перспективи РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНої ОСВІТи У ВНЗ І-ІІ РІВНЯ АКРЕДИТАЦІЇ

На сучасному етапі відбуваються кардинальні зміни в способах поширення та використання інформації, що зумовлюють еволюцію освітніх технологій, сприяють активному впровадженню дистанційної освіти як одного з напрямів реформування і стратегічного розвитку освітньої системи України. В умовах ринкової економіки, інформаційно-технологічного розвитку посилюються вимоги до освіченості, професіоналізму фахівців всіх рівнів підготовки. Саме тому сьогодні зроблена величезна ставка на дистанційну форму навчання, яку спеціалісти зі стратегічних проблем освіти називають освітньою системою ХХІ століття.

Актуальність теми дистанційного навчання полягає в тому, що результати суспільного прогресу, раніше зосереджені в сфері технологій, нині концентруються в інформаційній сфері. Ми живемо в еру інформатики. Етап її розвитку в наш час можна характеризувати як телекомунікаційний. Дистанційна форма навчання дає сьогодні можливість створення систем масового безперервного самонавчання [1], загального обміну інформацією, незалежно від тимчасових і просторових поясів. Виходячи з того, що професійні знання старіють дуже швидко, необхідне їх постійне вдосконалення, це стосується і студентів, які навчаються у коледжах чи технікумах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми свідчить, що сучасні дослідники педагогічної творчості вивчають різнопланові напрями її формування, приділяють значну увагу проблемі упровадження дистанційних технологій у навчальний процес. Так, науково-педагогічні засади дистанційного навчання розробляли вітчизняні науковці В. Кухаренко, В. Олійник, П. Стефаненко та інші. Окремі аспекти щодо змісту та організації дистанційного навчання досліджували М. Бесєдіна, К. Власенко, В. Гура. Суттєвий інтерес для проведення дослідження становлять праці зарубіжних (Дж. Блумстук, Д. Кіган, Дж. Коумі) та російських (О. Андреєв [1], В. Биков [2], В. Солдаткін, А. Хуторський та інших) дослідників. Зокрема, досліджуючи актуальні психолого-педагогічні проблеми дистанційного навчання, М. Смульсон однією з найбільш пріоритетних виокремлює проблему діалогової взаємодії студента з комп’ютером. Авторка зауважує, що реальна можливість кожного навчатися в будь-якому місці, у будь-який час, причому навчатися індивідуально, призвела до появи нових психологічних проблем у тих, хто навчається. У декого з них з’являється почуття ізольованості, а невміння налагодити контакти інколи є навіть причиною стресів. На жаль, дослідженню цих проблем приділяють недостатню увагу. Тим часом їх актуальність збільшується в міру поширення дистанційного навчання і охоплення все більшого контингенту користувачів, починаючи від фахівців з вищою освітою, і закінчуючи школярами [7]. Російська дослідниця Є.С. Полат виокремлює шість основних моделей дистанційного навчання: навчання за типом екстернату; університетське навчання; навчання, засноване на співробітництві кількох навчальних закладів; навчання в спеціалізованих навчальних закладах; автономні системи навчання; неформальне, інтегроване навчання на основі мультимедійних програм [5].

Особливість даного дослідження полягає в тому, що дистанційне навчання – це нова, специфічна форма навчання, дещо відмінна від звичних форм очного або заочного навчання. Вона передбачає інші засоби, методи, організаційні форми навчання, іншу форму взаємодії викладача та студента. Разом з тим як будь-яка форма навчання, будь-яка система навчання має той же компонентний склад: цілі, зумовлені соціальним замовленням для всіх форм навчання; зміст, також багато в чому певний діючими програмами для конкретного типу навчального закладу, методи, організаційні форми, засоби навчання. Останні три компоненти в дистанційній формі навчання у ВНЗ І-ІІ рівня акредитації обумовлені специфікою використовуваної технологічної основи (наприклад, тільки комп'ютерних телекомунікацій, комп'ютерних телекомунікацій в комплексі з друкованими засобами, компакт-дисками, так званою кейс-технологією, тощо). На нашу думку, системи дистанційної освіти дають рівні можливості всім людям незалежно від соціального стану (школярам, студентам, працюючим чи безробітним) в будь-яких районах країни і за кордоном реалізувати права людини на освіту і отримання інформації. Саме ця система найбільш адекватно і гнучко реагує на потреби суспільства і забезпечує реалізацію конституційного права на освіту кожного громадянина країни. Виходячи з названих вище факторів можна зробити висновок, що дистанційне навчання увійшло в ХХІ століття як найефективніша система підготовки та безперервної підтримки високого кваліфікаційного рівня фахівців.

Безперечно, найбільш поширеними є види дистанційного навчання, що ґрунтуються на:

• інтерактивному телебаченні;

• комп'ютерних телекомунікаційних мережах (регіональних, глобальних), з різними дидактичними можливостями в залежності від використовуваних конфігурацій (текстових файлів, мультимедійних технологій, відеоконференцій);

• поєднання технологій компакт-дисків та мережі Інтернет [6].

