ТЕОРЕТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ТА СУТЬ ПОНЯТТЯ «ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУ»

В умовах сучасного динамічного та інформаційного суспільства достатньо актуальним стає питання впровадження системи «електронного уряду». Варто зазначити що дана проблематика наразі хвилює не лише представників влади а й кожного свідомого громадянина. Враховуючи сучасні можливості комп’ютерних технологій та швидкий розвиток дистанційної комунікації можливо свідчити про те що на даний час електронний уряд є реальною альтернативою уряду традиційному.

Що стосується джерельної бази та рівня розробленості теми, то слід зауважити, що дана проблемі є достатньо розвиненою. Серед вітчизняних науковців в розробку концепції електронного уряду здійснили вагомий внесок такі вчені, як И. Агамирзян [1], М. Арич[2], О.Баранов[4], О.Ємельяненко[7], А.Асанова[3], В.Дрожжінов[5], О.Штрік[5], Л. Сморгунов[9] та багато інших.

Основною метою статті є систематизація та узагальнення літературної бази з проблематики системи електронного уряду а також аналіз світового досвіду його впровадження . Поставлена мета дозволяє сформулювати наступні цілі: дослідити сутність поняття «електронний уряд», проаналізувати світовий та вітчизняний досвід із впровадження електронного уряду, охарактеризувати особливості, принципи та рівні електронного уряду, а також визначити основні етапи запровадження електронного уряду.

Доцільним буде розпочати висвітлення теми із основної дефініції, тобто із визначення «електронного уряду». Існує величезна кількість визначень даного поняття. Наведемо деякі із них.

Інформаційна система «Електронний уряд» – це система збору, введення, пошуку, обробки, збереження та надання на вимогу користувача згідно з визначеними критеріями інформаційних ресурсів, покликана забезпечити надання органам влади послуг фізичним та юридичним особам, а також їх інформування про діяльність органів влади [8].

Електронний уряд (англ. e-Government) – це модель державного управління, заснована на використанні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій для підвищення ефективності та прозорості влади, а також встановлення суспільного контролю над нею. Необхідною умовою переходу до електронного уряду є широка інформатизація всіх процесів у звичайній діяльності міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, причому як внутрішніх, так і зовнішніх [6].

Електронний уряд – це спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, що забезпечує функціонування органів влади в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування з ними громадян, юридичних осіб, неурядових організацій [11].

О. Баранов зазначає, що електронний уряд – це уряд, у якому вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків і процесів підтримується й забезпечується відповідними інформаційно-комп’ютерними технологіями. Іншими словами, необхідною умовою переходу до електронного уряду є широка інформатизація всіх процесів у звичайній діяльності міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, причому як внутрішніх, так і зовнішніх [4].

Саме поняття «електронного уряду» з’явилося на початку 90-х років, реалізовуватися ж практично воно почало тільки наприкінці 90-х. Першим у світі ідею урядового порталу реалізував Сінгапур. Він став першою країною, де у 1999 році був створений масштабний урядовий портал. Урядовий портал країни не тільки почав надавати інформаційні послуги, але й дозволив отримати деякі державні послуги, для яких раніше населення було змушене відвідувати різні міністерства та відомства. Портал підтримує кілька розділів: бізнес, оборона, освіта, зайнятість, охорона здоров’я, житло, правопорядок та інше. Кожна державна установа відповідає за свій сектор [11].

Законодавча система США пішла далі всіх у процедурному підході до фіксації змін у житті суспільства, тому не дивно, що саме ця держава стала однією з перших у розробці систем електронного уряду.

Ще в лютому 1997 року американська адміністрація виступила з ініціативою «Удосконалення урядової діяльності через нові технології», а в 2000 році стартував проект FirstGov, що об’єднав близько 20 000 сайтів державних органів різних рівнів. Проект здійснювався в кілька етапів: до 2002 року проводилися нескладні операції (наприклад, оформлення водійських ліцензій, заповнення деяких електронних документів), з 2002 по 2005 рік – створювався єдиний сайт електронного уряду, що дозволив американцям спілкуватися в Інтернеті як із представниками федерального уряду, так і з органами урядування штатів і міст [11].

