СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИКЛАДАННЯ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩИХ ЮРИДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

На шляху до інтеграції України в Європейський освітній простір виникає гостра необхідність проведення освітніх реформ у сфері соціально-гуманітарної підготовки майбутніх юристів. Відповідно до Концепції розвитку юридичної освіти в Україні, що передбачає підготовку висококваліфікованих юридичних кадрів, здатних до активної, творчої участі в державно-правовому житті [1], особливої ваги нині набуває реформування методики викладання предметів соціально-гуманітарного циклу у вишах юридичного профілю. Важливими в цьому аспекті є: трансформація стилю викладання освітнього матеріалу, радикальне оновлення методологічних парадигм, створення принципово нових моделей навчання, спрямованих не на отримання знань, а на формування професійних умінь та навичок, що допоможуть вчасно й адекватно приймати виважені рішення та застосовувати отримані знання у ході практичної професійної діяльності. Адже важливою складовою професійності юриста є його практичні уміння та навички, набуття яких необхідно розпочинати ще в якості студента.

У цьому аспекті варто зауважити, що протягом кількох століть у педагогіці існувала так звана класична модель викладання, що базувалася на принципі домінуючої ролі викладача, а тому в цій методичній системі студент виступав лише об’єктом навчально-виховного впливу. Прикладом класичної моделі викладення матеріалу є традиційна лекція, у результаті якої коефіцієнт засвоєння матеріалу слухачами складає лише 5 відсотків [4, с .4 ]. А на семінарських заняттях при такій методиці викладання студенти лише читають чи розповідають завчений матеріал, в результаті чого по закінченні університету не здатні спілкуватись з клієнтом на належному професійному рівні.

Однак з інтенсивним розвитком освітніх технологій система викладання поступово набуває нових рис, де панівна роль насамперед відводиться методам і прийомам, що передбачають активну участь студента у процесі опанування навчального матеріалу. Така система навчання дістала назву пост-класичної, і на нашу думку, є найбільш актуальною саме для дисциплін соціально-гуманітарного циклу, оскільки активні інтерактивні методики сприяють розвитку світогляду особистості, її творчого потенціалу, мотивації, ціннісних орієнтирів, інтересів та потреб тощо.

Фактично пост-класична модель викладання передбачає перехід від авторитарного стилю спілкування в системі «викладач – студенти» до більш демократичних, партнерських форм навчальної комунікації, у яких студент виступає вже не пасивним об’єктом навчально-виховного впливу, а виконує функцію активного суб’єкта, відіграючи таким чином важливу роль у процесі навчання. Дана методика передбачає творчий, змагальний підхід до вирішення проблемних ситуацій. Діяльність викладача спрямована на активізацію роботи всіх студентів, які не є «заручниками» конспекту, а мають постійно вирішувати завдання, які вимагають переосмислення набутих знань [3, c. 22]. Пост-класична модель викладання дає змогу не завантажувати студентів великим обсягом навчального матеріалу, а сконцентруватись на конкретних положеннях, спонукає їх працювати з інформацією самостійно. Індивідуальний аналіз певної проблемної ситуації та її подальше обговорення в групі є більш ефективними засобами розвитку фахової майстерності, ніж попереднє заучування матеріалу лекції чи підручника [2].

Пост-класична модель викладання включає низку інтерактивних методів навчання, як-от: дискусії з правових проблем, презентації, вікторини, рольові ігри, метод «ice-breaking», ситуаційні методики, у яких важливу роль відіграє «кейс-метод» (від англ. «case study»), що був уперше впроваджений у Гарвардській школі бізнесу в 1924 році і вже майже століття користується широкою популярністю серед викладачів вищих навчальних закладів різного профілю в США. В освітній системі країн Західної Європи цією методикою широко послуговуються, починаючи з 50-х рр. минулого століття, хоча на теренах Української держави її активно почали впроваджувати лише на початку ХХІ століття і то, переважно, при вивченні економічних дисциплін. А от у методиці викладання дисциплін соціально-гуманітарного циклу метод аналізу конкретних ситуацій, як ще називають «кейс-метод», поки що не набув достатнього поширення [3, с. 8].

Варто зазначити, що питання доцільності використання й загальних принципів «кейс-методу», його специфіки знайшло висвітлення у працях сучасних зарубіжних та вітчизняних учених: О. Баєвої, С. Бекер, Д. Бьорера, С. Джеломанової, І. Іванової, Г. Каніщенка, В. Лободи, О. Сидоренка, Ю. Сурміна, Н. Сухицької, В. Чуби та інших, однак дослідники досить розрізнено й несистематизовано характеризують ознаки ефективності його використання. Так, до цього часу недостатньо висвітлено питання застосування вказаного методу в ході викладання соціально-гуманітарних дисциплін у вишах юридичного профілю.

