ВІДОБРАЖЕННЯ ОСНОВНИХ ЧИННИКІВ ГОСПОДАРСЬКО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДРЕВНЬОЇ ПАЛЕСТИНИ В ЧАСИ НОВОГО ЗАВІТУ

Актуальність досліджуваної проблеми пов’язані з особою Ісуса Христа завжди хвилювали людство. Як простих християн так і науковців не тільки проблеми (питання) віри, але і причини виникнення найбільшої світової релігії і навіть умови економічного життя серед якого народився Ісус.

Метою дослідження даної роботи є показати економічне тло розвитку Палестини у часи Нового Завіту. Конкретними завданнями цього дослідження є вивчення розвитку різноманітних галузей економічного життя стародавніх євреїв, а саме сільське господарство, ремесло (будівництво, виготовлення одягу, гірнича справа і металургія, інші промисли), торгівля і фінанси.

Хронологічні межі роботи охоплюють час від народження Ісуса Христа до смерті останнього з його апостолів, тобто перше століття нашої ери, коли відбулися події описані в Новому Завіті.

Географічні межі досліджень охоплюють Палестину як територію розселення 12 єврейських племен.

Об’єктом дослідження є сама Палестина та єврейський народ часів Нового Завіту.

Предметом дослідження є різноманітні форми економічної діяльності цього давньоєврейського населення Палестини. При написанні роботи мною були використані наступні методи дослідження: аналітичний, синтезуючий, узагальнюючий, порівняльний і систематизуючий.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що зроблена спроба узагальнити і систематизувати відомості про господарсько-економічні аспекти життя палестинських євреїв в часи Нового Завіту. Основним джерелом для написаної даної роботи зрозуміло є Новий Завіт

У часи написання Нового Завіту євреї ще не мали власної держави, оскільки були завойовані римлянами. Але економічне життя існувало. Основну частину населення Палестини складали селяни, хоча ґрунт, клімат і інші природні умови перетворювали сільське господарство в дуже складне і трудомістке заняття. У ландшафті переважали непридатні для обробки пустелі і скелі. Коли ізраїльтяни розселялися в Землі Обітованій, кожній родині була виділена ділянка землі; пасовища знаходилися в спільному володінні общин.

Звичайно ізраїльський селянин жив не на своєму наділі, а в найближчому селі або невеликому селищі поруч з укріпленим містом. Дуже важливо було мати доступ до води і захист на випадок нападу ворогів. Хлібороб обробляв землю поодинці або за допомогою декількох слуг і найманих робітників. Головними сільськогосподарськими культурами Палестини були хлібні злаки, виноград (для виготовлення вина) і маслини (для виготовлення олії). Був розповсюджений овес, що росте швидше і не настільки примхливий. У Палестині вирощували також полбу і просо. Хліб був основним продуктом харчування, і тому будь-яку придатну землю використовували під злаки. На схилах пагорбів ізраїльтяни будували кам’яні тераси, що захищали дорогоцінний ґрунт від вітрів.

Також висівали льон у невеликих кількостях, який був потрібний для виготовлення полотнини. Не особливо багата Палестина була на овочі. Тут вирощували сочевицю, горох, боби, цибулю, огірки, часник і різні трави, їх саджали поблизу будинків або між виноградними лозами. Великого розповсюдження набули садівництво і виноградарство. Найбільш вживаними культурами були виноград, фіги (винні ягоди) і оливки. Про це є свідчення у главі 7 від Святого Матфея «Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?» [1; с. 1088]. З винограду робили вино й ізюм, з яким пекли коржі. Дуже рідко зустрічалися гранати і фініки. Особливо цінувалися в Палестині оливки, з яких робили коштовне оливкове масло. Оливкове масло йшло також і на експорт. Великого поширення набуло виноградарство і виноробство. Палестинський виноград славився своєю високою якістю. Виноградна лоза відігравала важливу роль в житті древніх іудеїв. Ці підтвердження можна віднайти у Біблії, де згадки про виноград зустрічаються доволі часто. За часів християнства вино набуває особливо важливе ритуальне значення.

Дуже добре розвивалося скотарство. Слово «худоба» у єврейській мові означає овець, кіз, волів, ослів, але не відноситься до свиней. Свинарство було заборонено Законом Мойсея. Ослів використовували для перевезення вантажів, а волів для оранки. Тільки в особливих випадках волів різали на м’ясо. Вівці і кози завжди паслися разом. Овець тримали, насамперед, заради вовни, що йшла на одяг.

