ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЙ ТОВАРИСТВА «ЗНАННЯ» УКРАЇНИ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ

Наші предки з часів Київської Русі, козацько-гетьманської доби завжди цінували знання, освіту, культивували поважне ставлення до тих, хто багато знає і щедро ділиться мудрістю. Товариство «Знання» можна розглядати як спадкоємця просвітницьких традицій українських братств, громад, просвіт, що зародилися у ХV – початку XX ст. Створене в 1947 р. Всесоюзне товариство для поширення політичних і наукових знань і його структур в Україні (1948 р.), що мало стати провідником політики режиму, засобом її коментування і пропаганди, насадження комуністичної ідеології [1].

Однак, Товариство «Знання» вже з перших років своєї діяльності вийшло далеко за межі чисто ідеологічних функцій. Об’єднавши в своїй діяльності провідних українських учених, викладачів ВНЗ, учителів, відомих діячів літератури і мистецтва, інженерів, лікарів, воно розгорнуло роботу з пропаганди наукових і медичних знань шляхом організації масових публічних лекцій, наукових конференцій, створення постійно діючих та пересувних лекторіїв, підготовки висококваліфікованих лекторів.

З точки зору Коропатника М. М., можна виділити періоди історії Товариства «Знання» в наступних рамках:

1. Товариство для поширення політичних і наукових знань: становлення та розвиток (1948 – 1962 рр.)

2. Товариство «Знання» УРСР - масова просвітницька організація (1963 -1975 рр.)

3. У пошуках шляхів підвищення ефективності лекційно-просвітницької роботи (1976 – 1990 рр.)

4. Товариство «Знання» України на сучасному етапі: досягнення, проблеми використання інтелектуального потенціалу для розбудови державності (1991 – до даного часу) [3; 4; 5].

1. Товариство «Знання» було засновано через декілька років після Другої світової війни (в Україні - 16 січня 1948 р.), коли виникла нагальна потреба у залученні до просвітницької роботи інтелігенції. Це пояснюється головним чином двома обставинами. По-перше, з’явилися якісно нові фактори, серед яких - науково-технічна революція, що поставила перед суспільством завдання освітнього та інформаційного переосмислення не лише уявлень про оточуючий світ, але й ролі самої людини, соціуму. По-друге, одним із наслідків війни для Радянського Союзу стало значне зниження освіченості і культури широких верств населення, втрата освітніх навичок колишніми фронтовиками [5, с. 81].

Розпочавши просвітницьку роботу з разових публічних лекцій, Товариство «Знання» поступово переходило до системних форм роботи як ефективніших для забезпечення процесу безперервної освіти: циклів лекцій, лекторіїв, кінолекторіїв, радіолекторіїв, народних університетів. Такий напрямок розвитку республіканського Товариства «Знання» підтримав V з’їзд організації, який відбувся у лютому - березні 1961 р. Він націлив громадськість на розвиток народних університетів, котрі створювалися на місцях разом з органами культури, профспілками та іншими організаціями і стали важливою ланкою безперервної освіти дорослих.

Виникнення народних університетів у Радянському Союзі пов’язане із зародженням у 1959 р. нової форми соціалістичного змагання - руху ударників та бригад комуністичної праці, тобто стало одним із проявів росту громадської активності. Народні університети почали створювати з метою надати допомогу трудящим у збагаченні їх знань, підвищення політичного і культурного рівня. Їх об’єктивна привабливість зумовлювалася системністю навчання, різноманітністю форм проведення занять, високим професіоналізмом лекторів і викладачів. Більшість університетів створювалася на базі клубних закладів і мала вирішувати завдання естетичного виховання, тому на початку усі вони називалися університетами культури, що скоріше вказувало на їхню соціальну функцію, ніж на зміст роботи.

Головним підсумком перших 15 років в історії Товариства «Знання» України стало виникнення абсолютно нового типу просвітницької організації, в якій поєднувалися масовість та елітарність, здатність здійснювати розгорнуті кампанії з економічної, правової, медичної освіти і пропагувати новітні досягнення науки, техніки, культури. Система методичних органів, що склалася в рамках Товариства «Знання», створювала виняткове інтелектуальне середовище спільної роботи видатних вчених, майстрів культури та багаточисленних представників міської і сільської інтелігенції.

2. У 60-70-і рр. особливо інтенсивно розроблялася така пропагандистська тема, як радянський спосіб життя. Біля 80 тис. лекторів спеціалізувалися з питань патріотичного та інтернаціонального виховання. Серйозна увага приділялася моральному і правовому вихованню [6].

