МОДЕЛЬ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ОРГАНІЗАТОРІВ ДІЛОВОДСТВА (ДЕРЖАВНІ УСТАНОВИ) ДО САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ

Вивчення самостійної навчальної роботи майбутніх організаторів діловодства (державні установи) як соціально-педагогічного явища спонукало нас до розроблення робочої моделі (знаряддя праці науковця), яка дала можливість розширити знання про досліджуваний об’єкт. Модель – це наукове поняття, що пов’язане з методом моделювання. У філософському розумінні – це міра, зразок, норма [1, с. 382]. Під педагогічною моделлю слід розуміти штучно створену форму наукової абстракції, в якій відтворюються досліджувані явища. При цьому слід звернути увагу на те, що великі розбіжності між оригіналом і моделлю позбавляють останню її пізнавального значення. Проте, коли модель стає занадто «точною», вона втрачає свій сенс, перестає бути моделлю.

Модель можна розглядати як єдність протилежного – абстрактного й конкретного; засіб дослідження, метод моделювання, який відрізняється пізнавальною функцією. У процесі моделювання виникають нові ідеї та форми експерименту, відбувається відкриття невідомих фактів, що потребують використовувати ідеалізації та абстрагування, яке має три рівні: 1) рівень потенційного здійснення; 2) рівень реального здійснення; 3) рівень практичної діяльності. У процесі моделювання задіяні такі його елементи, як: «суб'єкт» – ініціатор моделювання або користувач його результатами; «об'єкт – оригінал» – предмет моделювання: модель – відображення об'єкта, який у певних умовах може змінювати «об'єкт – оригінал», передаючи якості та характеристики оригінала; середовище, в якому знаходяться всі учасники проекту [2].

Процес моделювання – структуроване явище, що вміщує такі складові, як: теоретична стадія – висунення гіпотези, її оцінка; теоретичне відображення, пов’язане з розробленням експериментальної моделі; обговорення та інтерпретація отриманих даних, їх узагальнення; теоретичне обґрунтування взаємодії між моделлю та реальним об’єктом; можливість проведення екстраполяції на цей об’єкт та отримання даних.

Характеристика теоретичних засобів, за допомогою яких забезпечується екстраполяція, є необхідною складовою частиною модельного експерименту, який надає можливість ізолювати явища, що вивчаються, від впливу побічних неістотних впливів і вивчати його в «чистому» вигляді; багаторазово відтворювати хід процесу в жорстко фіксованих умовах, що підлягають контролю з урахуванням умов; планомірно змінювати, варіювати, комбінувати різні умови з метою одержання результату. У модельному експерименті взаємодії між об’єктом і засобами дослідження немає. Експериментують не з об’єктом, а з його замінником – моделлю. Модельний експеримент вміщує метод моделювання, його складовими є: постановка завдання; створення або вибір моделі; дослідження моделі; перенесення знань із моделі на оригінал [2].

Найбільш поширеними в педагогічній діяльності є такі методи моделювання, як: методи сценаріїв, графічні методи, метод структуризації, метод «дерева цілей», морфологічний метод, метод типу комісії, метод «Делфі», метод синектики тощо. У практиці педагогічного моделювання застосовуються й прикладні методи (баластні методи, потокові методи, методи звичайного планування) характерні для економіки, управління виробництвом [2].

Таким чином, модельний експеримент дозволяє вивчати такі об’єкти, над якими важко здійснити експеримент. Він дає змогу «програвати» довільні моделі досліджуваних явищ, багато разів імітувати їх у різних штучно створюваних умовах; спостерігати їх перебіг у змінюваних часових режимах; розглядати розвиток соціальних процесів, відбираючи оптимальні варіанти і відкидаючи небажані або неможливі в соціальній дійсності.

Розроблена нами модель готовності майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи є описовою і носить прикладний характер. Її розроблення здійснювалося у чіткій послідовності: визначено її функціональне призначення; визначено її структурні компоненти з урахуванням виявлених ознак готовності та визначених рівнів готовності майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи; перевірено ефективність функціонування моделі готовності майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи.

Метою розроблення цієї моделі було: 1) довести, що готовність майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи залежить від знань, умінь і навичок; мотивації як рушійної сили їхньої поведінки в освітньому середовищі, що простежується в освітній діяльності – навчанні, важливою складовою якого є самостійна навчальна робота; 2) проаналізувати комплекс дій, спрямованих на підвищення рівня готовності майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи; 3) проаналізувати їхні професійно-особистісні якості; 4) експериментально довести ефективність функціонування моделі готовності майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу І-ІІ рівнів акредитації.

Структурно модель складається з трьох компонентів: професійно-особистісного, технологічного, діяльнісного.

І-ий компонент – професійно-особистісний. Проведений експеримент показав, що особистісні й професійні якості майбутніх організаторів діловодства (державні установи) чітко розмежувати неможливо. Проаналізувавши отримані відповіді учасників експерименту щодо професійно-особистісних якостей, ми з'ясували, що мотивація є рушійною силою поведінки майбутніх організаторів діловодства (державні установи) в освітньому середовищі, що простежується в процесі організації і здійснення самостійної навчальної роботи – важливої складової їхньої професійної підготовки.