Що стосується пастушачого життя, то за тисячоліття, що пройшли з часів Авраама до епохи Нового Завіту, вона практично не змінилася. Пастух гнав своїх овець, знаючи кожну по імені, і спостерігав за ними вдень і вночі . Незважаючи на грубі кам'яні загони, чередам постійно загрожувала небезпека нападу злодіїв і диких тварин — левів, леопардів і ведмедів (поки вони не стали рідкістю), вовків і гієн, шакалів, змій і скорпіонів.

Поряд з сільським господарством важливе місце у житті палестинських євреїв займали ремесла. Найдоступнішими для ізраїльтянина будівельними матеріалами були глина, камені, вапняк і дерево.

Там де каменю не вистачало, робили цеглу. Глину змішували з рубаною соломою і формували (руками або в дерев’яних формах), після чого квадратні або прямокутні цеглини сушилися на сонце. Глина служила і будівельним розчином при зведенні кам’яних стін.

Палестинський вапняк був м’який і легко піддавався обробці, але його рідко застосовували в будівництві звичайних будинків. Знайдено древні каменоломні з не до кінця обробленими кам’яними блоками. З інструментів використовувалися молотки, пилки, кирки і сокири. Щоб відокремити від скелі великі кам’яні брили, у скельні тріщини забивали дерев’яні клини, які поливали водою. Дерево розбухало і розламувало породу. Лісу в Ізраїлі було багато, особливо в Галілеї. У будівництві вживалися в основному хвойні породи.

Звичайними роботами були спорудження будинків і міських стін, риття колодязів, резервуарів, водних тунелів і силосних ям. Роботи виконувалися або окремим господарством, або сільською громадою. Про те, щоб доручити всю роботу кваліфікованим фахівцям, не було і мови.

Будинки будували на кам’яному фундаменті. Стіни складали з цегли й обмазували по обидва боки глиною. Іноді як арматуру використовували довгасті камені. Дах підпирали дерев’яними колонами. Між ними складали стіни з кругляка, і виходили маленькі кімнатки, відкриті у двір. У бідних будинках була тільки одна кімната. Будинки звичайно були одноповерховими.

Каменярі і теслі виготовляли і предмети повсякденного користування – кам’яні тази, глечики, жорна, дерев’яні ярма, плуги, молотильні знаряддя, візки, меблі.

У період правління Ірода Великого Єрусалим став типовим містом Римської імперії. Тут зводилися великі будинки. Господарі не шкодували засобів на їхню облаштованість. Будинки обладнувалися системою центрального опалення, що проходила під підлогою і водопроводом. В одному із сіл недалеко від Єрусалима розкопана брукована римська дорога з кам’яними підставками по узбіччях (для смолоскипів, що служили вуличними ліхтарями).

На достатньому рівні розвивалася гірська справа і металургія. З усіх металів в Ізраїлі є тільки залізо і мідь. Золото, срібло, олово і свинець ізраїльтянам доводилося імпортувати.

Найрозповсюдженішим металом у древньому Ізраїлі була мідь, її виплавляли з руди. Хоча метал виходив занадто пористим, за допомогою холодного кування його можна було зробити більш твердим і додати потрібну форму.

У часи Нового Завіту багато витончених керамічних виробів ввозилося в Палестину з інших областей Римської імперії. Весь процес виготовлення кераміки відбувався, очевидно, в одному місці. Найпростіша і найдавніша конструкція гончарного кола - диск, що обертався на вертикальній осі.

Глечики вживали для збереження вина, води й олії. У них також зберігали документи і цілі книги. Відомо і спеціальні маленькі глечики для пахощів.

Як і зараз, у біблійні часи була потреба в адміністраторах і секретарях. Ще Соломон розділив країну на 12 адміністративних округів і над кожним поставив чиновника, відповідального за збір царських податків. Збирачі податків не відрізнялися високими моральними якостями. У новозавітну епоху римляни продавали відкупникам-євреям («митарям») право збирати визначені податки Більшість євреїв відносилися до цього з обуренням. Митарі працювали на ненависних римлян і славилися своєю жадібністю. Народ вважав їх грабіжниками. Збирачі податків були позбавлені права займати суспільні і релігійні посади, їм не дозволяли навіть виступати в іудейському суді як свідкам. Про існування митників довідуємось, наприклад, з глави 9 від Святого Матфея «Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною.» [1; с. 1090]. Встановлення римського панування сприяло розвиткові торгівлі. У Палестині до купців ставилися з найбільшою повагою і навіть священики не гидували займатися торгівлею. Обсяг експорту й імпорту товарів різко зріс, причому перелік товарів сильно змінився в порівнянні зі старозавітними часами.

