ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ СЕЛА ПУХІВКА ЗА ІСТОРИЧНИМИ ДАНИМИ

Історична свідомість сучасного українського суспільства відзначається зростаючим інтересом до історії окремих регіонів, містечок, селищ, сіл. Це явище обумовлене демократичними трансформаціями, зростанням почуття національної і власної гідності, прагненням мати об’єктивну та конкретну інформацію про своє минуле без ідеологічних штампів та політичної упередженості. Цими чинниками обґрунтовується актуальність дослідження давньої історії села Пухівка Броварського району Київської області.

Важливим є встановлення процесу заселення території та околиць села Пухівка як окремого мікрорегіону Нижнього Придесення. Достатньо своєрідними були господарська діяльність населення краю та поземельні відносини.

Дана тема мало розроблена науковцями. У документальних джерелах та наукових працях зустрічаються лише згадки про Пухівку, як Городця Десенського та Слобідки на Десні. Зокрема в праці Самоквасова Д. «Сиверинская земля и сиверины по городищам и могильникам» [16; с.24-67], статті Барановича Л. «Пуховка – Городець Десенський» [2; с.268].

Окремі факти з історичного минулого села Пухівка містяться в узагальнюючих працях «Історія міст і сіл УРСР» [7; с.244], Довіднику з археології України [23]. У «Географічній енциклопедії України» [3; с.128] наводиться детальна характеристика природно-кліматичних умов регіону.

Про сприятливі природні умови краю, про людей, які його населяли, писали відомі дослідники. Серед них – Багалій Д. [1; с.560], Іринін А. [6; с.19], Грушевський М. [4; с.5], Толочко П. [17; с.50], Шафарський О. [22; с.87] та інші.

Лише у 1997 році виходить історико-краєзнавчий нарис під назвою «Золота очеретина», автором якого є Володимир Гузій [5]. У 1999 році було надруковано навчальний посібник Михайленка М. І. «Наш край і моє рідне село в минулому» [11]. У 2002 році побачив світ ще один історико-краєзнавчий нарис під назвою «Наше село Пухівка», авторами якого є М. І. Михайленко та В. Д. Холошвій [12]. І нарешті у 2003 році виходить серія книг під назвою «Броварська минувшина» [8; 15]. У цих працях зібрані дослідження, що відображають різні аспекти розвитку сіл Броварщини, їх історію та діяльність людей, доля яких пов’язана з Броварською землею.

Метою даного дослідження є виявлення проявів типових історичних процесів в окремому регіоні та місцевих особливостей у його заселенні та розвитку. Для цього на основі узагальнення археологічних, літописних та документальних даних необхідно встановити особливості заселення краю, формування суспільних та поземельних відносин, простежити основні тенденції економічного розвитку означеного мікрорегіону.

Село Пухівка розташоване на відстані 22-х км від Києва та 18 км від Броварів. Межує із селами: Зазим’я, Рожни, Рожівка та смт. Калинівка. Що ж стосується географічного положення, то даний населений пункт розкинувся на лівому березі однієї з найповноводніших приток Дніпра, недалеко від її гирла, в межах Придніпровської низовини, яка багата на такі корисні копалини, як глина, суглинки, піски, торф. Найпоширенішими грунтами є дерново-підзолисті, темно-сірі опідзолені, ясно-сірі й сірі лісові, лучні, болотні, торфово-болотні [3; с.128]. Благодатна і чарівна природа краю, Десна, численні затоки, озера та інші водойми, луки з різнотрав’ям і квітами, ліс, багатий на ягоди та гриби, помірний клімат, родюча земля – все сприяло поселенню людей і розмноженню різних живих істот. Про чудову природу краю згадується в різних джерелах. Ще у 1298 році Марко Поло в щоденнику записав бачене ним у цьому краї: «Тут багато горностаїв, соболів, куниць, лисиць, зубрів, ведмедів, диких кабанів, бобрів, видр, гусей, качок та інше.» [10; с.67].

На превеликий жаль, історичних даних про найдавніший період краю майже не збереглось. Деякі вчені відтак вважають, що у Нижньому Придесенні до VII століття поселень людей не було [8; с. 80]. Але це, на нашу думку, не зовсім відповідає дійсності. Хоча городищ і поселень не було виявлено, та слід враховувати такі фактори: по-перше, за останні 900 років Десна багато разів міняла своє річище і могла розмити залишки матеріальних культур, по-друге, у краї не велося широкомаштабне будівництво, не копалися великі котловани, тут не працювали спеціально археологічні експедиції.

Слід відзначити також, що авторитетний дослідник давньої історії України Олександр Лазаревський ще у XIX столітті, вивчаючи поселення людей, в тому числі і в Нижньому Придесенні, прийшов до висновку, що «в пониззі Десни з давніх-давен поселялись люди і вели господарство, яке основувалося на виробництві пуху» [12; с.6]. На дуже давню присутність людей у басейні Десни незаперечно вказують також деякі здобутки вітчизняних археологів. Так, В. Козловська у статті «Неолітичні та трипільські знахідки на Чернігівщині» згадує, що в селах Крехаїв і Рожни знайдено «кам’яні просвердлені молотки», а біля Йовминки і Бортничів – предмети побуту часів неоліту [7; с.244]. У Пухівці виявлено частину фібули, а в Погребах – шпильки бронзового віку [7; с. 245].

