Антиінфляційна політика уряду України як основний метод зміцнення національної валюти України

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов'язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) - українську гривню. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави. 

Період 1992-1994 pp. характерезується надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств.

За даними Світового банку, рівень інфляції в Украіні в другій половині 1993 р. був найвищим у світі. Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. І хоча в 1994 р рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ і якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через відстрочення бюджетних виплат і небувале зростання заборгованості бюджету.

До листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Украіні у 37 тисяч разів. Водночас з зростанням цін відбувалося падіння валютного (долларового) курсу українського карбованця.

Грошові знаки (купоно-карбованцї), випущені в Україні на початку 1992 р. замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися. Бурхливе знецінення грошей підірвало виконання ними властивих їм ринкових функцій, і перш за все - стимулюючої. Зїдаючи фонди нагромадження і споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку і трудову активність в країні.

Втративши контроль за емісією грошей, за рухом видатків та цін, грошового обігу і кредитних ресурсів, український уряд тоді так і не знайшов надійних регулюючих механізмів дня активного впливу на інфляційні процеси та погашення їх негативного впливу на економічне і соціальне становище в країні.

Цінова та інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому півріччі знову пішла вгору. До кінця 1993 p., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. В листопаді уряд адміністративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку. Отже, у 1992-1994 pp. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проінфляційний вплив на економічну систему країни.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, не посилити стагнації виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, які пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування і примушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід відмітити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягався податок на доход підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати є складовою частиною доходу.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим.

Як міра, що має запобігти необумовленому зростанню заробітної плати на підприємствах. Кабінетом Міністрів у 1993 році було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв'язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може відбуватися тільки у межах індекса місячної інфляції.

Основними причинами інфляції в Україні сьогодні є:

1. Агфляція. Стрімке зростання цін на продовольство - зернові, м'ясо, молоко, овочі та фрукти.
2. Збільшення доходів населення (інфляція зарплат) та обсягів споживчого кредитування. У січні-лютому 2009 року номінальні доходи населення (тобто в грошовому виразі) зросли на рекордні за останні три роки. Це зумовлено загальним підвищенням зарплат, збільшенням соціальних виплат (допомоги, пенсій, рівня мінімальної зарплати), а також погашенням боргу радянського Ощадбанку.
3. Інфляційні очікування. Спекуляція. В Україні феномен спостерігається з початку 90-х: пришвидшення темпів зростання цін збільшує інфляційні очікування українців, які скуповують продукти харчування у великих кількостях, що ще більше розганяє інфляцію. На тлі інфляційних очікувань багато товаровиробників і ритейлерів необгрунтовано (спекулятивно) підвищують ціни.
4. Високі інфляційні очікування зазвичай виникають унаслідок частої зміни влади в країні, недовіри населення до політиків і центрального банку. 
5. Зниження курсу долара і зростання евро на світових ринках. Причини здешевлення долара - світова фінансова криза (джерело - США), стагнація американської економіки і загальне переоцінювання долара щодо більшості світових валют.
6. Брак доступних і високодохідних інвестиційних інструментів. Інфляція розганяє інфляцію - так економісти називають явище одночасного зростання цін і споживаїня.

Для того щоб зупинити зростання цін, в Україні, потрібно використовувати певні довгострокові та короткострокові заходи.

До короткострокових можна віднести (зростання цін сповільниться через 3-4 місяці):

1. Державне адміністрування цін. Уряд може дозволити місцевим органам влади встановлювати граничну торговельну націнку на деякі товарні позиції у споживчому кошику. Заборона встановлювати торговельні націнки вище, наприклад, ніж 15% закупівельної ціни, може знизити вартість молока, хлібобулочних, макаронних виробів, яєць, м'яса.
2. Ревальвація гривні. Підвищення вартості національної валюти зробить імпортні товари для українців дешевшими, загальні темпи зростання цін сповільняться.
3. Обмеження споживання. Держава різними методами обмежує обсяги споживчого кредитування і знижує темпи зростання доходів населення: урізає соціальні виплати, підвищує податки тощо.
4. Скасування імпортного мита на продукти харчування (зокрема, молоко і м'ясо).
5. Продовольчі інтервенції. Створення повноцінного держрезерву. Зі зростанням цін або появою дефіциту того чи іншого продукту на ринку Держрезерв продає частину запасів, знижуючи у такий спосіб ринкову ціну. 

До довгострокових відносимо (зростання цін сповільниться щонайменше через рік):

1. Стимулювання сільського господарства, тваринництва.
2. Таргетування інфляції. Національний банк та уряд визначають прийнятний рівень інфляції на рік і за рахунок монетарних та фіскальних механізмів підтримують показник на заявленому рівні. Якщо протягом 2-3 років підтримується заявлений рівень зростання цін, інфляційні очікування населення істотно знижуються.
3. Масштабна модернізація промисловості, нарощування темпів зростання виробництва. 
4. Поява нових інвестиційних інструментів з високою дохідністю.

Література:

1. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономічноі стабілізації б Україні // Економіка Украінн. -1996. - №2. - С.4-13.
2. Гайдуцький А. Вплив міграційного капіталу на соціально-економічний розвиток України // Економіст. - 2007. - №7. - С.36-39.
3. Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє. - К.: Основи, 1999. - 220с,
4. Медведкіна Є. Проблеми формування монетарної політики України на державному рівні // http://www.niss.gov.ua/Monitor/September/7.htm
5. Опарін В.М. Фінансова система України: теоретико-методологічні аспекти. - К.: КНЕУ, 2005. - С 150.
6. Основні засади грошово-кредитної політики за 2005-2007 роки (www.bank.gov.ua).

Толстіков Руслан Вікторович - студент 6 курсу навчально-наукового фінансово-економічного інституту, ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди».