ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗАМКОВОГО ТУРИЗМУ НА ТЕРИТОРІЇ ОПІЛЛЯ

Вступ. Опілля – це унікальний етнографічний регіон, який розміщений на території Західної України у межах Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей. Опільський край викликає великий історико-культурний та етнографічний інтерес, оскільки цій землі притаманні багата матеріально-культурна спадщина, своєрідна обрядовість, незліченна кількість традицій. Саме цим Опілля відрізняється від інших етнографічних регіонів України. Звісно, така своєрідність створює сприятливі умови для розвитку туризму на цій території.

Актуальність теми. Замки і фортеці виступають особливою складовою туристичної привабливості Опілля, однак їх використання в замковому туризмі є обмеженим сьогодні через декілька вагомих причин. По-перше, інформаційна розрекламованість цих об’єктів перебуває зараз майже на нульовому рівні. По-друге, місцева влада не вживає заходів, щоб зберегти їх та зробити туристичною атракцією краю, як наслідок, багато унікальних пам’яток оборонного зодчества перетворюються в руїни. Вивчення можливостей використання наявних фортифікаційних споруд в замковому туризмі, як і власне його розвиток на території краю, є сьогодні одним з найбільш пріоритетних завдань розвитку регіонального туризму на Опіллі, оскільки це дозволить покращити туристичний імідж краю, створити нові робочі місця та, звісно, отримати фінансові надходження в місцевий бюджет.

Метою даної публікації є аналіз сучасного стану та визначення перспектив розвитку замкового туризму на території Опілля в контексті впровадження європейського та світового досвіду.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день понад 1500 замкових споруд Європи (це 2/3 від загальної кількості) успішно відновлені і використовуються у туристичній сфері, зокрема у готельному господарстві [1]. Важливим є також той факт, що королівські замки та знатні аристократичні двори частково чи повністю перетворені у музеї, історичні пам’ятки і, таким чином, є об’єктами туристичного зацікавлення. Тут знаходяться численні музейні експонати, туристам пропонуються різноманітні атракційні туристичні програми (лицарські турніри, стрільба з луків та арбалетів, винно-дегустаційними заходами тощо).

Щодо Опілля, яке дуже тісно пов’язане з європейською історією, то на опільських теренах замки та фортеці масово будуються у ХІV-ХVII ст., активно трансформуючись пізніше з палаців з елементами італійського «бароко» у палаци у стилі вишуканого «класицизму» аж до кінця XVIII ст., хоч і набуваючи яскравої української своєрідності.

Звичайно, кількість самобутніх замків, палаців та фортець, уцілілих до XIX ст., не є такою значною як в Європі. На жаль, винищення більшовиками та націоналізація цих об’єктів призвели до часткового, а в більшості випадків і повного руйнування майже всіх замкових споруд [3, c. 104].

Проте і досі на території Опілля налічується 6 замкових твердинь – або їх руїн – свідків героїчного легендарного українського минулого. У більшості вони занедбані, але, навіть у такому вигляді можуть стати об’єктами туристичного інтересу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фактично, жоден з дослідників не займався вивченням розвитку замкового туризму на Опіллі як окремого етнографічного регіону, однак основні проблематичні аспекти розвитку замкового туризму досліджували такі вітчизняні науковці і вчені, як: В. Харитон, О. Лесик, Т. Палков, Г. Мунін, О. Мацюк, В. Грабовецький, І. Білецька та інші. Однак багато ключових аспектів розвитку замкового туризму залишилися недослідженими.

Виклад основного матеріалу. На території Опілля збереглося мало замкових споруд, оскільки значна їх кількість була знищена часом та людиною. До наших днів збереглося лише 6 оборонних споруд, які зазнали непоправних змін, перебудов та спотворень, що суттєво вплинуло на їх автентичність та зовнішній вигляд. Разом з тим, вони мають велику історико-культурну цінність та можуть стати об’єктами зацікавлення туристів.

Старостинський замок в Галичі є, мабуть, однією з найвідоміших оборонних споруд Опілля, він має величезну історичну цінність, оскільки розташований в колишній столиці Галицько-Волинського. Замок був закладений ще в 1367 р. До початку ХХІ ст. він був занедбаний, а з 2001 р. тут ведуться реставраційні роботи. Зараз дана пам’ятка входить до Національного заповідника «Давній Галич».

Замок Сенявських в Бережанах датується 1534 р., був родинним гніздом польського магнатського роду Сенявських. В період Середньовіччя замок часто називали «Українським Вавелем» за його величаві форми. Зараз фортеця перебуває не в найкращому стані. Однак з 1999 р. Бережанський замок внесений до переліку пам’яток архітектури України, що потребують відбудови й реставрації, а з 2004 р. почалося його поступове відновлення [2, c. 52].

Вартими уваги є фрагменти оборонних стін замку в Старому Селі поблизу Львова, який був збудований в 1642-1654 рр. Фортеця має репутацію однієї з найбільших (якщо не найбільшої) за площею на Україні (близько 2 га).