ІІ-ий компонент – технологічний, який уміщує: знання сутності поняття «самостійної навчальної роботи», видів, форм і методів самостійної навчальної роботи; знання майбутніми організаторами діловодства (державні установи) основних теоретичних положень щодо організації і здійснення самостійної навчальної роботи; навчально-організаційні вміння (вміння організовувати самостійну навчальну роботу з використанням нових технологій навчання); вміння реалізовувати програму дій; вміння корегувати результати самостійної навчальної роботи.

Знання – це «осягнення, усвідомлене розуміння дійсності; сукупність відомостей у будь-якій галузі» [3, с. 93]. Вони визначають погляди, переконання, особистісні якості та інтереси суб’єктів навчально-виховного процесу. «…Уміння передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає уміння…Формування уміння проходить кілька стадій: ознайомлення з умінням, усвідомлення його смислу; початкове оволодіння ним. Нарешті самостійне, дедалі точніше виконання практичних завдань. Вивчення кожного навчального предмета, виконання вправ і самостійних робіт виробляє в учнів уміння застосовувати знання» [4, с. 338]. Термін «навички» тлумачиться як «…дії, складові частин яких у процесі формування стають атоматичними», а навчальні навички здобуваються в міру опанування студентами знаннями й уміннями і набувають внаслідок багаторазового виконання автоматизованого характеру. [4, с. 221].

Уміння й навички – взаємопов’язані: уміння – це готовність до свідомих і точних дій, тобто, це знання в дії, а навичка – автоматизована ланка цієї діяльності, тобто, автоматизовані уміння. Інколи на практиці спостерігається порушення взаємозалежності знань, умінь і навичок: уміння і навички «відстають» від знань, якими суб’єкти учіння не можуть скористатися.

Знання, уміння й навички майбутніх організаторів діловодства (державні установи) прописані в ОПП (освітньо-професійній програмі) та ОКХ (освітньо-кваліфікаційній характеристиці) підготовки молодшого спеціаліста зі спеціальності «Діловодство».

ІІІ-ій компонент – діяльнісний, який уміщує діагностичні дії (вироблення чіткої уяви про майбутню структуру самостійної навчальної роботи, навичок систематичності щодо її виконання; реалізацію, планування та використання певних засобів при виконанні завдань самостійної навчальної роботи); оцінні дії (аналіз та оцінка результатів самостійної навчальної роботи, дотримання послідовності виконання завдань, уміння виокремлювати проміжні результати); організаційні дії (ефективне використання майбутніми організаторами діловодства (державні установи) часу у процесі здійснення ними самостійної навчальної роботи); аналітичні дії (здійснення відбору навчального матеріалу, запропонованого для самостійного вивчення, шляхом логічного аналізу); програмно-цільові (вміння майбутніх організаторів діловодства планувати свою самостійну навчальну роботу); координаційні дії (вміння управляти своєю самостійної навчальною діяльністю); прогностичні дії (розвиток певних оцінних умінь з метою прогнозування самостійної навчальної роботи); інформаційно-пізнавальні дії (формування активного ставлення майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи: розвиток самостійного пошуку шляхів вирішення навчальних завдань; оперування отриманими знаннями та їх творче застосування в процесі здійснення самостійної навчальної роботи).

Майбутня професійна діяльність організаторів діловодства (державні установи) передбачає оволодіння ними широким спектром необхідної фахової інформації, вміннями обробляти, узагальнювати її, планувати й прогнозувати свою діяльність в ринкових умовах. Саме ця обставина актуалізувала проблему дослідження і зумовила необхідність розроблення та теоретичного обґрунтування моделі готовності майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи.

Розроблена модель повною мірою відображає процес підготовки молодшого спеціаліста зі спеціальності «Діловодство» до організації і здійснення самостійної навчальної роботи, що спрямовується на забезпечення готовності (надання знань, вироблення вмінь і навичок) до організації самостійної навчальної роботи і певною мірою уточнює поняття «готовність».

Окрім того, модель готовності майбутніх організаторів діловодства (державні установи) до самостійної навчальної роботи є відображенням педагогічного явища, в основу якого покладено особистісно орієнтований, суб’єктивно-діяльнісний, акмеологічний, креативний, соціокультурний і технологічний підходи.

 

Література:

1. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичёв, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалёв, В.Г. Панов – М.: Сов. Энциклопедия, 1983. – 840 с.

2. Новиков А.М. Методология образования. // А.М. Новиков. – М.: «Згвес», 2002. – 320 с.

3. Короткий тлумачний словник української мови // уклад.: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, В.Л. Карпова та інші; відп. ред. Л.Л. Гумецька. – К.: Рад. школа, 1978. – 296 с.

4. Гончаренко С. Український педагогічний словник. // С.У. Гончаренко. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.