В силу об’єктивних обставин вимоги до лектора значно підвищилися порівняно з попереднім періодом, що зумовило необхідність поряд з кількісним ростом Товариства «Знання» витримувати якісні параметри, які могли забезпечити в першу чергу вчені та викладачі. Не випадково у листопаді 1969 р. пленум правління Харківської обласної організації звернувся до вчених ВНЗ, науково-дослідних та проектних інститутів із закликом регулярно виступати зі своєю науковою проблематикою в масових аудиторіях.

В умовах перетворення організації Товариства «Знання» на масову все більшої ваги набувала робота з підвищення кваліфікації лекторських кадрів. Поряд із семінарами за галузями знань, що ввійшли в практику ще в 50-і рр., за ініціативою правління Товариства «Знання» УРСР стали проводитися тематичні семінари з комплексних проблем.

Основною формою роботи Товариства «Знання» протягом 60-70-х рр. залишалися лекції, але поступово в практику запроваджувалися нові форми роботи. Наприклад, широкого резонансу набули «Дні науки», які проводилися за участю відомих вчених.

Провідне становище за популярністю серед лекцій суспільно-політичного циклу займала міжнародна проблематика. Реальну віддачу приносили лекції з економічних та науково-технічних знань, передового виробничого досвіду. Саме в пропаганді цих галузей знань утворився оптимальний варіант поєднання просвітницьких функції з практичними [2].

Важко назвати соціальну, економічну проблему у вирішенні якої не брали б участі громадські лектори. Разом з тим, це - період перш за все екстенсивного росту організації. Проте цей ріст досяг такого рівня, при якому підтримка ефективності роботи вимагала якісних змін.

В цілому можна зробити висновок, що більшість тематичних напрямків у лекційній діяльності Товариства «Знання» носили політико-ідеологічний характер. Разом з тим важливою перевагою Товариства «Знання» було те, що воно компенсувало недоліки інших джерел інформації, які зазнавали політичної цензури.

3. З другої половини 70-х рр. в пошуках більш ефективних методів ідеологічного впливу на населення Радянського Союзу керівництво КПРС зробило основний наголос на лекційну пропаганду. Оскільки в той час рівень освіченості та інформованості людей був досить високим, то вплинути на них у бажаному для політичного керівництва країни дусі могли лише професіонали, що і зумовило проведення атестації лекторів.

Перший її тур пройшов у 1978-1979 рр. Незважаючи на те, що до початку атестації 30 % членів Товариства «Знання» ніякої участі в лекційній пропаганді не приймали, в результаті формального підходу не було атестовано лише 6 % лекторів, в основному з причини поганого стану здоров’я, що не задовольнило партійні органи [3, c. 17].

Вдосконаленню лекційно-просвітницької роботи сприяв проведений на базі Харківської обласної організації експеримент. Протягом 1982-1983 рр. там фактично було реформовано традиційну для Радянського Союзу схему організації лекційної пропаганди, підготовлено ґрунт для перебудови лекційної пропаганди на території всієї республіки. Можна сказати, що перший етап перебудови лекційної пропаганди, оснований на Харківському експерименті, відкрив нові можливості для приведення у відповідність з вимогами життя стандартів лекційно-просвітницької діяльності, подальшого розширення присутності на інформаційно-аналітичному ринку структур Товариства «Знання».

В ході атестації 1984-1985 рр. питання підбору лекторських кадрів офіційно ставилося під контроль партійних структур, що дало можливість отримати «бажаний результат» майже 240 тис. чоловік не витримали іспиту на звання лектора. Цього разу здійснювалася свого роду селекція лекторських кадрів, серед яких цілеспрямовано створювався партійний прошарок, як опора партійних комітетів, який зростав в залежності від кваліфікаційного рівня. Так, серед лекторів первинної ланки члени КПРС складали 46,6 %, міської і районної – 69,6 %, обласної – 81,5 %, республіканської – 89,3 % [3, с. 17].

Ставка на лекційну пропаганду зумовила необхідність вдосконалення підготовки та підвищення кваліфікації лекторів. На середину 80-х рр. практично було завершено створення структурної системи, що включала розгалужену мережу постійно діючих та разових республіканських, обласних, міських і районних семінарів, курсів підвищення кваліфікації, університетів та шкіл лекторської майстерності, заочних лекторських відділень на базі ВНЗ.

