ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Актуальність теми дослідження спричинене змінами в суспільній свідомості місця та ролі педагога в освітній системі.

Проблема дослідження полягає у виявленні ролі педагога в сучасному суспільстві.

Мета статті – розкрити значення педагога в сучасному виховному процесі, толерантність педагога як інтегральна риса.

Ключові слова: педагог, педагогічна майстерність, повага, гуманізм.

Роль педагога – багатогранна. Він повинен мати подвійну підготовку: загальноосвітню й спеціальну. За педагогічною професією подвійно закріпилися дві соціальні функції – адаптивна й гуманістична. Адаптивна функція пов’язана з пристосуванням студента до конкретних вимог сучасної соціокультурної ситуації, а гуманістична – з розвитком його особистості та творчої індивідуальності, маючи в якості мети розвиток особистості як синтезу всіх багатств людської культури, педагог працює на майбутнє. Слово педагога – це сила, яка спрямована на зміну цінностей молодої людини в кращу сторону. Людина стає розумнішою, мудрішою, сильнішою, здійснює вибір до кращого. Тим самим вона створює структуру свого характеру.

Видатний чеський мислитель і фундатор наукової педагогіки Ян – Амос Коменський наголошував на тому, що професія педагога є найпочеснішою під сонцем, а тому найкращі з – поміж людей нехай будуть педагогами. Отже, педагог повинен бути високоосвіченою людиною, любити свою справу, бути працьовитим, ентузіастом, сповненим життям, діяльним і чуйним.

В.О.Сухомлинський, видатний український педагог, засновник гуманістичної новаторської педагогіки вважав, що професія педагога є особливою, близькою до науково-дослідної. Педагог має аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу, інакше він перетвориться на ремісника. Хороший педагог повинен любити своїх учнів, відчувати радість від спілкування з ними, має добре знати свій предмет, педагогіку та психологію, досконало володіти методикою викладання навчального предмета [1].

Безперечно, у наш час суспільство потребує педагогів-гуманістів. Гуманістична педагогіка розглядає знання як засіб та умову усвідомлення людиною свого місця у світі.

Педагогічна професія – одна з наймиролюбніших на нашій планеті. Організація об’єднаних націй проголосила перше десятиріччя XXI століття десятиріччям культури миру й ненасилля. Роль педагога за цих умов неймовірно зростає, тому що миру на землі можемо досягти тільки через освіту та культуру. Культура не має кордонів – вона завжди інтернаціональна. Справжня культура завжди відрізняється високою терпимістю до всіх релігій, рас, національностей, сімейних традицій. Справжню культуру не уявляємо без широкої освіти, тому що культура – це мудрість у спілкуванні, висока духовність, відчуття свободи, моральність у думках і вчинках, гуманність у найвищому розумінні цього слова, практичність. Основна мета сучасної професійної освіти – передусім підготовка компетентного спеціаліста, здатного до соціальних та міжкультурних форм діяння. До того ж в ієрархії критеріїв професіоналізму сучасного фахівця все більшого значення набувають системно організовані інтелектуальні, комунікативні, рефлексивні та моральні витоки, серед яких здатність до толерантної поведінки, готовність взаємодіяти і йти на компроміси та домовлятися мають чи не найбільший пріоритет. Таким чином, формування людини культури – головне завдання будь-якого навчального закладу. І в цьому, напевно, благородність педагогічної професії.

Педагогічна наука зверталася до питань творчого потенціалу в багатьох контекстах: від конкретної педагогічної творчості як елемента педмайстерності (І. Зязюн, Р. Шакуров, Н. Кузьміна), гуманістичної самоактуалізації (А. Маслов, К. Роджерс, В. Сатір), до духовного потенціалу (М. Савчин).

Педагогічна творчість – це не лише вміння керувати своєю креативною налаштованістю на організацію навчального-виховного процесу, а й інтерактивна співпраця з молодими людьми, регулярні інтелектуально-вольові зусилля, їхні позитивні емоції та благодатний морально-психологічний клімат міжсуб’єктних стосунків.

Перед тим, як розпочати навчати, кожен педагог мусить чітко усвідомлювати, кого він навчає. Педагог повинен уміти переконати студента в необхідності навчатися, а не «проходити» навчальний процес. Педагог не має права самовідсторонюватися від проблеми обов’язкового навчання. Він повинен зацікавити студента навчатися, а також піклуватися про нього, про його майбутнє. Викладач завжди мусить контролювати предмет вивчення, стиль спілкування зі студентами, освітнє середовище (обстановку в аудиторії), самих себе. Справжній педагог повинен оцінювати свої успіхи успіхами своїх студентів. Якщо у викладача 75% студентів навчаються на «2» і «3», то це поганий викладач. Це педагог, який не відбувся. Важливим також є те, як викладач працює, які дидактичні та виховні методи застосовує, а не те, як сприймають його студенти. Викладач впливає на студента більше своїм відношенням до роботи та своєю поведінкою. З віком ми забуваємо, про що нам говорили навіть найкращі педагоги, саме їх образ продовжує дисциплінувати нас; ми завжди будемо пам’ятати про те, якими вони були насправді.

У педагогіці існують універсальні закони, зокрема контролювати обстановку, працювати творчо. Це все зобов’язує педагога взяти на себе відповідальність за те, щоб студенти захотіли гарно вчитися. Ставлення педагога до студента може відбуватися через предмет (викладач –«професор»), через дружбу (викладач – «друг»), через стиль (викладач – «артист»). Залежно від ставлення педагог обирає найзручніші для нього способи організації діяльності студентів: або він захоплює власним прикладом, або вміло радиться, або наказує виконати завдання. Окремі педагоги перетворюють дружні стосунки на панібратські, що негативно впливає на весь навчально-виховний процес.

Через престижну професійну самореалізованість успішних педагогів більше молодих людей знайде справжнє покликання на педагогічній ниві (зникне негативний феномен «соромлюся бути вчителем чи викладачем). Отож, названа проблема має важливе суспільно творче значення, оскільки якість педагогічної праці зростатиме через використання творчого ресурсу освітян, а не тільки з огляду на розмір заробітної плати. Успішне розв’язання різноманітних проблем, пов’язане з реалізацією творчого «Я» особистості майбутнього педагога можливе за умов комплексного педагогічного, соціального, духовного впливів у процесі його персоніфікації.

Професіоналізація педагога повинна включати його вправлення в організації творчого процесу (особистий досвід відпрацювання технік самомотивації, постановки запитань, аглютинації, асоціативного пошуку розв’язків інтелектуальних задач, ідентифікації своїх сублімованих потреб тощо), вироблення ним навичок креативної поведінки як зразка для наслідування, опанування власною універсальною евристикою. Остання випливає з його усвідомлення своєї індивідуальності, відчуття власної гідності.

Таким чином, формування і висвітлення загальних тенденцій ролі педагога дозволить визначити методологічні передумови подальшої систематизації педагогічних знань і розробки наукового обґрунтування цілей та прийомів педагогічно-психологічних впливів у процесі формування майбутнього педагога.

Література

1. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / И. А. Зазюн, И.Ф.Кривоносов, Н. Н. Тарасевич и др.; Под ред. И. А. Зазюна – М.:Просвещение, 1989. – 302 с.

2. Слепкань З. І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посіб. [Текст] / З. І. Слепкань. – К.: Вища школа, 2005.