншими змістовими аспектами як рівноправних частин журналу) [4]

Отже, літературний журнал продовжує розвиватися. Розширюється його тематичний вміст, з'являються нові особливості формування контенту загалом. Незважаючи на загалом складний період для паперової преси, він знаходить свого читача. Визначення основних типологічних категорій літературного журналу є надзвичайно важливим, адже дає можливість розглядати медіа загалом як єдину систему, а також будувати модель журналу такого типу для того, щоб він справді був цікавим для своєї аудиторії.

Література:

1. ДСТУ 3017—95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. — Вид. офіц. — Чинний з 23 лютого 1995 р. — К. : Держстандарт України, 1995. — 45 с.

2. Іванова О. Літературно-мистецька періодика в соціальнокомунікаційному просторі України початку XXI століття : дис. ... д-ра наук із соціальних комунікацій / Іванова О. ; Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2010. – 462 с. 

3. Недопитанський М. Сучасна українська періодика: типологічний аспект / М. Недопитанський // Наукові записки інституту журналістики / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К., 2006. – Т. 23. – С. 184-186.

4. Пилипенко А. Контент літературного журналу: принципи моделювання [Електронний ресурс] /А. Пилипенко // Вісник книжкової палати. – № 2. – 2012. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vkp/2012_2/st_5_02.pdf.

5. Шевченко В. Типологія сучасних журналів – засіб вивчення світогляду суспільства / В. Шевченко // Наукові записки інституту журналістики / КНУ імені Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К., 2007. – Т.28. – С. 43-48.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук,

Сидоренко Наталія Миколаївна.