Чільне місце в діяльності організацій Товариства «Знання», як і в попередні роки, займала видавнича справа. В 1985 р. лише науково-популярних та методичних брошур на допомогу лектору і спеціалісту народного господарства випущено 636 найменувань загальним тиражем понад 3,5 млн. примірників [5, с. 139].

Незважаючи на органічно притаманні Товариству «Знання», як складової частини пропагандиської машини КПРС, вади, ним накопичений цінний досвід професійної підготовки лекторських кадрів, що може бути використаний для подальшого вдосконалення системи безперервної освіти всіх категорій спеціалістів різних галузей народного господарства України.

4. У листопаді 1990 р. відбувся Установчий з’їзд Товариства «Знання» України, який оголосив його самостійною громадською просвітницькою організацією, а головною метою визначив утвердження в суспільстві загальнолюдських цінностей, ідеалів гуманізму, свободи, рівності та справедливості. Почався процес реформування і демократизації Товариства «Знання», пошуку і становлення нових напрямів і форм просвітницької роботи, взаємодії з організаціями «Просвіти», які відроджувалися, з Академією наук і ВНЗ. Товариство «Знання» долучилося до здійснення національних науково-освітніх програм: державне, національне і духовне відродження України, трансформація планової економіки в ринкову, екологічна безпека України, її правові засади, міжнародні відносини. Керівним органом Товариства «Знання», його місцевим структурам і активістам довелося витримати серйозний іспит на виживання. На початку 90-х рр. кількість його членів зменшилася втричі, була ослаблена, частково пограбована матеріальна база, знизився інтерес до лекційної роботи, впав суспільний престиж лектора. Але, Товариство «Знання» зуміло частково подолати кризові явища, вийти на новий рівень роботи, правильно визначити пріоритети свого розвитку в умовах утвердження державної незалежності України, її національно-духовного відродження. Нині в рамках Товариства «Знання» діють такі центри, як «Українознавство», «Кадри», «Міжнародна політика», «Економіка», інформаційно-видавничий, функціонують Український будинок економічних та науково-технічних знань, Київський планетарій. Товариство «Знання» розробило і реалізовує ряд науково-просвітницьких програм, зокрема «Знання проти бідності», боротьби з наркоманією «Сполох» та ін.

Товариство «Знання» було і залишається освітньою інституцією. Одним з основних напрямків роботи Товариства «Знання» України є організація додаткової безперервної освіти дорослих, зокрема: поширення фундаментальних природничо-наукових знань; виховання екологічної культури громадян; інформатизація суспільства, поширення комп’ютерної грамотності; підвищення професійного рівня спеціалістів, підготовка кадрів нових, сучасних професій.

Вцілому організаційно-методична робота організацій Товариства «Знання», хоч і була підпорядкована задоволенню потреб тодішнього політичного режиму, сприяла разом з тим накопиченню цінного досвіду, який з успіхом можна використати і в сучасних умовах. Перш за все мова йде про комплекси лекційної пропаганди, започатковані на базі культурно-освітніх установ, проведення лекційних заходів у вихідні дні, видавничу діяльність, народні університети, диференційований підхід до організації лекційної роботи з різними групами населення, використання системних форм пропаганди знань.

Література:

1.«Знання»: традиції і сучасність (1948 - 2003) [Текст] / [голова редкол. В. Г. Кремень та ін.] – К. : Український центр духовної культури, 2003. – 308 с.

2. Корольов Б. І. На шляху розвитку та розквіту (1962 - 1972 р) [Текст] / Б. І. Корольов, М. М. Коропатник // Трибуна. – 2002. - № 11 - 12. - С. 18 - 20.

3. Коропатник М. М. Діяльність організацій товариства «Знання» України (1976-1985 р.р.) [Текст]: автореф. дис. … канд. істор. наук: 07.00.02 / М. М. Коропатник; [Київський університет ім. Тараса Шевченка]. К., 1995. – 23 с.

4. Коропатник М. М. Організації товариства «Знання» України на Чернігівщині у системі безперервної освіти дорослих: історико-культурний аспект [Текст] / М. М. Коропатник // Сіверянський літопис. – 2006. - № 4. - С. 80 - 86.

5. Коропатник М. М. Товариство «Знання» України   феномен радянської епохи, що пережив її: причини та наслідки [Текст] / М. М. Коропатник // Сіверянський літопис. – 2003. - № 4. - С. 130 - 142.

6. Кравчук, Л. М. Історична наука та ідеологічна робота в сучасних умовах [Текст] / Л. М. Кравчук // Український історичний журнал. – 1981. - №3. – С. 35.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Криловець Микола Григорович