СПЕЦИФІКА ПРОЦЕДУРИ ВПРОВАДЖЕННЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ

Однією з важливих проблем розвитку в українському суспільстві була і залишається проблема вдосконалення освіти. Від характеру та змісту соціального замовлення, яке виконує освіта в сфері навчання та виховання людини, залежить майбутнє держави. Способом реформування української вищої школи являється її модернізація згідно з її європейським зразком. Саме з цією метою Україна приєдналася до Болонської конвенції, завданням якої є приведення вищої освіти в європейських країнах до єдиних стандартів і критеріям, а також створення до 2010 року єдиного освітнього простору. Процес формування продовжується і сьогодні. Він супроводжується труднощами, проблемами та безліччю дискурсів щодо його доцільності, що й обумовлює актуальність теми даного дослідження. Реформи університетської освіти розпочато давно, але вони настільки поверхові й не скоординовані, що аж ніяк не вирішують нагальних проблем пов’язаних зі зниженням якості освіти.

Проблемою залишається те, що вища освіта в Україні стає неліквідна і неконкурентоспроможним, поступається рівню освіти розвинених країн і не визнається європейським співтовариством, тому, що український варіант системи вищої освіти є гібридом болонської і радянської освітніх систем, наслідком чого є продовження стрімкого падіння якісної освіти, скорочення навантажень і неповне розуміння як студентами так і самими викладачами ідей нової системи. Така несприятлива ситуація вимагає продуманих, системних реформ, щоб дати можливість реалізуватися величезному інтелектуальному потенціалу, який є в нашому суспільстві.

Так, як найбільш прийнятним способом реформування української вищої школи на сьогоднішній день представляється модернізація його за європейським зразком, то великою підмогою в цьому плані може стати Болонський процес, завдання якого - приведення вищої освіти в європейських країнах до єдиних стандартів та критеріям. Метою нашого дослідження є розглянути завади та проблеми впровадження болонського процесу в Україні та знайти шляхи їх вирішення.

Саме проблемі болонського процесу в Українському суспільстві присвячено багато робіт таких науковців як В.Волович, А.Бойко, М.Боришевський, І.Зязюн, В.Киричок, А.Кияновський,В.Коротеєва, М.Красовицький, В.Матіяш, І.Матюша, А.В.Сущенко, Н.Є.Щуркова та ін.[3, 190].

З 2006 року в Україні активно проводяться реформування системи вищої освіти, метою якого являється підвищення його якості і досягнення європейського визнання. Включення України в Болонський процес означає перехід до нової парадигми вищої освіти, суть якого заключається в зміні суб'єкт-об'єктивних відносин між викладачем і студентом, на суб'єкт-суб'єктивним. Іншими словами, викладач уже являється не стільки вчителем, скільки тренером, допомагаючи при цьому студенту вчитися самостійно. У результаті таких відносин студент отримує знання, вміння та навички, а викладач - майстерність. Навчальний заклад мобілізує студентів, а не просто забезпечує утворення як раніше. Якщо попередня парадигма передбачала розробку нових програм і курсів з з подальшою трансляцією їхніх студентів, але нова передбачає створення середовища, що стимулює самопідготовку оцінку знань на початку, середині і в кінці курсу, роботу з кожним студентом. Результатом роботи студента буде отримання кредиту, який свідчить про рівень засвоєних знань, що буде стимулювати студента бути активним агентом навчального процесу, до пошуку і накопичення знань [2, 213].

Для більш детального визначення розглянемо наступні ключові моменти. Які включає в себе болонський процес:

• чітка уніфікація студентських документів, що підтверджують рівень і якість засвоєних знань, для зіставлення вищої освіти в різних країнах. Такі заходи повинні забезпечити зайнятість європейських громадян з вищою освітою та міжнародну конкурентоспроможність європейської вищої освіти;
• дворівнева система вищої освіти. Для забезпечення стандартизації ступенів і спеціалізацій планується перейти на дворівневу систему освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр і магістр. Бакалавр - це фахівець, який може працювати за фахом або продовжити освіту, перейшовши на другий ступінь - до магістратури, що й досі повністю не реалізовано;
• посилення мобільності студентів, викладачів, адміністрації вузів. Для усвідомлення і затвердження конкурентоспроможності своїх знань і умінь кожен студент повинен мати можливість хоча б короткий час навчатися і стажуватися за кордоном;
• приведення вищої освіти в різних країнах до єдиних стандартів. Це стосується розробки східних навчальних планів, тренінгів, досліджень;
• партнерство студентських організацій та офіційних освітніх інститутів.
• працевлаштування випускників. Одним з важливих положень болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: Знання випускників повинні бути застосовані і використані на користь як народу своєї країни, так і інших країн Європи [1, 68-69].

