ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКІВ НАРКОМОСУ УСРР ПЕРІОДУ 1919-1930 РОКІВ

1919 - 1930 рр. є періодом перебудови всього соціально-економічного устрою, руйнації та відмирання старих соціально-педагогічних відносин, системи впливу на дитину, виникнення нових, відповідних тогочасним умовам. 6 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд прийняв рішення про введення нової назви – Українська Соціалістична Радянська Республіка (колишня назва - Українська Народна Республіка). Уряд одержав назву Рада Народних Комісарів України [3, с. 256]. У цей час відбувається створення нової школи, формування власної оригінальної системи освіти в Україні. 1919 – 1930 рр. можна назвати періодом експериментування й новаторства.

Аналіз сучасних історико-педагогічних досліджень засвідчує, що діяльність Народного Комісаріату освіти УСРР у зазначений період розкрита у дисертаціях істориків М.С.Лисенка, В.В.Липинського, М.Ю.Виговського, В.Л.Борисова, О.С.Паращевіної, Н.В.Самандас. Діяльність Наркомосу УСРР стосовно формування початкової та професійної освіти розкрито у педагогічних працях С.В.Бутівщенка та Г.М.Черненко. Л.Д.Березівська висвітлила діяльність Наркомосу УСРР у 1919-1946 рр. у контексті шкільних реформ.

Наша мета – розкрити освітню діяльність наркомів освіти УСРР з 1919 по 1930 рр.

У період з 1919 р. по 1930 р. наркомами освіти УСРР були В.П.Затонський (з 8 січня 1919 р. до 20 квітня 1920 р.; з 30 жовтня 1922 р. до 14 березня 1924 р.; з 22 лютого 1933 р. до 22 грудня 1937 р.), Г.В.Михайличенко (із 12 травня до 3 липня 1919 р.), Г.Ф.Гринько (із 16 лютого 1920 р. до 20 вересня 1923 р.), О.Я.Шумський (із 10 липня до кінця серпня 1919 р.; з 29 вересня 1924 р. до 2 лютого 1927 р.), М.О.Скрипник (із 7 березня 1927 р. до 7 липня 1933 р.) [1, с.156; 2, с.131-263].

З початку 1919 р. розпочалася систематична робота уряду в галузі освіти. За наркома освіти УСРР В.П.Затонського було видано декрет про відокремлення школи від церкви, заборону викладання релігійного вчення в школах. Було скасовано плату за навчання в усіх школах (28 лютого, 1919 р.). У квітні 1919 р. прийнято декрет про перехід усіх приватних вищих навчальних закладів на утримання держави [3, с. 258]. Цього ж року розпочався перепис для встановлення чисельності дітей шкільного віку. Проводилася робота щодо планування шільної мережі на 1919/1920 навчальний рік. За положенням “Про єдину трудову школу УСРР” (2 липня 1919 р.) передбачалося дошкільне виховання дітей 5 – 7 років, два ступені нової школи: перший – 5 класів (для навчання дітей віком від 7 до 13 років), другий – 6 – 9 класи (для навчання дітей віком від 14 до 17 років).

В.П.Затонський, обіймаючи посаду Наркома освіти з січня 1919 р. по квітень 1920 р., робить кроки щодо вирішення проблеми українізації закладів освіти. Так, професор І.Л.Лікарчук у монографії “Міністри освіти України” зазначає, що у березні 1919 р. вийшла постанова Наркомосу УСРР, яка надавала право населенню на місцях визначати мову викладання в школах. Крім того, у всіх школах “обов’язковим предметом стала одна з місцевих мов”. “Таким чином, українській мові на території України надавався статус мови національних меншин” [2, с. 235].

З 1920 р. по 1923 р. на посаді наркома освіти перебував Г.Ф.Гринько, який продовжував роботу щодо побудови української системи народної освіти. Вона складалася з таких ланок: дошкільне соціальне виховання (дитячий садок, дитячий будинок та ін.); школа соціального виховання ( трудова школа двох концентрів: перший – чотирирічний для дітей віком 8 - 12 років, другий –трирічний для дітей від 12 до 15 років); професійна освіта [3, с. 261].

