ПОКАРАННЯ ЯК ЗАСІБ ВПЛИВУ НА ЗЛОЧИННІСЬ

В Україні останнім часом спостерігається численна кількість публікацій з кримінального права взагалі і безпосередньо з розгляду інституту покарання. На нашу думку це пов’язано з існуванням цілої низки кримінально-правових проблем, як суто теоретичного, так і тактично-прикладного характеру.

Ефективність досягнення цілей які стоять перед чинним кримінальним законодавством напряму залежить від якості правових засобів, якими він володіє. Основним із засобів, за допомогою яких кримінальний закон впливає на злочинність – є покарання. Саме цьому по якості законодавчих положень і судової практики відносно покарань як в цілому так і кожного окремого виду, в значній мірі можна судити про якість виконання чинним кримінальним законодавством його охоронної та регулятивної функцій.

Загалом проблема кримінально-правових засобів запобігання злочинності, особливо покарання, досліджувалась з прадавніх часів (Ч. Беккаріа, І. Бентам, Г. Грацій… ) і продовжує дискутуватись до наших днів ( В. Сташис, Л.Багрій-Шахматов, Т. Денисова, В. Тютюгін…). Важливість інституту покарання зумовлюється тим, що безпосереднім і головним його призначенням є боротьба зі злочинністю, її запобігання і хоча б часткове зменшення. Це випливає з диспозиції ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України: « Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Покарання завжди призначається як відповідний захід держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами. Усі зазначені цілі покарання органічно взаємопов’язані і обумовлюють одна одну.

Можна зробити висновок, що диспозиція ч. 2 ст. 50 КК України відображає змішані теорії, оскільки називає метою покарання:

1. кара щодо засудженого, як відплату за вчинене;

Кара полягає в позбавленні або обмеженні прав і свобод особи, що вчинила злочин. Кара при застосуванні покарання застосовується завжди. Інші види мети не завжди досягають бажаного результату. Слід зауважити, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність особи, що вчинила злочин (ч. 3 ст. 50 КК). Ця кримінально-правова норма відображає конституційні права людей. Стаття 28 Конституції України закріплює положення, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принужує його гідність, поводженню чи покаранню.

1. виправлення засудженого.

Виправлення полягає в тому, щоб після застосування покарання було досягнуто такий результат, при якому особа не вчинювала нового злочину, сформувати у особи позитивні соціальні погляди, повагу до людського співжиття. Але, часто буває навпаки, ця бажана мета в період відбуття покарання в місцях позбавлення волі, призводить до деформації соціальних поглядів особи, до її десоціалізації.

1. запобігання вчиненню нового злочину засудженим.

Ця мета полягає у впливі на особу таким чином, щоб в подальшому він не скоїв нового злочину (так званна спеціальна превенція). Спеціальна превенція звернута на позбавлення певних благ і прав особи, що вчинила злочин, ізоляції її від суспільства, розривом злочинних зв’язків з особами, які негативно впливали на злочинця.

1. запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Так звана загальна превенція, яка полягає в тому, щоб стримати інших осіб від вчинення суспільно - небезпечних діянь. Злочин не залишається поза увагою суспільства, особа, що його вчинила повинна понести кару. Сама можливість караності суспільно - небезпечних діянь виступає засобом стримування для інших осіб від вчинення злочину.

Тому, роль покарання як необхідного засобу охорони суспільства від злочинних посягань здійснюється як за допомогою загрози покаранням, яка міститься в санкції будь-якої кримінально-правової норми Особливої частини Кримінального кодексу України, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, вже визнаних винними у вчинені злочину.

Передбачені чинним кримінальним законом окремі види покарань утворюють їх певну систему , що відображена у ст. 51 КК України і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів відносно застосування покарань. Система покарань покликана визначати однаковість у правозастосовній діяльності і є важливим засобом забезпечення законності

Під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем іх суворості.

На сторінках кримінально-правових видань, монографіях існують пропозиції щодо розширення або звуження переліку окремих видів покарань. Провідні юристи та науковці обґрунтовують свої пропозицій спираючись на данні кримінальної статистики, вивчення і узагальнення світової практики щодо цього питання, аналізу положень Міжнародних Декларацій та інш.