У Європі лідером в цій області є Великобританія – з 2000 року реалізується програма “E-citizen, e-business, e-government” («Електронний громадянин, електронний бізнес, електронний уряд») у рамках проекту «Стратегічної структури для обслуговування суспільства в інформаційному столітті». Програма передбачає розвиток і використання всіх електронних видів державних послуг – вони можуть надаватися через Інтернет, мобільний зв’язок, цифрове телебачення, центри обслуговування викликів (кол-центри) [11].

Якщо говорити про країни Центральної і Східної Європи, то Європейський Союз уже створив фонд "Smart", задачею якого є надання допомоги цим країнам в «електронізації» діяльності державних органів На просторі колишнього СРСР першими впроваджувати електронне урядування почали країни Балтії – Естонія і Латвія [11].

У пострадянських країнах на цей час реалізуються різні проекти, які становлять основу «електронного уряду»: удосконалюється телекомунікаційна інфраструктура, починається широке вживання корпоративних систем в митній, фінансовій, податковій областях; формуються різні електронні реєстри, кадастри [11].

В Україні першим етапом створення подібної системи прийнято вважати 1998 р. Тоді було ухвалено Національну програму інформатизації. У ній один з напрямів присвячений створенню відомчих інформаційно-аналітичних систем. Лише в 2000-2001 роках був передбачений розвиток або створення понад 30 інформаційно-аналітичних систем різноманітного рівня та двох десятків систем електронних інформаційних ресурсів загальнодержавного масштабу. До них можна віднести: системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної статистики, податкової адміністрації, митної служби, міністерств транспорту, праці та соціальної політики, аграрної політики, внутрішніх справ, інформаційно-аналітичну систему з питань надзвичайних ситуацій, Вищого арбітражного суду й багатьох інших[1].

Наразі відбувається модернізація системи електронного урядування, готується нова концепція розвитку веб-порталів органів виконавчої влади, яка забезпечить інтерактивний зв’язок між владою та громадянами, бізнесом і зможе надавати цілий ряд послуг[2].

Електронний уряд – це нове явище для України, воно є резонансним і широко обговорюється серед громадян. Предметом дискусії є також майбутнє урядів взагалі. У цьому контексті виділяють дві крайні точки зору:

1. В умовах найбільшого поширення інформаційних комп’ютерних технологій роль держави, уряду, місцевих органів влади й інших централізованих владних інститутів нівелюватиметься. Це пояснюють тим, що «електронна демократія» (комп’ютерні технології) зможе забезпечити реальну можливість участі в ухваленні управлінських рішень найширшим верствам населення, усім без винятку громадянам. Справді, сучасні техніка й технології в принципі дозволяють це зробити. Але уявіть собі, щодня ви після роботи маєте сідати до монітора комп’ютера й висловлювати свою думку з усіх важливих і менш важливих питань держави, області, міста, району тощо. При цьому вам необхідно вивчити історію питання, оцінити соціально-економічні, екологічні, політичні й інші наслідки ухвалення рішення. Напевно, для багатьох з нас це видасться досить обтяжливим. Та й прийняті рішення хтось повинен реалізовувати, контролювати їхнє виконання. Очевидно, певні органи, наділені владними повноваженнями [3].

2. Впровадження інформаційних технологій не призводить до зниження ролі державних інституцій, органів самоврядування, навпаки - підвищення ефективності діяльності згаданих органів, яке визначає ще більшу їхню значимість. Але в чому праві ініціатори дискусій, так це в тому, що в умовах широкого використання комп’ютерних технологій необхідно переглядати парадигму державного, адміністративного управління [3].

Виділяють 5 основних етапів розвитку системи електронного уряду.

На першому етапі створюються веб-ресурси різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхню місію і напрямки діяльності. Сайти державних органів, як правило, не підтримуються централізовано і не об’єднуються в єдиний портал.

На другому етапі з’являються перші елементи інтерактивності (наприклад, відправлення питань і одержання відповідей громадян за допомогою електронної пошти). Постійно публікуються новини про діяльність державних органів влади.

Третій етап характеризує поява повноцінної інтерактивності – можливості здійснювати операції в режимі он-лайн (наприклад, сплатити штраф, замовити паспорт, продовжити дію деяких ліцензій і патентів тощо). Така конкретизація роботи електронного управління, що полягає вже не стільки в інформуванні, скільки в обслуговуванні, припускає створення спеціальних сайтів для підтримки цих сервісів не лише для центральних, але і для міських, і навіть районних, органів влади.