У 1920 – 1923 рр. відбувається інтенсивне зростання закладів соціального виховання, причиною чого була масова дитяча безпритульність. “Декларація про соціальне виховання дітей” (1 липня, 1920 р.) проголошувала охорону дитинства, що включало турботу держави як про навчання й виховання дітей, так і про поліпшення умов їх життя. Г.Ф.Гринько так тлумачив сутність соціального виховання: “соціальне виховання, в розвиненому вигляді, є загальна організація дитинства, влаштування колективного життя всього дитячого населення. Це має на увазі повне усунення роз’єднаності дітей по між індивідуалістичними сім’ями, що очевидно неможливе є без організації соціалістичного господарства й зміни всього укладу життя” [4, с.16]. У цей час створюються різні заклади соціального виховання (дитячі садки, школи-клуби, дитячі денні будинки, дитячі будинки неповного дня, заклади охорони дитинства), а також масово відкриваються семирічні та початкові школи. Швидкі темпи росту закладів соціального виховання залежали, перш за все, від колекторів, у яких проводилося індивідуальне дослідження дітей, що потрапили з вулиці. Колектори займалися розподілом дітей по дитячих будинках.

У період 1920 – 1923 рр. продовжується українізація освітньої системи. Досліджуючи дане питання, І.Л.Лікарчук відзначає, що “роль Г.Ф.Гринька в тому, що він, проводячи українізацію, зумів уникнути перегинів та абсурдних рішень, чим сприяв перелому в ставленні широких кіл справді української інтелігенції до влади більшовиків” [2, с. 167].

У вересні 1924 р. наркомом освіти вдруге призначено О.Я.Шумського. Він активно виступав за самостійність системи освіти України. Щодо соціального виховання дітей було прийнято низку постанов та резолюцій: “Про шкільну мережу загального навчання” (25 листопада, 1924 р.), “Про будову шкільної мережі загального навчання в УСРР” (15 травня, 1925 р.), “Про заходи до переведення загального навчання” (5 серпня, 1925 р.), “Про переведення загального навчання на Україні” (28 жовтня, 1925 р.), “Про державну організацію охорони здоров’я дітей і про права й обов’язки лікаря охорони здоров’я дітей (19 листопада 1924 р.) та ін.

Як нарком освіти О.Я.Шумський проводив політику українізації як освіти, так і всього партійного і державного апарату. Про це свідчать постанови 1925 р. “Про заходи термінового переведення повної українізації радянського апарату”, “Про практичні заходи до українізації радянського апарату”. В освітніх закладах запроваджувалась українська мова викладання, вводилися українознавчі дисципліни, проводилася краєзнавча робота.

З березня 1927 р. справу українізації продовжив новий нарком освіти М.О.Скрипник. Під час перебування його на цій посаді, за словами Л.А.Медвідь, “українізація” досягла своєї кульмінації” [3, с. 273]. У понад 80 % загальноосвітніх школах у 1929 р. викладовою була українська мова. Українізація поширювалася й на ті республіки Радянського Союзу, де проживали українці. За часів М.О.Скрипника було засновано тисячі нових шкіл, здійснене загальне обв’язкове початкове навчання.

У цей період кілька разів перероблялися навчальні плани та програми. Було збільшено кількість годин для вивчення української мови та суспільствознавства. Велика увага приділялася розробці підручників. М.О.Скрипник затвердив новий український правопис. І багато зробив для того, щоб забезпечити видання нових підручників, написаних на основі нововведеного правопису.

У школи були повернуті (відмінені на початку 20-х років) домашні завдання, іспити, характеристики.

Особливого розмаху набула робота у справі уніфікації навчальних планів і програм. “Уніфікувати систему народьої освіти стало завданням потрібним і заразом практично можливим, - зазначав М.О.Скрипник. - …Єдина система народньої освіти мусить бути єдина, вона мусить охоплювати всю трудящу людність нашого Союзу” [5, с. 40, 42].

Отже, основні заходи наркомів щодо організації нової системи освіти України у досліджуваний період були спрямовані на українізацію системи освіти, боротьбу з безпритульністю та неписьменністю, що сприяло створенню закладів соціального виховання, масовому відкриттю семирічних і початкових шкіл.

Література:

1. Березівська Л.Д. Реформування шкільної освіти в Україні у хх столітті: [монографія] / Л.Д.Березівська. – К.:Богданова А.М., 2008. – 406 с.
2. Лікарчук І.Л. Міністри освіти України: В 2-х т. – Т. 1. (1917-1943 рр.). - [Монографія] / І.Л.Лікарчук. – К.: Видавець Ешке О.М., 2002. – 328 с.
3. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: [навчальний посібник] / Л.А.Медвідь. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.
4. Порадник по соціальному вихованню дітей / Упоряд. Ценсоцвих Нарком освіти УСРР. – Х.: Всеукраїнське держ. видавництво, 1921. – 131 с.
5. Скрипник М.О. Основні засади єдиної системи народньої освіти СРСР. – Х.: Держ. видав. України, 1930. – 101 с.