Наведені факти є підставою для висновку, що в пониззі Десни селилися і жили люди із давніх часів. Головним заняттям населення у VI-VIII столітті були полювання, рибальство, бортництво, а згодом – скотарство і землеробство. Про це, зокрема, писав Д. Багалій [1; с.81].

Згідно «Повісті минулих літ» територію Нижнього Придесення населяли сіверянські племена [14; с.7]. Суспільні та майнові відносини населення регулювало на вічі або раді старійшин. Самоврядування відігравало велику роль. Віче крім вирішення найважливіших питань про союз з іншими племенами, захист своїх володінь, обирало ще й князя. Така система влади не сприяла зміцненню та могутності племінного союзу, а відтак сіверян в середині VII століття завоювала Хозарська держава і більше століття брала данину «білками, кунами, медом з двору» [14; с.27].

Київський князь Олег у 883 році звільнив Придесення з-під влади Хазарського каганату, поновив самоврядування, а данину віддавати звелів київському князю. Після хрещення Русі у 988 році, князь Володимир Святославович «нача ставити городи по Десні…» [14; с.59]. З цього часу розпочалось будівництво і було досить швидко споруджено Городець Десенський. Неподалік від нього виникає нове поселення, яке отримало назву Слобідка на Десні. Саме з цих поселень народилася майбутня Пухівка. Київські князі справно збирали данину. Села її віддавали хутрами, пухом, медом, а за землю тільки кунами общиною платили, а хто кун не мав, - ходив відробляти. Так було до 1055 року, коли край увійшов до складу Переяславського князівства, а володарем села став Києво-Печерський монастир, якому його та інші поселення «подарував переяславський князь Всеволод Ярославич» [9; с.32].

З цього часу життя та господарювання населення краю тісно пов’язані з Києво-Печерським монастирем, який був не лише великим релігійним центром, а найбільшим землевласником України. У середині XVII століття у володінні Києво-Печерської лаври було 30 великих міст, 400 сіл з населенням понад 55900 осіб [9; с.28 - 29]. Щоб ефективно управляти своїми володіннями, Лавра створювала «відомства», куди входило багато сіл, слобод і хуторів. Одне із таких відомств діяло і в Слобідці на Десні, мало офіційну назву «Пухове відомство Києво-Печерської лаври» [16; с.14]. Так, на кінець ХVII століття у Пухівське господарство входили села Пухівка, Рожівка, Новосілки, Дубечина і друге село Дубечина. У центрі Пухівки був розташований господарський двір, в якому містилися палац на 14 кімнат, 7 амбарів, 3 хліви, клуня, кінний завод, винокурня на 350 відер горілки в рік, 16 ланів землі на 1080 днів, тобто приблизно 1030 десятин, сінокоси на 120 скирд сіна, 4 млини, велика пасіка [19; оп.1, спр.224, арк.15]. Усе це господарство обробляли і обслуговували підлеглі селяни, які відбували панщину від 2 до 4 днів. Крім панщини на лаврських володіннях і двох дворах священнослужителів, 244 ревізькі душі Пухівки повинні були вносити щорічну плату за землю. Цей податок пухівська громада сплачувала за принципом кругової поруки, але з урахуванням кількості землі та іншого майна кожного селянина. А володіння були різними. Якщо в середньому на селянський двір припадало близько 1,8 десятин землі, то деякі селяни мали її значно більше, а деякі менше [21; оп.1013, спр.52, арк.52].

Про розміри дворів, земельних наділів та податки селян Пухівки у XVIII-XIX ст. можна скласти уявлення з різних документів. Так, ченець Києво-Печерського монастиря зробив опис Пухівського господарства 1766 року. Він навів прізвища селян Пухівки, які були власниками млинів на Десні, мали більше 5 десятин землі і сплачували більше 5 рублів на місяць [20; оп.1, спр.6361, арк.34]. В іншому архівному документі – про звільнення від платежів за землю 14 відставних солдатів с. Пухівки – зазначено розміри їхніх земельних ділянок, які становили від 0,33 до 0,95 десятини, та податків – від 30 до 87 копійок. Також тут наведені прізвища господарів, які землі зовсім не мали і відповідно не сплачували податків [18; оп.3, спр.10016, арк.115].

Якщо врахувати, що 20 володарям млинів і більше 5 десятин землі належали ще майже третина волів, третина коней та іншої худоби, то можна зробити висновок, що у Пухівці з 49 дворів у середині XVIII століття було близько 20 дворів заможних селян, приблизно стільки ж менш заможних, і 9 - 10 дворів бідняків, що не мали пари коней або волів і повинні були «спрягаться» для проведення орних робіт, перевезення сіна тощо. Але в кожному дворі були корови, свині, вівці, кози, по 20 – 30 гусей, качки і кури [20; оп.1, спр.224, арк.55].