Замок в селі Свірж, що на території Львівщини, також представляє певний інтерес для розвитку туризму. Він був споруджений між 1482–1484 рр., фактично залишився автентичним та зберіг оригінальний вигляд XVII ст., не зазнавши значних модифікацій. Широкому загалу він є найбільше відомий тим, що саме тут проводилися зйомки деяких епізодів фільму «Д’Артаньян і три мушкетери».

Справжнім «музеєм під відкритим небом» є давньоруська вежа в П’ятничанах (Львівська область), перша письмова згадка про яку походить ще з XІV ст. Вона відноситься до рідкісних пам’яток оборонного будівництва галицької школи і не має аналогів в Україні. З 1995 р. башта входить до складу Музею-заповідника оборонної архітектури «П’ятничанська вежа» та є сьогодні філією Львівської галереї мистецтв [2, c. 37].

Поморянський замок-палац знаходиться в селищі Поморяни на території Львівщини. Він був збудований в середині XVI ст. В давнину твердинею опікувався король Польщі Ян ІІІ Собєський.

Проведений аналіз фортифікаційної замкової спадщини Опілля дає можливість зробити висновок про забезпеченість туризму замковим потенціалом, який відкриває багато нових можливостей для організації і успішної реалізації різних видів туризму: історико-культурного, пізнавального, відпочинкового, релігійного, етнічного, виставково-експозиційного, тематичного (винно-дегустаційні тури, кінний туризм, фехтування та лицарські турніри, бали та карнавали, спелеологія, святкування урочистих подій).

Однак через недосконале законодавство туристичне використання пам’яток фортифікаційного будівництва на Опіллі, як загалом і в Україні, зводиться до мінімуму, оскільки це потребує залучення значних коштів та зусиль, а наша держава через відсутність системних положень щодо напрямів розвитку туризму на перспективу істотним чином стримує налагодження ефективної роботи в туристичній галузі. Варто було б запозичити досвід багатьох європейських та світових держав, які маючи небагато (а іноді лише декілька) замкових споруд на своїй території, здатні максимально організувати їх використання в туристичній галузі і отримувати з цього значні дивіденди, насамперед у фінансовому плані.

Можна запропонувати ряд інноваційних проектів, які б сприяли використанню цих твердинь в замкового туризмі. По-перше, на території всіх без винятку замків можна організовувати різноманітного роду фестивалі чи етнокультурні дійства, пов’язані з історією тої чи іншої фортеці. Так, в Галицькому замку та біля П’ятничанської вежі можна проводити середньовічні лицарські турніри, притаманні періоду доби Галицько-Волинської держави, на території замку в Старому Селі – різноманітні козацькі забави та розваги, поблизу замку в Поморянах – фестивалі, присвячені історії краю та замку (тісно пов’язаного з королем Яном ІІІ Собєським), в Бережанському замку – виставки «просто неба», що стосуються теми «Українського Вавеля», а в Свірзькому замку – різного роду кінофестивалі (насамперед регіонального типу, а згодом, по можливості, державного).

По-друге, стан збереженості замків в Галичі, П’ятничанах та Свіржі дозволяє організовувати в них музейні експозиції різної тематики. Це дасть змогу зробити з них повноцінні скансени на зразок європейських та з часом повністю повернути вкладені в них кошти. Важливим при цьому є створення необхідних загальнодоступних інформаційних сайтів та порталів з повною довідкою про них та про туристичну інфраструктуру місцевості. Такого роду інновації, які майже не використовуються в Україні, дозволять покращити процес становлення і розвитку замкового туризму.

Висновки. На нашу думку, замковий туризм на території Опілля повинен розвиватися в двох напрямах, які мають бути взаємопов’язані між собою і створювати цілісну картину. Перший напрям ґрунтується на державній підтримці, з допомогою місцевої влади, яка повинна змінити своє відношення до пам’яток оборонного будівництва, зробити їх основними «китами» туризму окремого населеного пункту та краю в цілому. Другий передбачає передачу замків в тимчасове (концесія) чи постійне приватне володіння людям, які зацікавлені в використанні замків як туристичних об’єктів. Це можуть бути як іноземці (наприклад, нащадки колишніх власників фортець), так і наші громадяни. Слід зазначити, що надзвичайно важливим при цьому буде впровадження не тільки вказаних інновацій, але й інших, що в сукупності створить хороші умови для розвитку замкового туризму на Опіллі.

Список використаних літературних джерел:

1. Tendencies in world tourism : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.world-tourism.org.

2. Замки Західної України : Путівник / упоряд. В. Томчук. – Львів : Аз-Арт, 2004. – 96 с.

3. Лесик О.В. Замки та монастирі України / О.В. Лесик. – Львів : Світ, 1993. – 176 с.

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, Чорна Любов Василівна,