РЕЗОНАНСНА ФУНКЦІЯ САКРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА

Сакральне мистецтво – це той вид мистецтва, який з моменту виникнення релігії і до сьогодення залишається маловивченим феноменом людської свідомості. Сакральне мистецтво завжди впливало колосальною енергією на духовну сферу людини та формувало специфічні стани, які ставали основою для поглиблення релігійної віри. Як стверджував Є. Л. Фейнберг: «Надзавдання мистецтва полягає перш за все у тому, щоб піднести рух душі над рухом розуму. І воно вирішує це завдання» [4, 198]. Сакральне мистецтво не є виключенням, а навпаки, це «надзавдання» детермінується та поглиблюється сенсовим навантаженням певного релігійного вчення.

Актуальність дослідження полягає у виявлені ролі та значення резонансної функції сакрального мистецтва як механізму трансляції сенсів християнського віровчення, що обумовлює необхідність нових підходів та кардинально нового осмислення його суті.

Сакральне мистецтво розглядається у різних ракурсах, але переважно у контексті інших релігієзнавчих проблем. Зокрема, С. Абрамович у роботі “Церковне мистецтво” [1], аналізує витоки мистецтва як соціального явища та показує особливості розвитку церковного мистецтва. Є. Яковлєв досліджує зв’язок мистецтва зі світовими релігіями, визначає систему мистецтв у структурі світових релігій і проблеми художньо-релігійної цілісності, аналізує особливості стилістичних напрямів у різних релігійних системах тощо. Автор доводить, що “структура суб’єкта художньої творчості включає соціально-емоційне ставлення до світу; переважання ж у ньому емоційного елемента необхідна умова створення художнього образу” [7, 63]. Н. Яновський звертається до проблеми психологічного впливу мистецтва на людину. Однією з основних перепон в оцінці впливу мистецтва він вважає відсутність будь-яких критеріїв, окрім власного смаку. П. Герчанівська аналізує особливості та відмінності релігійної та художньої свідомості. Авторка вважає, що для віруючої людини у мистецтві головним є не художній рівень, а саме релігійне навантаження твору, тому мистецтво виконує подвійну функцію: “воно стає засобом збудження і посилення релігійних почуттів, але, одночасно, не втрачає своєї естетичної спрямованості. Зображуючи надприродне, воно не перестає виражати земні почуття і прагнення людей, створює земні чуттєві образи, отримані з навколишньої дійсності” [2].

Особливості окремих видів сакрального мистецтва розглядаються багатьма сучасними українськими науковцями, зокрема багато уваги приділяється проблемам іконопису в розробках С. Абрамовича, С. Кримського, В. Лєпахіна, Л. Мартиненко, І. Федя, Є. Яковлева. Значення церковного співу розглядає І. Харитонов та інші.

Отже, мета дослідження обумовлена актуальністю обраної теми і полягає у визначені ролі резонансної функції сакрального мистецтва для вірянина.

Чіткого визначення терміну «сакральне мистецтво» не існує, воно має поліфонічний характер: щось недоторкане, особливе, освячене, церковне мистецтво тощо. «Сакральне» визначається як «наділене Божою благодаттю. Такими є релігійна віра, таїнства, церква, особи, зведені в священицький сан, речі і дії, що відносяться до релігійного культу. Сакральне на відміну від мирського, є релігійно санкціонованим» [3, 453]. Сьогодні серед віруючих спостерігаємо підвищену потребу у сприйнятті та переживанні різних видів сакрального мистецтва, які певним чином впливають та змінюють духовний стан людини.

Визначення релігійного мистецтва як сакрального, обумовлено тим фактом, що у такому мистецтві основні акценти робляться не на художні засоби, образи чи ідеали, а на насичення його певними трансцендентними образами, тобто тими образами, які є недосяжними для людського досвіду та раціонального аналізу. Сакральне мистецтво, на основі візуально-аудіальних образів, дозволяє переживати таємничу присутність надприродного, божественного. Це допомагає активізувати переживання людини, яка відчуває дещо незрозуміле, величне і разом з тим, те що викликає певне завороження, страх, тобто емоційно перенасичує духовний стан віруючого. Такий стан провокує до того, що відбуваються колосальні онтологічні зміни духовного світу людини, змінюються орієнтири, цілі ба навіть онтологічний статус тощо. Шелюто В. М. зазначає, що “…використання категорії сакрального цілком стосується релігійного мистецтва, яке завжди припускає існування трансцендентного начала. За допомогою художніх форм, що існують у такому мистецтві, здійснюється маніфестація сакрального. Трансцендентне начало у творах релігійного мистецтва існує немов за межами художньої форми. Воно пов’язує твори мистецтва з нескінченністю і вічністю, руйнуючи просторово-часову обмеженість” [6].

