ЗНАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ, ЗОРОВОЇ НАОЧНОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

На сучасному етапі вивченню іноземних мов приділяється багато уваги в нашій державі. В останні роки у зв'язку з прагненням людства до "суспільства без кордонів", залученню до культурної спадщини і духовних цінностей народів світу знання іноземної мови як інструменту міжкультурної комунікації, стало престижно і затребуваний. Інша причина полягає в тому, що володіння іноземною мовою, розглядається як важлива якість та можливість самореалізації особистості в сучасних умовах. Проблема наочності у навчанні іноземних мов була актуальною в усі часи. Проблема використання наочності цікавила ще педагогів минулого Я.А. Коменського, який розглядав чуттєвий досвід дитини як основу навчання і вважав, що навчання слід починати "не зі словесного тлумачення про речі, але з реального спостереження над ними" І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського.[1, с. 73] Питання вивчення іноземних мов, у тому числі лексичних навичок монологічного мовлення з використання засобів наочності було і залишається у наукових роботах та дослідженнях багатьох методистів, зокрема А.Д. Климентенка, І.Л. Біма, С.П. Шатілова, Л. С. Панова, Н. Д. Гальскова. Загальновідомо, що ефективність навчання залежить від ступеня залучення до сприйняття всіх органів почуттів людини. Чим більш різноманітні чуттєві сприйняття навчального матеріалу, тим міцніше він засвоюється. Ця закономірність знайшла своє вираження в дидактичному принципі наочності. Таким чином, метою статті є встановлення ролі та ефективності використання наочності на практиці у процесі вивченні іноземної мови.[7, с. 239] Згідно наукових даних процес вербалізації відомих образів здійснюється на основі живого споглядання, одночасно і паралельно з ним. Споглядаючи дійсність, людина за допомогою мовних засобів називає окремі об’єкти, їхні ознаки і відношення між ними. Відбувається перекодування чуттєво – образної інформації про предмет в семасіологічну, так здійснюється стрибок від живого споглядання до думки.[3, с. 15]

Комбінуючи мовні засоби, людина будує мовну модель ситуації зовнішнього світу. У рідній мові зв’язок між позамовною ситуацією та її мовною моделлю - органічний, автоматизований. Зміна слова („Я малюю олівцем” - „Я малюю олівець”) є засобом передачі думки і викликає в свідомості людини відповідну картину, наочний образ ситуації. Отже, правильність мовлення рідною мовою зумовлена наявністю у того, хто говорить, безпосереднього зв’язку між позамовною ситуацією та відповідним мовним оформленням. Таким чином, для того щоб забезпечити правильність іншомовного мовлення, необхідно формувати такий зв’язок на матеріалі іноземної мови. Особливу увагу треба звернути на випадок, коли той самий зміст передається за допомогою різних структур у рідній та іноземній мовах, а порушення структури під впливом рідної мови призводить до спотворення змісту. Отож, в українській та англійській мовах відношення належності, інструментальності, адресата дії передають різні мовні засоби.[4, с. 23]

В таких випадках встановлення прямого зв’язку між наочним образом ситуації та його вербальним вираженням повинно створити умови для правильної побудови іншомовної граматичної структури. Методичним вирішенням цього завдання може бути використання наочного матеріалу, який демонструє зв’язок інтерферуючих структур з конкретним наочним образом тих відносин об’єктивної дійсності, що передає кожна з них.

Засоби наочності - це компонент навчально – методичного комплексу при вивченні іноземної мови, який надає суттєву допомогу при кращому розумінні та засвоєнні лексичних одиниць, граматичних структур, фонетичного аспекту мови. Наочність буває: слухова (озвучення образу) та зорова (вербально – графічна).[5, с. 37]

Слухова наочність ілюструє емоційну виразність написаного, відіграє значну роль у формуванні певного образу, його розуміння. Вона допомагає створити смисловий наголос і корегує вимову, ритміко – інтонаційне оформлення окремих слів та словосполучень. До засобів слухової наочності належить: фонограми, аудіо записи.

Зорова наочність використовується як зразок, на який учні опираються при співставленні слова і його схематичного значення. Дуже часто зорова наочність стає єдиним засобом, який може допомогти учневі зрозуміти ту чи іншу лексичну одиницю. Засобами зорової наочності є: малюнки, фотографії, слайди, роздатковий матеріал, репродукції портретів, стенди, таблиці, схеми, колажі, відеофільми, електронні дошки, та інші мультимедійні засоби.

У сучасній методиці засоби зорової та слухової наочності стали одними із основних компонентів уроку іноземної мови. Варто зауважити, що зорова наочність є унікальним засобом семантизації, який може використовуватися при поданні у школі будь – якого матеріалу (може використовуватися при поданні нового матеріалу чи при повторенні). Згідно з прийнятим у лінгвістиці розумінням лексичного значення його складниками вважається денотат, який називає клас предметів, і сигніфікат - сукупність ознак, що визначають клас предметів, що називають терміном „поняття”. Сигніфікат як категорія більш абстрактна, ніж денотат, засвоюється в результаті оволодіння конкретними вживаннями слова при співвіднесенні його звукової форми з відрізками дійсності, що означаються.