Перевага навчання, що базується на інтерактивному телебаченні, полягає в його можливості безпосереднього візуального контакту з аудиторією, що знаходиться на різних відстанях від викладача. Його недолік полягає в тому, що при такому навчанні практично тиражується звичайне заняття, чи побудоване за традиційною методикою або з використанням сучасних педагогічних технології. Це може бути допустимо тільки при демонстрації унікальних методик, лабораторних дослідів, коли викладачі і студенти можуть стати свідками і учасниками використання нових знань, методів у тій чи іншій галузі, нових інформаційних технологій, взяти участь у дискусії. Дана форма дистанційного навчання інтерактивна і може вважатися досить перспективною в системі підвищення кваліфікації та підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст».

Безперечними перевагами дистанційного навчання є:

• більш висока ефективність професійної підготовки в порівнянні з вечірньою та заочними формами навчання при більш низькій вартості освітніх послуг;

• скорочення термінів навчання;

• можливості паралельного навчання в українському і зарубіжному вузах;

- незалежність студента від географічного розташування вузу.

Варто відзначити, що якість і структура навчальних курсів, так само як і якість викладання при дистанційному навчанні, часто набагато краще, ніж при традиційних формах навчання. Адже нові електронні технології можуть не тільки забезпечити активне залучення студентів у навчальний процес, але і дозволяють керувати цим процесом на відміну від більшості традиційних навчальних середовищ. Інтерактивні можливості використовуються в системі дистанційного навчання програм і систем доставки інформації дозволяють налагодити і навіть стимулювати зворотний зв'язок, забезпечити діалог і постійну підтримку, що є неможливим у більшості традиційних систем навчання. Сучасні комп'ютерні телекомунікації здатні забезпечити передачу знань та доступ до різноманітної навчальної інформації нарівні, а іноді і набагато ефективніше, ніж традиційні засоби навчання.

У ході дослідження ми зіткнулися з рядом основних проблем організації дистанційної форми навчання. Ефективність дистанційного навчання безпосередньо залежить від тих викладачів, хто веде роботу зі студентами в Інтернеті. На нашу думку, це повинні бути викладачі з універсальною підготовкою, які володіють сучасними педагогічними та інформаційними технологіями, психологічно готові до роботи з молоддю в новому навчально-пізнавальному мережевому середовищі. На жаль, у нашій країні недостатньо ведеться підготовка фахівців з даного питання. Інша проблема – інфраструктура інформаційного забезпечення студента в мережах. Питання про те, якою має бути структура і композиція навчального матеріалу для нас залишається відкритим. Поряд з цим ставиться питання про умови доступу до курсів дистанційного навчання. Не вирішено також питання організації та проведення оцінки знань «дистанційних» студентів. Для його вирішення необхідне створення нормативно-правової бази оцінки знань.

Варто зауважити, що говорячи про дистанційну форму освіти, слід говорити про створення єдиного інформаційно-освітнього простору, куди слід включити всілякі електронні джерела інформації (включаючи мережеві): віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні служби, електронні навчальні посібники, та інше.

Наші дослідження дозволяють зробити висновок про те, що дистанційне навчання — це цілеспрямований інтерактивний процес взаємодії викладача та студента, що ґрунтується на використанні сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, які дозволяють здійснювати навчання на відстані.

Таким чином, дистанційне навчання — це особлива педагогічна технологія організації освітнього простору, яка характеризується особливостями стратегії взаємодії майбутнього фахівця з носіями та джерелами нових для нього знань. Особливістю дистанційного навчання є самостійність і особистісна відповідальність людини за вибір програми дистанційної освіти, терміни і якість її проходження [4]. Дана система повинна бути інтелектуальною, тобто визначати й враховувати індивідуальні когнітивні характеристики майбутнього фахівця й адаптувати процес професійної підготовки відповідно до їх особливостей. Для підвищення ефективності організації процесу дистанційного навчання необхідно проаналізувати існуючі методи і технології адаптації навчальних систем та обґрунтувати доцільність їх використання у професійній підготовці майбутніх фахівців відповідно до різних форм організації дистанційного навчання.

Ми переконані, що це необхідно для розвитку кваліфікованого, інтелектуального, високопрофесійного і просто здорового суспільства.

Література

1. Андреев В.И. Педагогика: Учебный курс для творческого саморазвития. — 2-е изд. /В.И. Андреев. — Казань: Центр инновационных технологий, 2000.— 608 с.

2. Биков В.Ю. Відкрита освіта і відкрите навчальне середовище / В.Ю.Биков // Теорія і практика управління соціальними системами. –– Харків:НТУ "ХПІ". –– 2008. –– № 2. –– С.116–123.

3. Большой психологический словарь / сост. и общ. ред. Б.Г. Мещерякова, В.Л. Зинченко. — СПб: Прайм — ЕВРОЗНАК, 2004. — 672 с.

4. Буряк В. Умови та засоби самоосвіти / В.Буряк // Вища школа. — 2002. — №6. — С. 18 –27.

5. Полат Е. С. Петров А.Є. Дистанційне навчання: яким йому бути? / / Педагогіка. - 1999. - № 7. -С. 29-34.

6. Підкасистий П.І. Тищенко О.Б. Комп'ютерні технології в системі дистанційного навчання / / Педагогіка. -2000. - № 5. -С. 7-12.

7. Смульсон М. Л. Середовище дистанційного навчання: психологічні засади проектування [Електронний ресурс] / М.Л. Смульсон – Режим доступу http://www.psyscience.com.ua/department/oklad.php?mova=ua&scho=zasady/smulson_sreda