МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЛІТЕРАТУРИ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ПЕРЕКЛАДАЧІВ У ТЕХНІЧНИХ ВНЗ

Одним із найважливіших видів вербальної комунікації є обмін інформацією між людьми, які розмовляють різними мовами й належать до різних культур. Така міжмовна (або двомовна) комунікація може бути лише за наявності посередника (людини або комп’ютерної програми), котрий уміє прийняти інформацію у писемній або усній формі однією мовою та передати її іншою мовою. Головним у такому посередництві є переклад.

Як підкреслює відомий спеціаліст у сфері перекладацької діяльності В.М.Комісаров, у процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншою, а пересікаються різні епохи, культури, традиції, способи мислення. Саме завдяки творчій діяльності перекладачів народи різних країн прилучаються до передових досягнень у сфері виробництва, науки, техніки, культури.

Фахівці зі спеціальності «Переклад» повинні мати не тільки поглиблену мовну підготовку (з декількох мов), але й достатні знання з широкого спектру гуманітарних, природничих, технічних навчальних дисциплін. Перекладацька компетенція повинна включати володіння знаннями з культури, традицій, звичаїв як рідної, так і зарубіжної країни, а також всіма лінгвістичними аспектами рідної та іноземної мов. Тому велику роль у підготовці кваліфікованих спеціалістів-перекладачів відіграють гуманітарні дисципліни, зокрема вивчення української й зарубіжної літератур.

Як відомо, з другої половини ХХ ст. у провідних країнах світу почала зростати кількість вищих навчальних закладів. Почали переглядатися програми й зміст освіти, визначатися пріоритети. Велике значення надавалося виховній спрямованості програм гуманітарного циклу, зокрема в технічних вишах. Їх завдання – гуманізація та гуманітаризації навчання та виховання молоді. В окремих технічних вишах почали розширювати викладання гуманітарних дисциплін, поряд з вивченням мови вивчається й література.

Викладання літератури у циклі гуманітарних дисциплін у технічних вишах, які на гуманітарному факультеті розпочали або продовжують підготовку фахівців за спеціальністю «Переклад», потребує відповідної методики, яка, в свою чергу, пов’язана з науками, що сприяють осмисленню знань, набутих в інших галузях, розвитку умінь, необхідних у відповідній сфері діяльності: мотивувати літературні явища історичним розвитком суспільства, вести дискусію, аргументувати свою позицію під час диспуту; визначати роль літератури у розвитку мови й професійного мовлення; володіти різними стилями мови, робити лінгвістичний аналіз, а також формування комунікативної і літературної компетенції, що базується на знаннях, уміннях пізнавального і творчого типу, світоглядних переконаннях.

Вивчення літератури передбачає формування культури полеміки, критичного мислення, самостійного аналізу та оцінювання прочитаного, створення на основі засвоєних літературних знань оптимальних умов для всебічного розвитку і реалізації особистості; формування національних і загальнолюдських цінностей.

Необхідно розглянути на заняттях з літератури основи перекладу, що, в свою чергу, розширить знання студентів про оригінал і художній переклад, специфіку перекладеної літератури; сформує вміння порівнювати першоджерело і переклад, підвищить рівень знань з української та іноземної мов.

Доцільно використовувати порівняльне вивчення літератури, використовуючи компаративістику як метод аналізу тексту. Зазначимо:

суттєва відмінність у вивченні світової літератури та рідної полягає в тому, що понад дев’яносто відсотків творів світового письменства молодь читає у перекладах.

Аналізуючи поезію, студенти повинні відчути різницю між типами перекладу (вільним і підрядковим), ввести в обіг поняття художній переклад. Бажано надати студентам оригінали, тим самим перевіряючи рівень володіння тією чи іншою мовою, а також навести орієнтовні запитання для бесіди, наприклад:

1. Від кого залежить звучання вірша, перекладеного українською чи російською мовою? Чим це пояснюється?

2. З якими труднощами ви зіткнулися, спробувавши самостійно перекласти поезію (на вибір студента)?

Cтуденти порівнюють кілька варіантів художніх перекладів і доходять висновку, що твір можна по-різному інтерпретувати чужою мовою залежно від того завдання, яке ставить перед собою перекладач: хоче передати точний зміст поезії чи намагається найповніше зберегти мовні й національні особливості першоджерела. Студенти доходять висновку, що підрядник – це технічний переклад, позбавлений натхненності, за яким ніколи не відчуєш автора. «Художній переклад передає не стільки зміст твору, скільки його настрій, інтонацію, мовну специфіку і те невідчутне, невловимо суттєве, що зветься Поезією» [1, с. 107].