Ефективне впровадження реформи заважають два факти, які чиновники намагаються завуалювати за безліччю рекомендацій, з положеннями і змін.

По-перше, відсутність реальних і адекватних капіталовкладень у систему освіти не в змозі компенсувати ніяка реформа навіть найефективніша. Наслідком цього є той факт, що ВНЗ «витягують» невстигаючих студентів щоб виконати план набору або просто утримати контрактника, який платить за навчання. Результатом цього є отримання диплома некваліфікованим спеціалістом і його неконкурентоспроможність не тільки на європейському ринку праці, але навіть і на внутрішньому.

По-друге, структура науково-освітніх рівнів не відповідає стандартам Болонської системи. Причому якщо взяти до уваги положення про двох циклах освіти, то тут ми стикаємося з проблемою недооцінки рівня бакалавра як з боку студентів, так і з боку роботодавців. У цілому, для західних освітніх систем, рівень бакалавра є підставою вважати людину фахівцем, а в Україні до цього рівня освіти ставляться як до рівня незакінченого вищої освіти [6, 99].

Спроби наближення вітчизняної системи освіти до стандартів європейських вимог призвели до ще більшого заплутування структури кваліфікаційних рівнів, не змінивши змістовної частини навчальних планів. Створилася така ситуація, що бакалавр і магістр являються урізаними і трохи розширеними варіантами рівня спеціаліста і не забезпечують студента необхідний досвід, що допомагає розвинути творчий потенціал [4, 23].

У європейських університетах самостійна робота студента є основним видом роботи. На першому і другому курсах на неї доводиться вдвічі більше часу ніж на роботу в аудиторії. На третьому і четвертому курсі це співвідношення сягає 1:4. Фактично самостійна робота займає весь час студента, крім двох-трьох щоденних аудиторних занять по 50 хв на старших курсах. Саме тому центром студентського життя є не аудиторія, а бібліотека, що працює цілодобово без вихідних.

Для повного включення у Болонський процес замало формального запровадження її принципів. Однією з головних задач представляється забезпечення прозорого і суворого контролю якості освіти, в першу чергу ліцензування та акредитації. В Україні такі схеми введено давно, але вони недосконалі, постійно переглядаються та доповнюються. Останнім часом вимогливість експертизи істотно зросла, проте проблема її якості залишається досить гострою. Саме Болонський процес буде потужним стимулом для перегляду принципів та методології контролю якості освіти з міжнародними стандартами, дозволить залучити до цієї роботи іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовки студентів [5,253].

Очевидно одне: вступивши в Болонський процес, Україна вибрала правильний напрям у розвиток системи освіти. Болонський процес - шлях до розвитку і подальшої інтеграції України в європейське співтовариство, так як єдині стандарти в сфері освіти є одним з ключових факторів глобалізації. Так само це шлях до спільної діяльності вчених розвинених країн, який повинен привести до підвищення науки на якісно новий рівень. Реалізація вимог конвенції призведе до інтеграції України в науково-освітній простір Європи з його структурами додаткового фінансування, мобільністю викладачів і студентів. Реальна інтеграція Європи неможлива без певного рівня інтеграції освіти й об'єднання можливостей науково-викладацького персоналу вищих шкіл всіх країн континенту. Таким чином, українська система вищої освіти знаходиться на стадії активного реформування. Відбувається інтенсивне впровадження нових стандартів в систему навчання та адаптація європейських норм відповідно до особливостей українських реалій.

Література:

1. Вікторов В. Нові моделі управління освітою// Вища освіта України.- 2005.- №2.- с.66-71.
2. Вища освіта України і Болонський процес:Навчальний посібник/За ред. В.Г Кременя.--Тернопіль: Навчальна книга—Богдан, 2004.--384с.
3. Волович В. Болонський процес і нова парадигма освіти в Україні // Соціологія: теорія, метод. Маркетинг. – 2004. -- №4. – с. 189-199
4. Есенькин Б.С. Болонский процесс--стандартизация или свободный полет/ Б.С.Есенькин, Ю.Ф.Майсурадзе// Высшее образование сегодня.- 2005.- №5.- с. 22-24
5. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті болонського процесу/ За ред. В.Г. Кременя. – Терпопіль: Навчальна книга- Богдан, 2004. – 384 с.
6. Митрофанов С. Плюсы и минуся «болонского процесса» // Русский журнал. – 2003. -- №3. – с. 98-102

Карпенко Юлія Сергіївна – студентка ІV курсу НПУ імені М.П. Драгоманова.

Науковий керівник: Кисла Ганна Олександрівна