Тенденції розвитку системи вищої освіти в Україні і за кордоном: основні напрями

У дослідженні розглядаються тенденції розвитку вищої освіти в сучасних умовах. Наголошуємо, що глобалізація в освіті веде до зростання академічної мобільності, уніфікації навчальних планів і методів навчання, широкого поширення дистанційної освіти. В умовах, що склалися, головним завданням освіти в XXI столітті є вживання нових інформаційних технологій в поширенні знань, у тому числі використання дистанційних методів.

Процеси вищої освіти визначаються ситуацією, що склалася до середини 90-х років в Україні: загальна соціально-економічна криза, системний характер якої викликає і кризу вищої школи. Останній характеризується поверхневим характером реформ університетської освіти, втратою викладацьких кадрів, зниженням якості освіти, розривом інформаційних зв'язків, руйнуванням матеріально-технічної бази вищої школи і різкою девальвацією самого статусу викладацької діяльності.

На сьогодні виникає необхідність реформування системи вищої освіти в Україні, що обумовлено багатьма об'єктивними обставинами.

Викладання навчальних дисциплін у вищій школі повинно, безумовно, ставити за мету підготовку фахівця, знання і уміння якого повністю відповідають умовам сучасного інформаційного суспільства. Але виникають певні труднощі, оскільки не можна цього досягти, використовуючи застарілі підходи і методи.

Зауважимо, що в ХХ столітті сталися істотні зміни в характері накопичення знань у всіх областях. Порівняємо: якщо ще сто років тому подвоєння обсягу знань, особливо у фундаментальних дисциплінах проходило за 50-100 років і молоду людину за час вчення могла вивчити майже все, що було зроблене з тієї або іншої спеціальності, то сьогодні подвоєння знань в багатьох дисциплінах проходить вдесятеро швидше.

Отже виникає потреба навчити студента самостійно вирішувати типові і нетипові завдання, вести пошук інформації, постійно опановувати нові знання. Для реалізації цього необхідні нові підходи щодо організації навчальної діяльності, створення необхідних умов.

Зазначимо, що досі є важливим питання про якість підготовки майбутнього фахівця. На жаль, зараз часто можемо зустріти ситуацію, коли випускник виші, отримавши відповідний диплом, ще не готовий до роботи з обраної спеціальності з багатьох причин. Це багато в чому обумовлено саме якістю навчання, рівнем засвоєних знань, умінь кожним студентом і, відповідно, великими пропусками в контролі за навчальною діяльністю студента та кінцевими результатами.

Глобалізація в освіті веде до зростання академічної мобільності, уніфікації навчальних планів і методів навчання, широкого поширення дистанційної освіти, зявляється розуміння необхідності використання нових форм в освіті. У 1971 році на конференції міністрів європейських країн, було, позначено п'ять основних напрямів розвитку освіти:

• взаємне визнання дипломів;

• формування європейського університету;

• кооперація вторинної і вищої освіти;

• створення європейського центру розвитку освіти;

• установа необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти [3].

У 1976 році відбулася презентація Програми дій. У 1992 році підписаний Маастріхський договір, направлений на формування єдиної загальноєвропейської освіти. У червні 1999 року з'явилася декларація Болонська, яка стала поворотним пунктом в розвитку вищої школи Європи у напрямі інтеграції.

Формування до 2010 року європейського освітнього простору підпорядковане наступним завданням:

• збільшити здібність випускників до працевлаштування;

• підвищити мобільність громадян;

• збільшити потенціал конкурентоспроможності освіти.

У вересні 2001 року відбулася Паризька міжнародна конференція з питань освіти. Її учасники (представлено 127 країн світу) звернули увагу на реформи, покликані поліпшити якість освіти в умовах глобалізації, культурному різноманіттю, досягненням науково-технічного прогресу, пошуку нових підходів вчення за принципом «вчитися жити разом» [3].

Глобальні процеси, котрі відбуваються в сучасному світі, стають каталізатором трансформації традиційної системи освіти. Діяльність більшості освітніх установ реорганізується згідно розвитку та використання інформаційних технологій у поширенні знань, що є одним з головних завдань покращення якості освіти в ХХІ столітті. Відбувається формування єдиного освітнього простору і світового ринку освітніх послуг, об'єм якого за прогнозами до 2005 року складе 90 млрд. доларів.

Таким чином, одним з головних завдань покращення якості освіти в XXI столітті є вживання нових інформаційних технологій у поширенні знань.