Головною умовою володіння словом як комунікативною одиницею є, безумовно, оволодіння його відображальною функцією, тобто значенням. Найбільша складність в оволодінні лексичним значенням, як зазначають усі спеціалісти в галузі навчання іноземних мов, полягає у невідповідності значень рідної мови та іноземної. Справа у тому, що який би прийом семантизації не використовували, він повинен приводити до тісного зв’язку звукової форми слова з його денотатом, з конкретною діяльністю, з елементами досвіду учня.[5, с. 38] Як свідчать психологи, у значеннях слів побутової лексики переважаючими компонентами є ситуаційно – логічні та образні зв’язки. Відтворення їх у свідомості учнів неможливе без використання засобів зовнішньої зорової, слухової або внутрішньої наочності. Проте роль зовнішньої наочності в оволодінні лексикою явно недооцінюється в нашій методиці. Її функції як засобу семантизації іншомовних слів, що не мають точних еквівалентів в рідній мові, досліджені недостатньо. Однак, показ предмета або дії, який мають на увазі методисти, достатній лише у випадках, коли значення слів іноземної і рідної мов збігаються, і коли слово рідної мови викликає адекватний образ у свідомості учні і без наочної ілюстрації. Неадекватні, суто вербальні способи семантизації слів із семантикою, більш складною для засвоєння, як показав психологічний експеримент М.Г. Каспарової, веде до того, що за значенням іноземного слова виявляється віддалене уявлення про відповідний денотат. Воно пов’язується зі словом рідної мови, але не з уявленням конкретного предмета.[3, с. 13]

Дидактичний підхід до зорової наочності суттєво відрізняється від того, як вона трактується методистами. Чим складніший навчальний матеріал, тим важливішу роль повинна відігравати наочність у формуванні правильних уявлень. Тісна взаємодія слова і наочних предметів підвищує роль кожного з них. Тому необхідно керувати розглядом наочних прикладів, щоб учні помічали суттєві сторони в продемонстрованому наочно. Зауважимо, що при вивченні будь – якої іноземної мови, ті, що вчаться, незалежно від віку, повинні заново вчитися називати предмети і дії, значення яких не збігаються зі словами рідної мови. Завдання, що постає перед ними, близьке до того, яке вирішується при навчанні рідної мови для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Суттєва різниця лиш в тому, що вони ознайомлюються не з предметами, а з їх новими словесними позначеннями.

Унікальність наочності також полягає і у тому, що її можна використовувати для будь – якої вікової категорії. Без перебільшення, вона відіграє важливу роль у процесі вивчення іноземної мови і служить супроводжуючим компонентом процесу засвоєння і розуміння. Крім того, всім відомо, що наявність наочності на уроці допомагає більш глибше проникнути у тему, стимулює в учнів мислення, викликає творчість. Наочність стає поштовхом до навчальної дії, викликає у дітей інтерес та зацікавлення. Використання засобів наочності робить урок яскравішим, цікавішим, динамічнішим.

В основу використання зорової наочності покладено ряд принципів:

1. Принцип доступності подачі зображення. Це означає, що вербальний матеріал, який подається за допомогою засобів наочності має бути зрозумілим та знайомим учням. В іншому випадку наочність не буде корисною, а навпаки лише спантеличить учнів.[1; 74]

2. Принцип доступності форми зображення. Цей принцип застерігає вчителя від використання все нових і нових форм зображення. Учні повинні звикнути до певних засобів наочності і зіставляти їх із сформованим у них змістом.

3. Принцип композиційної організації. Згідно цього принципу матеріал має бути поданий в логічній послідовності. Реалізація даного принципу здійснюється також за рахунок правильного гармонійного, кольорового зображення. Ось чому слід використовувати яскраві малюнки, різнокольорові схеми, таблиці та інші засоби, що є запорукою зацікавлення з боку учнів новим навчальним матеріалом.

4. Принцип художньої ідентичності. При оформленні засобів наочності потрібно намагатися відтворити максимально реальне зображення.[6, с. 328]

В процесі навчання можуть виникати наступні питання: на якому із уроків використовувати засоби наочності; як довго можна використовувати одну і ту ж наочність в рамках вивчення певної теми; як уникнути перенасичення наочності на уроці і не перетворити його на шоу. Всі ці питання є дуже важливі і вчитель сам повинен знайти на них відповіді, посилаючись на власний досвіт та особливостей учнів (ступінь обізнання, їх інтелектуального розвитку, рівня сформованості іншомовних навиків та вмінь). Для вчителя є важливо встановити межу, де наочність – необхідний допоміжний засіб в процесі засвоєння матеріалу, і не допустити, щоб діти трактували її як засіб для гри. Іншими словами, учень повинен вміти використовувати наочність для збагачення своїх знань.

Література:

1. Белова Л.В., Рохманкулова Л.К. Некоторые приёмы работы с картинками на уроках английского языка // ИЯШ. – 1991.-№ 2. – с. 72-75;

2. Бутко Г.В. Наглядные пособия на уроках английского языка // ИЯШ. – 1998 - №2 – с. 51-52;

3. Гапонова С.В. Навчання англійської мови в середній школі // Іноземні мови. – 1998 -№3 – с. 12-18;

4. М. Д. Гальскова, З. І. Нікітенко. Теорія і практика навчання іноземних мов. Початкова школа: 2000.- 23-24 с.

1. Дроздова Т.И. Опоры – символы на уроках английского языка. // ИЯШ. – 1999 - №6 – с. 35-39;

2. С.Ю. Ніколаєвої, Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах : [підручник]. Вид. 2-е, випр. і перероб. / Кол. авторів під керівн.– К.: Ленвіт, 2005. – 328 с.

3. Є.М. Соловова,Методика навчання іноземних мов: Базовий курс лекцій [Текст]. Посібник для студентів пед. вузів та вчителів. - М.: Просвещение, 2002. - 239 с.