ПСИХОЛОГІЯ ПРАЦІ

Праця розглядається як процес, що відбувається між людиною і природою, процес, у котрому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Впливаючи на природу, змінюючи її, людина змінює і свою власну природу. Трудова діяльність, як прерогатива виключно людини характеризується тим, що людина ще на початку процесу праці уже уявляє собі її кінцевий результат.

Саме трудова діяльність спрямована на створення необхідного продукту (речі, енергії, інформації). Продукт, що його виробляє конкретна людина, може бути зовсім не потрібним власне їй. Трудова діяльність орієнтується на потреби суспільства в цілому, не визначаючись потребами лише окремої особистості. Таким чином, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Суспільною вона є й за характером. Сьогодні суспільний розподіл праці набув такої розгалуженості, що фактично жодна людина не лише не виробляє всього, що вона потребує, а й ніколи не бере участі у виробництві хоча б одного продукту від початку до кінця. Все, що потрібно людині для життя, вона отримує від суспільства в обмін на свою працю. Виробництво продуктів є, водночас, і виробництвом певних стосунків людей у процесі праці.

Процес праці включає в себе потяг, уявлення, волю, на основі яких формується ціль праці як її результат, що регулюється свідомою волею.

Ціль праці – це те, на що вона свідомо спрямована. Ціллю у людини частіше виступає те, що в даний момент відсутнє і повинно бути досягнуте за допомогою дій. Ціль нам дається уявно – в образі динамічної людини майбутнього результату діяльності, тобто ідеально. Саме з цією моделлю зіставляються результати дій. Ціль – це суттєва ознака процесу праці, отож саме нею визначається та система рухів і дій, котра спрямована на досягнення результату.

Результатом праці є створення певного духовного чи матеріального продукту, тобто речі, реального предмета, в котрому втілені знання, навички, уміння людини. Процес праці – це перетворення ідеального результату, що був на початку уявним, на реальний продукт праці в кінці процесу, з використанням системи дій і рухів. Усі ланки процесу праці підкорені її кінцевому результату; ціль процесу праці не в ньому самому, а в продукті праці як її результаті. Трудова діяльність виконується не заради самого процесу праці, а заради більш чи менш віддаленого його результату, що слугує задоволенню потреб людини через привласнення не лише продукту її діяльності, а й продукту праці інших людей, продукту суспільної діяльності.

З процесом праці безпосередньо пов’язана працездатність людини. Працездатність людини постійно змінюється в залежності від впливу стабільних і епізодичних факторів. Зазвичай, процес працездатності поділяють на ряд періодів.

Перший із них – період «впрацьованості» (його називають ще періодом «входження в роботу»). Не кожна машина може зразу запрацювати на повну потужність. Для людини це тим більше неприродно. Людський організм збільшує свою працездатність поступово. Забуваючи про це (або просто не беручи це до уваги), ми робимо собі та іншим недобру послугу. Поступово наростаючи, працездатність досягає максимуму і тримається на цьому рівні певний час – період максимальної працездатності. Але поступово нагромаджується і втома, а тому працездатність, протримавшись певний час на максимумі, починає падати – період зниження працездатності. Якщо продовжувати роботу, своєчасно не зробивши обідньої перерви, то втома може досягнути дуже високої величини і, в подальшому, навіть довгий відпочинок не допоможе достатньому встановленню працездатності.

Після обідньої перерви тенденція кривої така ж сама, як і в першу половину дня, але з деякими характерними відмінностями. Так, післяобідній період «впрацьовуваності», як правило, менш тривалий. Більш короткий і період максимальної працездатності. Проте, що найважливіше, максимальна працездатність організму завжди нижче дообідньої, оскільки обідня, навіть вчасна і достатньо тривала, не може зняти всієї втоми, що нагромадилася.

Описані зміни природні для людського організму справедливі, звичайно, для здорової людини. Працездатність, разом з тим, у певній степені індивідуальна і залежить як від загального, так і кожноденного фізичного стану організму. Працездатність змінюється і протягом року. Ряд досліджень, проведених у цьому напрямку, свідчать про те, що максимальна працездатність спостерігається в зимові місяці, а найменша – в теплий період року.

Припустимо, що людина працює з максимальною працездатністю визначений період. При цьому втома її поступово накопичується і, зрозуміло, працездатність знижується. Іншими словами, організм вимагає зменшити виробіток. Проте людина, захоплена роботою, намагається не робити цього. При порівняно невеликих ступенях втоми, вона може деякий час досить легко залишатися на попередньому рівні. Це, так званий, період «повної компенсації». Робота продовжується, людина й надалі старається триматися на максимумі, але це вдається їй все важче і важче, оскільки втома набуває все більшої ваги. Тут організм наполегливо вимагає зменшити виробіток, працюючий вже не може повністю компенсувати свою втому вольовими зусиллями, і виробіток його, хоче він того чи ні, знижується. Але пониження відбувається в даному випадку все ж не до тих меж, котрі вартувало б встановлювати, керуючись природнім станом організму. Це період «нестійкої компенсації». Інколи, в самому кінці робочого дня, коли рівень працездатності явно дуже низький, людина може збільшити виробіток. Цей «фінішний ривок» (частіше його називають «кінцевим поривом») пояснюють по-різному. У будь-якому випадку тут, безсумнівно, домінуюча роль різних особистісних факторів.

Зараз можна з впевненістю говорити про те, що вимушені перерви в роботі, стихійний відпочинок працівників не можуть зрівнятися з організованими паузами відпочинку. Останні сильні своєю передбаченістю – адже вони офіційно дозволені і не потрібно робити вигляд роботи, а можна просто відпочити (відновити свої сили).

Загалом, діяльність – це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, що пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами як гра, навчання, праця. Будь – яка діяльність є, одночасно, «творенням чогось» і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних та вольових процесів. Наявність усвідомлюваної мети завжди лишається необхідною ознакою праці. Решта сторін діяльності – мотиви, способи виконання, добір і переробка інформації – можуть усвідомлюватися, не повністю усвідомлюватися, усвідомлюватися хибно або не усвідомлюватися зовсім.

Отже, процес праці – це фізіологічний процес витрачання людської енергії.

Психологічний аспект праці пов'язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю – пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани – активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Отож, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та психологічні фактори, що спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

• свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;

• усвідомлення працівником обов’язковості досягнення соціально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програми дій та відповідальності за досягнення соціального результату;

• свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;

• усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Варто зауважити, що будь – яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

У процесі праці функціональне напруження людини зумовлюється двома видами навантажень: м’язовими і нервовими. М’язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові – у вигляді мисленнєвих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються на три групи:

• праця з переважанням м’язових навантажень (фізична);

• праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями – мисленням, пам’яттю, уявою (розумова);

• праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно - напружена).

Людина само виявляється в діях, особливо у діях вчинкових, що починаються з постановки цілі і шляхом розкриття в практичній дії реального змісту цілі досягають, реалізують її. Найбільш чітко постановка і досягнення цілі розкриваються у трудовій діяльності через процес праці, ціль праці та її продукті.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів – матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Література:

1. Богословський В.В., Степанов А.А. Виноградова А.Д. Загальна психологія. – Київ, 2001. – 365с.

2. Буєва А.П. Людина: діяльність і спілкування. – Москва, 2007. – 245с.

3. Лоос В.Г. Промислова психологія. – Київ, 2000. – 190с.

4. Киричук О.В., Роменця В.А. Основи психології. – Київ, 2006. – 430с.

Науковий керівник: викладач І категорії Сея Зоряна Ігорівна