Така освіта найдемократичніша, може адаптовуватися до рівня знань і запитів того, що окремо досліджується, якісна освіта стає доступною для кожного, незалежно від місця його мешкання.. У зв'язку з цим багато країн звертаються до ідеї безперервної дистанційної освіти, в рамках якої базова освіта розглядається лише як підготовка до професійної кар'єри. В умовах інтенсифікації наукових знань, що становить основу глобальної економіки, навчання впродовж всього життя повинно стати пріоритетним.

Зазначимо, що зарубіжна система освіти активно реалізовує дистанційне навчання за допомогою тьюторства (йдеться про педагогічну діяльність, спрямовану на організаційно-педагогічне керівництво самостійною роботою тих, хто навчається за індивідуальним планом, або в умовах, коли на самостійне опрацювання наукових джерел відведено значний відсоток навчального часу).

Освіта в ХХІ столітті стає інструментом взаємопроникнення не лише знань і технологій, але й капіталу, інструментом боротьби за ринок, вирішення геополітичних завдань. При цьому дистанційні технології, характеризуючись високою мірою обхвату і зручністю, грають основну роль. Наприклад, в США за програмами дистанційного вчення сьогодні навчається близько 1 млн. осіб. Навчальні курси, передаванні чотирма освітніми каналами доступні по всій країні, а через супутник – іншим країнам світу. Програми електронної освіти розробляються більш ніж в 30 країнах [4].

У Європі показовим прикладом є Національний університет дистанційної освіти в Іспанії, що відзначив свій 20–річний ювілей. Університет включає 58 учбових центрів в країні і 9 – за кордоном (Бонн, Брюссель, Лондон, Женева, Париж і ін.)

Останнім часом дистанційне вчення починає широко упроваджуватися в Україні, Росії, Казахстані, інших країнах СНД. Позитивним прикладом в області вживання новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій в освіті є Сучасна Гуманітарна Академія (учбові центри України, більше 200 учбових центрів в Росії, в країнах СНД – Казахстан, Білорусь, Молдова, Вірменія, Таджикистан, Киргизія, більше 145 тисяч студентів) [3].

Відмінними рисами освітнього процесу є гнучкість, адаптивність, модульність, економічна ефективність, орієнтація на споживача, опора на передові комунікаційні і інформаційні технології. Завдяки цьому створились умови для розвитку світового освітнього простору, експорту і імпорту освіти, об'єднання світового інтелектуального, творчого, інформаційного і науково-педагогічного потенціалів. Освітні інновації успішно впливають на дозвіл комплексу соціально-економічних проблем, перш за все, на викорінювання безробіття, злочинності і так далі.

Сучасні засоби телекомунікації дозволяють розробити ефективні навчальні технології, що значно підвищує якість і доступність освіти. Для подальшого розвитку інформаційних освітніх технологій необхідно вирішити наступні стратегічні проблеми:

• систематизація, тобто має бути єдина стратегічна політика в області освітнього процесу;

• комплексність (спільне використання педагогічного для психологотипу, навчально-методичного і організаційного забезпечення інформаційних освітніх технологій);

• комунікації (необхідно підняти рівень телекомунікаційних технологій при забезпеченні їх необхідним фінансуванням);

• стандартизація (існуючі інформаційні освітні системи якісно відрізняються один від одного по моделях, технологіях, формах організації);

• нормативно-правове забезпечення.

Вирішення вищезгаданих проблем приведе до різкого підвищення якості освіти, яка є могутнім чинником розвитку духовної культури українського народу, відтворення продуктивних сил суспільства. Гуманітарна сфера направлена на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, професійно-практичної підготовки особи, формування інтелектуального потенціалу нації і всебічний розвиток особи, як високої цінності суспільства.

У зв'язку з цим концептуальні основи і державні пріоритети розвитку утворення України розглядаються, в першу чергу, з позицій її ролі і місця в забезпеченні життєдіяльності суспільства, безпосередньому взаємозв'язку зі сферою праці. З цією метою ведеться системна наступна активна робота:

• створення умов для визначення освітніх проблем розвитку країни і її регіонів в контексті політичного бачення і ухвалення рішень на державному рівні;

• дозвіл на залучення сфери утворення проблем, що виникають на ринку праці;

• додавання системі утворення більшої гнучкості і ширших можливостей для здобуття громадянами професійної підготовки.