За нашими переконаннями, необхідність застосування «методу кейсів» у підготовці майбутніх юристів можна пояснити насамперед тим, що в ньому закладений значний потенціал для формування професійних умінь вирішення проблемних ситуацій фахівцями юридичної галузі, їхньої готовності оперативно приймати оптимальні рішення в подібних випадках у реальному житті [2, c.24]. «Кейс-метод» тісно пов'язаний із реальною дійсністю, справжнім життєвим досвідом, оскільки відображає конкретну ситуацію, що вимагає прийняття невідкладних правових рішень. Відомо, що знання ефективніше засвоюються тоді, коли їх постійно повторюють. Тож однакову інформацію варто вміти подати в різних формах та різними способами, що досить просто зробити, використовуючи різні кейси в межах однієї теми. Адже дана методика спрямована на формування знань, умінь та навичок студентів найбільш прийнятним для них способом.

Незважаючи на те, що застосування «кейс-методу» має певні недоліки (значний час для підготовки та, на відміну від класичних методів, відсутність дисципліни під час заняття, адже в ході обговорення студенти мають почуватись вільно й невимушено), його велика перевага полягає насамперед у можливості майбутнього юриста відстоювати свою думку і власну позицію, розвитку критичного мислення, формуванні навичок прийняття важливих рішень щодо вирішення професійних проблем, вихованні почуття відповідальності. Кейс мотивує до відповідної поведінки у разі виникнення аналогічної ситуації у подальшій професійній діяльності [3].

Указана методика передбачає таку інформаційну взаємодію між студентами та викладачами, де відсутня монополія викладача, бо він виконує роль старшого наставника-товариша, і основним джерелом інформації стають самі студенти. Порівнюючи цю методичну систему з класичною моделлю викладання, скажімо у формі лекції, «кейс-метод» має значні переваги, позаяк допомагає формувати у студентів здатність логічно мислити, самостійно приймати рішення [2, c.23], дозволяє формувати професійні якості особистості студента, виступає способом їхнього ствердження в суспільстві [2, c.24]. Крім того, кейс успішно поєднується з іншими інтегративними методами навчання (рольовими іграми, дебатами, форумами, конференціями тощо) й пожвавлює роботу на занятті.

Головною умовою успішності ситуативної методики при викладанні соціально-гуманітарних дисциплін є створення сприятливої невимушеної атмосфери в ході інформативної взаємодії, у якій студенту не обов’язково приймати думку викладача як єдино правильну. Завдання кейсу полягає не просто в передачі знань реципієнту, а насамперед у формуванні вмінь знаходити вихід із складних ситуацій [3, с.15].

У контексті сказаного варто зазначити, що різноманітні методи викладання матеріалу вимагають і різних підходів до оцінювання. Якщо у класичній моделі доцільними є проведення контрольних та самостійних робіт для оцінки рівня набутих знань, то пост-класична методика спрямована на оцінку умінь та навичок аналізу проблемних ситуацій та прийняття виважених рішень їх розв’язання.

Та варто зауважити, що при всій своїй успішності підвищення якості викладання пост-класична модель в цілому не замінює традиційні методи навчання, а лише доповнює їх. А особливості застосування даної методики при викладанні дисциплін соціально-гуманітарного циклу потребують додаткового вивчення.

 

Література:

1. Концепція розвитку вищої юридичної освіти в Україні : редакція від 14.10.2009 р. - [Електронний ресурс].  – Режим доступу : http://www.univer.km.ua/doc/koncepc.htm.

2. Особливості впровадження активних методів навчання (кейс-метод та симуляційні ігри) у віртуальних середовищах (e-Learning). – Круглий стіл. – Інформаційні засоби навчання для підвищення якості економічної освіти. – Суми, Сумський державний університет. – 7 квітня 2004 р. – Ігор Катерняк, директор UDL, Вікторія Лобода, координатор дистанційних програм, Людмила Острівна. – [Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://www.udl.org.ua

3. Сидоренко О., Чуба В. Ситуаційна методика навчання: теорія і практика: практичний посібник / О. Сидоренко, В. Чуба. – К.: Центр інновацій та розвитку, 2001. – 256 с.

4. Сухицька Н. На шляху до вищої юридичної освіти / Н. Сухицька // Університет «Україна». – 12.06.2006. – № 5 – 6 (71 – 72) . – С. 4