Ми підтримуємо думку, що кількість видів покарань, передбачених в кримінальному законодавстві України є досить великим у порівнянні з кримінальними законами країн Центральної і Західної Європи. Ми також вважаємо за доцільне поєднати такі види покарань як арешт, позбавлення волі та довічне позбавлення волі в один вид: позбавлення волі, визначивши особливості його встановлення у санкціях і призначення судами на короткий термін, тривалий термін або довічно.

Деякі види покарань на сучасному етапі втратили свій певний вплив на злочинність у зв’язку зі змінами економічних, соціальних і політичних умов у державі. Це стосується, наприклад: виправні роботи, тримання в дисциплінарному батальйоні і позбавлення звання. За даними судової статистики перші два види покарання застосовуються все менш з кожним роком. А третій вид можливо застосовувати в якості дисциплінарного стягнення для тих випадків, коли командування особи, яка вчинила злочин, визнає, що дана особа не гідна більше мати відповідне звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Далі, слід звернути увагу на те, що окремі з існуючих у діючому кримінальному законодавстві України видів покарання навряд чи відповідають Конституції України. Мова, зокрема, йде про такі покарання, як службові обмеження і тримання в дисциплінарному батальйоні. У відповідність з ч.2 ст. 17 Конституції України завданням Збройних Сил України є виключно "оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності", але ніяк не виконання покарань.

Таким чином, якщо об’єднати види покарань: арешт, позбавлення волі, довічне позбавлення волі та відмовитись від вищевказаних видів покарань то діюча система покарань в Україні набула б більше схожості з західноєвропейськими і складалася б з наступних видів покарання:

1. штраф;

2. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

3. громадські роботи;

4. конфіскація майна;

5. обмеження волі;

6. позбавлення волі.

Але це не «панацея» і не просте вирішення проблеми, в цьому разі законодавцю слід буде істотно переробляти не тільки норми Загальної частини КК України, а і санкції норм в Особливій частині КК України.

Також, ми підтримуємо думку, щодо гуманізації кримінальної відповідальності. Для цього законодавцю необхідно розширити використання в санкціях норм Особливої частини КК України видів покарання альтернативних позбавленню волі.

Справедливість покарання як правовий принцип є керівним. Принцип справедливості покарання на відміну від принципу гуманізму, зобов’язує суд враховувати тяжкість злочину як в бік пом’якшення покарання, так і в бік посилення. Тому вважаємо, що питання правового регулювання окремих видів покарань слід вирішувати з урахуванням накопиченого досвіду вітчизняної кримінально-правової науки, загальних положень кримінально-правової політики держави, економічного і соціального розвитку держави, правозастосовної практики, кримінальних законів країн Центральної і Західної Європи.

Список використаних нормативно-правових актів:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30 (23.07.96) – С.141.

2. Загальна декларація прав людини: Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. //Офіційний вісник України. – 2008. - № 93.Ст. 3103.

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Ратифіковано законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997р.// Голос України. – 2001. – №3. – 10 січня.

4. Кримінальний кодекс України: Прийнятий 5 квітня 2001р. № 2341-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2001. – № 21. – Ст. 920.

5. Про військовий обов’язок і військову службу: Закону України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992.-№ 27. – Ст. 385.

6. Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності: Закон України 15 квітня 2008 року № 270-VІ // Офіційний вісник України. – 2008. - № 33.– Ст. 1075.

Література:

1. Кримінальне право України: Загальна частина: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов,Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.

2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник /Ю.В.Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. Проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 3-є вид.,перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 496 с.

3. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник /Ю.В.Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 3-є вид.,перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 624 с.

4. Кримінальний кодекс України: Науково – практичний коментар / Ю.В.Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Вид. четверте, доповн. – Х.; Одіссей, 2008. - 1208с.

5. Пономаренко Ю.А. Виды наказаний по уголовному праву Украины. Монография. – Х.: ФИНН, 2009- 341с.

6. Сташис В.В. Роль та значення покарання у системі запобігання злочинності // Право України. – 2011. - № 9.

7. Хипс С. Система покарань за кримінальним правом республіки Польща// Право України. – 2011. - № 9.

Науковий керівник:

викладач вищої категорії Харківського автомобільно-дорожнього технікуму, Ільїнова Ірина Владиславівна