Четвертий етап – створення об’єднаних порталів різних відомств і служб, через які можна здійснювати будь-які види трансакцій, для яких раніше було потрібно звертатися безпосередньо в державний орган. Через регіональні портали стає можливою реєстрація підприємств, оформлення фінансових документів, легалізація іноземних документів тощо. З’являються регіональні портали, що поєднують у собі як увесь спектр державних послуг, так і послуги недержавного сектору – підключаються системи електронної комерції, інтернет-банкінгу.

На п’ятому етапі відбувається створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної точки доступу до всіх послуг – і для громадян, і для бізнесу. Більшість фахівців вважає, що найвищим ступенем розвитку електронної демократії є запровадження електронної системи волевиявлення (електронного голосування) [6].

Посилаючись на вище викладене,слід сказати що, всі поставлені завдання були виконані. Отже, можемо зробити висновок, що навіть короткий огляд проблеми створення електронного уряду, свідчить про пильну увагу, що приділяється даному питанню як за кордоном так і на терені України. Таким чином Останнім часом представниками уряду досить часто ведуться обговорення стосовно впровадження електронного уряду . Але, на жаль, найчастіше створення такої системи зводиться лише до наявності веб-сайту, який в першу чергу виконує інформаційну функцію. Тому в першу чергу потрібно розуміти, що йдеться про інформатизацію всіх управлінських процесів в органах державної влади всіх рівнів.

До того ж що стосуються України, то власне перехід до електронного уряду відбуватиметься ще складніше ніж в західних країнах. Причиною тому є бюрократичні та кон’юнктурні особливості. Лише створення загальної атмосфери затребуваності роботи із широким використанням сучасних комп’ютерних технологій з одного боку й політичної волі з іншого сформує умови для швидкого створення електронного уряду [4].

ЛІТЕРАТУРА

1. Агамирзян И. Электронное правительство в контексте глобализации [Електронний ресурс] / И. Агамирзян. – Режим доступу до документу: http://www.garweb.ru /conf/ms/20020626/smi/msg.asp-id_msg =41833.htm.

2. Арич М. І. Основи побудови системи «Електронний уряд» [Електронний ресурс] / М. І. Арич. – Режим доступу до документу: http://nauka.zinet.info/9/arych.php

3. Асанова А. Електронний уряд як дійовий механізм взаємодії і форма співпраці держави та громадян в інформаційному суспільстві [Електронний ресурс] / А. Асанова. – Режим доступу до документу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/dutp/20061/txts/TEXNOLOGIYA/06aa avis.pdf.

4. Баранов О. Електронний уряд в Україні? Буде! Коли? [Електронний ресурс] / О. Баранов. – Режим доступу до документу: http://www.dt.ua/3000/3050/33406/.

5. Дрожжинов В., Штрик А. Электронное правительство информационного общества [Електронний ресурс] / В. Дрожжинов, А. Штрик. – Режим доступу до документу: www.pcweek.ru/year2000/n15/cp1251/strategy/index.htm.

6. «Електронний уряд» столиці енергетиків [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://www.en-dar.com/?str3=new_e&in=1712

7. Ємельяненко О.Традиційний та електронний уряд: концептуальні відмінності [Електронний ресурс] / О. Ємельяненко. – Режим доступу до документу: http://www.viche.info/journal/811/.

8. Інформаційна система «електронний уряд» [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://www.znannya.org/?view=concept:421

9. Сморгунов Л. В. Политические сети, информационные технологии и публичное управление: переход от концепции «e-Government» к «e-Governance» [Електронний ресурс] / Л. В. Сморгунов. – Режим доступу до документу: 160-161 http://old.conf.infosoc.ru/2005/thes/68.html

10. Состояние э-правительства: глобальная перспектива [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://egov-center.ru/files/000042.pdf

11. E-GOV у світі. Світовий досвід е-урядування [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://nc.gov.ua/menu/e_gov/

Науковий керівник:

кандидат політичних наук, доцент кафедри політичних наук Чорноморського державного університету імені Петра Могили Левченко Леся Олександрівна.