У реформуванні освіти в Україні значною мірою враховується об'єктивний вплив загальних для сучасної цивілізації тенденцій розвитку. Перша тенденція – посилення процесу глобалізації економіки, взаємозв'язку і взаємозалежності держав світу. Друга тенденція обумовлена формуванням позитивних умов для індивідуального розвитку особи, її самореалізації в світі.

Якісна освіта, як головна складова людського капіталу, є основоположним елементом конкурентоспроможності й стійкого розвитку країни. До індексу розвитку людського капіталу (HDI), який визначає Організація Об'єднаних націй, вища освіта входить з перевагою 1/6 і вимірюється коефіцієнтом обхвату вищою освітою молоді у відповідному віці.

Болонський процес означає:

1. Прийняття системи чітко певних і порівнянних ступенів, у тому числі шляхом використання додатків до дипломів, для забезпечення зайнятості європейських громадян і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти. У Європі багато уваги приділяється уніфікації студентських документів за типом “транзитної залікової книжки”, додатки до дипломів, в яких на національній і англійській мовах буде максимальне повно відбиватися.

2. Перехід на дворівневу систему навчання. Як у Європі, так і в Україні існують значні відмінності між ступенями, що отримуються в класичних університетах. Європейці вважають це за можливе при умові, аби рівень освіти відповідав різноманітності запитів індивідуума, академічного співтовариства і ринку праці. У Європі в основному введена система 3+2 роки (Європейська модель),4+2 –Американська модель.

3. Встановлення кредитної системи як засіб високої мобільності студентів. Європейський диплом бакалавра вимагає накопичення від 180 до 240 годин кредитів, а ступінь магістра – додатково 60-120 годин. У Європі, як і в США, використовується шкала з п'ятьма позитивними відмітками.

4. Мобільність студентів, викладачів, адміністрації. Глобалізація життя вимагає фахівців, які мають можливість проживати і вчитися в різних країнах. У планах Європи, щоб кожен студент міг хоч би місяць прожити за кордоном. Це поважно для уміння просувати свою (у тому числі освітню продукцію) на зовнішній ринок. В той же час зарубіжні вузи економлять час, потрібний для вивчення іноземної мови.

5. Співпраця у забезпеченні якості освіти з метою створення критеріїв і методології порівняння. Європа інтенсивно приступає до створення мережі агентств з контролю якості і акредитації. Держава надає організаційну роботу, профспілкам і, перш за все, міжнародним.

6. Європеїзація вищої освіти, зокрема, в розробці навчальних планів, тренінгів, досліджень. Мета – створити європейську систему освіти, конкурентоздатну американській.

7. Інтеграція безперервної освіти в університетську. Концепція довічного вчення «крізь усе життя» дозволить отримати протягом життя декілька дипломів і ступенеів, і надасть університетам значні фінансові ресурси. Інтеграція в університетах чисельних галузевих інститутів поліпшить матеріальну базу університетів і пов'яже їх з життям.

8. Партнерство студентських і офіційних освітніх інститутів.

9. Підвищення привабливості і конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

Слід зазначити, що перехід на викладання з урахуванням вимог Болонського процесу передбачає істотне збільшення і перехід на якісно новий рівень самостійної роботи студента.

Інтеграційні процеси у сфері вищого утворення європейських країн поступово реалізовувалися. Україна — активний учасник цих процесів. Проектування освітніх структур і введення нових моделей і програм підготовки, як свідчить досвід всіх країн, у тому числі і України, — процес надзвичайно складний і надалі часу актуальний.

Список використаних джерел

1. Болонський процес: тенденцii, проблеми, перспективи // Укл. В.П. Бех, Ю.Л. Малiновський: за ред. академiка В.П. Андрущенка. - К.: НПУ iменi М.П. Драгоманова, 2004. - 221 с.

2. Малинский И.И., Гусев Т.П. Реформирование системы высшего образования в Украине и физическое воспитание студенческой молодёжи // http://lib.sportedu.ru/Books/XXPI/21006n1/p82-86.htm

3. Основнi засади розвитку вищоi освiти Украiни в контекстi Болонського процесу (документи i матерiали травень-грудень 2004 р.) / За редакцiею Кременя В.Г. Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубiнко В.В., Бабин I.I. - Киiв-Тернопiль, Вид-во ТДПУ iм. В.Гнатюка, 2004. - Частина 2. - 202 с.

4. Ященко Л.А. Трансформации системы высшего (университетского) образования Украины в постсоветский период// http://charko.narod.ru/tekst/an18/II_6.htm

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Кічук Надія Василівна