Можна запропонувати студентам скласти порівняльну таблицю перекладів поезій, наприклад, П. Верлена «Осінь» чи сонетів В. Шекспіра або поезій Г. Гейне й зробити висновок, який же з них ближчий до оригіналу.

Наприклад, можна проаналізувати поезію Г. Гейне «На півночі дикій», порівнявши оригінал, підрядковий переклад і художні переклади М. Лермонтова, Ф. Тютчева, Л. Первомайського, М. Старицького і дати завдання – визначити, який із перекладів ближчий до оригіналу, а який передає поетичний настрій поезії, тому є найціннішим, найпривабливішим для читача.

Орієнтовні запитання для бесіди:

1. Пояснити поняття «вільний переклад» і «технічний переклад».

2. Навести приклади текстів різного виду перекладу. Назвати вимоги до технічно перекладу і найпоширеніші помилки при перекладі.

3. Що повинно бути в основі художнього перекладу?

4. Чи можуть оригінал і переклад бути ідентичними?

Цікавим буде домашнє завдання: підготувати презентацію власного художнього перекладу.

Одним із найперспективніших напрямів розвитку творчих здібностей особистості, необхідних сучасному фахівцю, є проблемне навчання. Як специфічна технологія навчального процесу проблемне навчання передбачає наявність проблемного запитання чи завдання, проблемної ситуації. Істотною ознакою проблемного запитання є прихована суперечність, яка відкриває можливість отримати неоднотипні відповіді. Тому доцільно використовувати метод дискусії, оскільки його метою є встановлення істини, правильне розв’язання проблеми через зіставлення різних поглядів.

Перед дискусією доцільно проводити бесіду, бажано евристичну, за допомоги якої викладач спонукатиме студентів не тільки до відтворення набутих знань, але й скеровуватиме формування проблеми. Наприклад, при вивченні новели О. Гончара «На косі» варто провести таку бесіду:

1. Як опинилася на косі Ольга?

2. Чи можна бути щасливим, опинившись за тридев’ять земель від столиці, «на найкрайнішому краї землі»?

3. У якій ситуації Ользі «стало соромно, принизливо і тяжко» за єгеря?

4. Прочитайте діалог Ольги і Танцюри перед його від’їздом з коси.

Під час бесіди виникають проблемні запитання: «Хто винен: той, хто убивав птаха, чи той, хто все це бачив, але мовчав?», «Чи здатна одна людина зробити світ добрішим, людянішим?»

Під час вивчення повісті «Гола душа» П. Загребельного зі студентами проводиться евристична бесіда за таким планом:

1. Від імені кого ведеться оповідь у творі? Яка мова героїні?

2. Який шлях проходить головна героїня твору?

3. Чому Клеопатра ображена на чоловіків?

4. Чому вона протестує проти чоловічого світу?

5. Який світ влади постає перед читачем?

Виникають проблемні запитання, які студенти намагаються розв’язати в ході дискусії (робота в малих групах): «Влада – це добре чи погано, це багато чи мало? Яка є і яка має бути влада? Чи можна вважати «оголення душі» Клеопатри Січкар сповіддю?».

Метод проблемного аналізу доцільно використовувати під час вивчення повісті Ю. Мушкетика «Смерть Сократа». Необхідно запропонувати студентам прочитати твір і спробувати визначити його проблеми (соціальні, філософські, морально-етичні тощо); самостійно вдома дібрати матеріал з художнього тексту для розгляду кожної проблеми; провести проблемно-тематичний аналіз у такій послідовності:

1. Визначити тему художнього твору з метою її розкриття.

2. Оголосити означені проблеми.

3. Розпочати пошук авторського способу розв’язання проблем.

Проблемне навчання змінює мотивацію навчальної діяльності: провідними стають мотиви пізнавально-спонукальні (інтелектуальні). Проблема викликає внутрішню зацікавленість студента, що стає чинником активізації навчального процесу та ефективності навчання. Пізнавальна мотивація спонукає молоду людину розвивати свої нахили і здібності.

Література:

1. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник. – К.: Вища шк., 2007. – 415 с.