Отже, сакральне мистецтво впливає на емоції та почуття вірян шляхом персоніфікації та органічного відображення у змісті своїх творів потойбічних сил, мистецького оформлення їх сприйняття, зокрема використання аудіо-візуальних і театрально-постановчих ефектів публічного богослужіння. Саме такий спосіб сприйняття творів сакрального мистецтва забезпечує резонансна функція, яка обумовлює певну емоційну реакцію на ті образи, що є суб’єктивно значимими у певних життєвих умовах. Фактично усе єство людини переживає різкий підйом амплітуди емоційних станів.

Вплив мистецтва на емоції та почуття людини пов’язане з художніми засобами, які використовуються у межах кожного його виду. І ці засоби органічно пов’язані з психофізичними можливостями людини. Так, музичне мистецтво використовує в якості естетичних засобів впливу звуки, гармонію, темп, тембр, динаміку, що значно активізує людський слух, а також підкорює її емоції та почуття своєму змісту та характеру. В межах образотворчого мистецтва засобами активізації емоційно-почуттєвої сфери людини є лінія, перспектива, колорит, об’єм, розмір, світлотінь тощо, тобто те, що може сприйматися людиною на основі зорових аналізаторів. Тобто кожний вид мистецтва має свою систему засобів, які резонують з певними емоційними реакціями вірянина, забезпечуючи емоційну насиченість та психологічну рівновагу.

Резонанс (фр. resonance, от лат. resono — озиватися), можемо визначити як вимушену емоційно-психічну реакцію людини на вплив зовнішнього подразника, який співпадає з психологічними потребами особистості. За допомогою механізму резонансу, який викликає будь-який вид релігійного мистецтва, можна посилити навіть найслабкіші психологічні реакції вірянина. П. Флоренський відмічав: “У художній творчості душа захоплюється з дольного світу і сходить у світ горній, …досягнувши насичення, обтяжена баченим, сходить в світ дольний. І тут, на цьому шляху вниз, на межі входження в дольне, її духовне стяжіння втілюється в символічні образи…” [5, 72].

Таким чином, резонансна функція сакрального мистецтва починає діяти тоді, коли певні духовно-емоційні потреби гармоніюють із сутністю інформації, яка передається сакральним мистецтвом. Резонанс виступає як принцип гармонійного об’єднання, створення цілісної системи взаємодії духовного світу людини із світом релігійного мистецтва. Така система слугує індикатором якостей внутрішньо притаманних віруючій людині. Отже, думки та почуття вірянина здатні відгукуватися на ті сенсові навантаження, які несе у собі будь-який сакральний твір мистецтва. Цей відгук провокує потребу у певних діях та реакціях людини, у поглибленні знань, переживань, відчуттів. Фактично відбувається відображення змісту мистецтва у духовному світі людини, тобто між ними формуються певні амбівалентні зв’язки, які створюються одночасно.

Таким чином, резонансна функція сакрального мистецтва сприяє гармонізації емоційно-чуттєвої складової віруючої людини. Така гармонізація є результатом синхронізації інформаційного навантаження сакрального мистецтва та духовного стану віруючого.

Отже, зроблено лише перші спроби постановки означеної проблеми, але залишається багато аспектів, які потребують досконалого вивчення, зокрема вияв резонансу у процесі сприйняття сакрального живопису, сакрального пластичного мистецтва, музики тощо.

Література:

1. Абрамович С. Д. Церковне мистецтво / Семен Дмитрович Абрамович. - К.: Кондор, 2005. - 205 с.

2. Герчанівська П. Е. Художня та релігійна свідомість: спільне та особливе / Поліна Евальдівна Герчанівська // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2005. - № 51. - http:// www.filosof. com. ua/jornel/M_51/ Gerchanivcka.htm.

3. Релігієзнавчий словник / за загальною редакцією докторів філософських наук А. Колодного і Б. Лобовика. – К., 1996. – 621 с.

4. Фейнберг Е. Л. Две культуры. Интуиция и логика в искусстве и науке. – М.: Наука, 1992. – 251 с.

5. Флоренский П. А. Иконостас /Павел Александрович Флоренский. –– М.: Литература, 2007. –– 461с. –– (Великие мыслители).

6. Шелюто В. М. Проблема сакрального як естетична проблема у німецькій класичній філософії // http://fd.snu.edu.ua/info/files_articles/collection_13/ article14.pdf

7. Яковлев Є. Г. Мистецтво і світові релігії / Євген Георгієвич Яковлев. - К.: Вища школа, 1989. - 221 с.