З 1782 року село Пухівка увійшло в склад Остерського повіту. Селяни продавали продукти тваринництва та деякі вироби на ярмарках у Літках, Броварах, Димері. Там же вони купували собі необхідні речі. Торгівля між лаврським господарством і селянами, селами і містами та іншими селами здійснювалася також водними шляхами по Десні і суходільними возами до Козельця, Броварів, Гоголева, а після 1853 року, коли було споруджено міст, - і до Києва [13; c. 54].

Отже, за даними сучасних досліджень найдавніші поселення в околицях села Пухівка датуються IV століттям до нашої ери. Починаючи з X століття, з’являються перші згадки в історичних документах про Городець Десенський. Наприкінці ХІ- на початку ХІІ століття село вже називалося Слобідка, у ХІІ-ХІІІ столітті вона стала «Слобідкою на Десні», у ХІV-XVI столітті її іноді називали «Пуховою», у XVI-XVII століттях – «Пуховим селом», і лише у XVII-XVIII століттях поселення отримало остаточну назву Пухівка. Вважається, що спочатку воно виникло, як рибальське. Проте, внаслідок розвитку суспільно-майнових відносин, вже з ХІ і до ХХ століття село Пухівка відходить у володіння Києво-Печерського монастиря, як «подарунок» від переяславського князя. Судячи з майнових відносин, саме з цього періоду населення розпочинає розводити птицю, щоб її пухом сплачувати податок монастирю (згодом Лаврі). За архівними даними, продуктивність праці майже не зростала. Селяни платили податки та відбували панщину «від двору». Дивлячись на поземельні відносини, можна зробити висновок, що в даному мікрорегіоні значну частку становили селяни-середняки, що свідчить про достатню прибутковість селянських господарств та ефективність пухового виробництва.

Література:

1. Багалій Д. Киевская старина. - К., 1883. - Т.7. – 621 с.
2. Баранович Л. Пуховка – Городець Десенський // Черниговские епархиальные вести. - 1863. - №8. – С.202 – 287.
3. Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.:О. М. Маринич (відповід. Ред.) та ін.- К.: «Укр. Рад. Енциклоп. Ім. М. П. Бажана, 1989. - Т.1: А-Ж.- 416 с.
4. Грушевський М. Про старі часи на Україні.- К., 1991. - 319 с.
5. Гузій В. Золота очеретина: Броварщина: Історико-краєзнавчі нариси.- Бровари: Українська ідея, 1997.- 325 с.
6. Іринін А. Чернігівщина: історичний, природний і економічний опис.- Чернігів, 1919. – 432 с.
7. Історія міст і сіл УРСР: Київська область / Під ред. І. Л. Бутича, В. Н. Денисової, П. С. Дишлевського та ін.- К.: Академія наук УРСР, 1971.- 800 с.
8. Історія поселень Броварського краю: Від стародавніх часів і до сьогодення. Книга третя.- Бровари: Водограй, 2003.- 640 с.
9. Києво - Печерська Лавра і її значення в історії українського народу.- К., 1918. – 487 с.
10. Книга Марко Поло.- М., 1955. – 294 с.
11. Михайленко М. І. Наш край і моє рідне село в минулому: Навчальний посібник.- К.: Освіта, 1999.- 40 с.
12. Михайленко М. І., Холошвій В. Д. Наше село Пухівка: Історико-краєзнавчий нарис.- Бровари, 2002.- 144 с.
13. Описи Київського намісництва 70-80 рр. ХVIII ст.: Описово-статистичні джерела / Упоряд. Г.В. Болотова та ін.; ред. Кол. П.С. Сохань та ін.- К.: Наукова думка, 1989.- 392 с.
14. Повість минулих літ. Літопис / Наук. Керівник Д. С. Ліхачов.- К.: Веселка, 1989.- 224 с.
15. Праотча сторона у межиріччі Десни і Трубежа: Нариси історії Броварського краю: Від стародавніх часів і до ХХ ст. Книга перша.- Бровари: Водограй, 2003.- 272 с.
16. Самоквасов Д. Сиверская земля и сиврины по городищам и могильникам.- М., 1908. – 512 с.
17. Толочко П. П. Київська земля в епоху феодальної роздробленості.- К., 1980. – 679 с.
18. Центральний державний історичний архів України у місті Києві.- Ф.51: Генеральна військова канцелярія.
19. ЦДІА у м. Києві. - Ф. 59: Киевская губернская канцелярія.
20. ЦДІА у м. Києві. - Ф. 59: Киево-Выдубицкий монастиръ.
21. ЦДІА у м. Києві. - Ф. 127: Киевская духовная консиситория.
22. Шафарський О. Топографическое описание Черниговского наместничества.- К., 1851. – 412 с.
23. Шендрик Н. І. Довідник з археології України: Київська область.- К., 1977. – 832 с.

Ткаленко Світлана Анатоліївна – студентка 6 курсу історичного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Науковий керівник: Дем’яненко Віра Миколаївна – кандидат політичних наук, доцент кафедри загальної історії, методологій та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».