Як свідчать давньоєврейські джерела, незважаючи на віддаленість Єрусалима від головних караванних шляхів і незручне розташування в нагірній частині країни, на сімох ринках міста продавалося не менш 118 видів предметів розкоші іноземного виробництва. Ринкові торговці платили великі мита, тому ціни на їхні товари були досить високі.

Іудейські рабини встановлювали для торговельних угод строгі правила, за дотриманням яких стежили спеціальні ринкові інспектори. Терези і гирі вимагалося регулярно чистити. Покупці могли скаржитися на порушення. Заборонялося позичати своїм побратимам-євреям гроші під відсотки. У заставу під позичку можна було вносити особисті речі, за винятком предметів першої необхідності, таких, як плащі, плуги і мірошницькі жорна, - вони залишилися в неспроможного боржника навіть у випадку розпродажу його майна.

Фінансова система існувала ще до початку карбування грошей, оскільки усі торговельні угоди на Близькому Сході відбувалися за принципом натурального обміну - товар на товар. Обміняти можна було будь-яку річ, від харчових продуктів до худоби, металу і будівельного лісу.

У новозавітну епоху в Палестині використовувалися три різні грошові системи. Це були офіційні, імперські гроші (римський стандарт) провінційні гроші, що чеканилися в Антіохії і Тирі (грецький стандарт), і місцеві єврейські гроші, що, імовірно, чеканилися в Кесарії. Гроші на Храм (включаючи обов’язковий внесок у пів-шекеля) змушували сплачувати не римськими грішми, а монетами мирського карбування. Гроші чеканили з золота, срібла, міді і бронзи або латуні. Найпоширенішими срібними монетами, що згадуються в Новому Завіті, були грецька тетрадрахма і римський динарій, у який звичайно оцінювалася денна праця найманого робітника а також лепта - найдрібніша мідна монета в Палестині.

Як бачимо у часи Нового Завіту економіка розвивалася, хоча євреї і не мали власної держави оскільки були завойовані римлянами. Але ця країна знаходилась у вигідному географічному становищі. Вона омивається Середземним морем і Мертвим морем. Тому і була можливість торгувати з іншими країнами через море, а також займатися рибальством, та Іншими галузями промисловості. Стрімкою розвитку набуло ремесло. Ізраїльтяни виготовляли чудові речі зі шкіри, каменю, слонової кісті, з глини, вміло все це прикрашали. Праця землероба потребула великих зусиль через не високий (за сучасними мірками) рівень сільськогосподарської техніки. Доводилось орати землю дерев’яним плугом. Трудноті ускладнювались багатьма іншими перешкодами: посуха, сильні вітри, які руйнували сухий грунт, сарана та армії загарбників.

У тогочасній Палестині існувало чимало грошових систем, що сприяло виникненню валютного обміну і появі лихварства. Розвивався експорт та імпорт. Єрусалим залишався основним центром торгівлі. Жваво торгували тваринами для жертвоприношень. Дуже прискіпливо ставилися до торговельних угод, за дотримання яких стежили спеціальні ринкові інспектори

Таким чином, господарсько-економічний розвиток Палестини часів Нового Завіту характеризувався різноманітністю і досить високим рівнем, попри те, що ця країна була під владою Риму, а перед тим часто потрапляла у залежність від могутніх сусідів і народ неодноразово був змушений іти у вигнання.

Література:

1. Біблія. Книги священного писання Старого та Нового Завіту. - Видання Київської Патріархії УПЦ КП. - К., 2004, - 1387 с.
2. Авдиев В.И. История Древнего Востока. - М.: Высшая школа, 1970, - 607 c.
3. Кейлер Є. Основи християнської віри. Малий катехізис доктора Мартіна Лютера з коментарями доктора Едварда Кейлера. - Техас, Мінськ, 1998 - 354с.
4. Релігієзнавчий словник / за ред. А.Колодного і Б.Ломовика.- К., 1996. - 390 с.
5. Теорія та історія світової та вітчизняної культури / за ред. А.К.Бичка - К.: Либідь, 1992. - 392с.