Лізингові відносини в інвестуванні української економіки

В Україні склалися дуже сприятливі умови для розвитку лізингових відносин. Передумовами для цього є: велика потреба у відновленні виробничих потужностей, криза неплатежів, погіршення збуту продукції, спад виробництва. Слід зазначити, що економіка України відчуває гострий дефіцит інвестиційних коштів. Існують різноманітні варіанти залучення коштів в національну економіку.

На даний момент в Україні розглядається проблема розвитку лізингу, який, в свою чергу, може стати одним з найважливіших кроків у розв’язанні ряду економічних проблем пов’язаних із включенням інвестиційного процесу та структурного оздоровлення економіки в цілому. При цьому якісні характеристики розвитку лізингу в країні будуть визначатися тим, наскільки правове поле і податкова сфера будуть стимулювати підприємницький інтерес до лізингу.

Одною з важливих проблем в цьому аспекті є створення інформаційної інфраструктури, яка дозволить швидко заповнити інформаційний вакуум в сфері використання лізингових операцій, оволодіти системою знань, накопичених світовим досвідом в даній сфері і адаптувати їх до специфічних умов нашої країни.

Такий альтернативний метод інвестування яким є одержання і використання іноземних кредитів має ряд негативних рис, значна частина коштів скеровується на покриття поточних затрат, дефіциту державного бюджету, а не на інвестування виробництва і його технічне оновлення. Для цього ж іноземні кредити збільшують внутрішній борг і на його обслуговування затрачаються значні валютні кошти. Затрати консолідованого бюджету України на 2010 рік по обслуговуванню державного боргу становили 6,2 % всіх затрат.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестицій є лізинг, в тому числі і міжнародний, оскільки зобов’язання, у відповідності з правилами МВФ, не включаються в обсяг внутрішньої заборгованості держави.

Слід зазначити, що іноземні інвестиції на даний час також не можуть вирішити цієї проблеми, оскільки надходять а Україну в обмежених сумах (1,4 млрд. дол. США).

Враховуючи ситуацію з іноземними кредитами і інвестиціями, а також ситуацію, яка склалася на вітчизняному ринку довгострокових кредитів (по них дуже високі проценти і їх практично ніхто не пропонує ), тільки лізинг може стати єдиною формою довгострокового кредитування в Україні найближчим часом.

Серед найбільш вагомих причин, які стимулюють підприємців використовувати лізинг, міжнародні експерти виділяють 4 фактори: 1) лізинг є формою фінансування, яка дозволяє підприємству використовувати необхідні активи до настання строку оплати їх цінності. Якщо компанія не має достатньо коштів для купівлі активів, вона може розвивати діяльність, використовуючи лізинг; 2) лізинг може бути джерелом визначених податкових переваг для підприємства; 3) підприємство може бути незацікавлене в купівлі у власність визначеного типу активів. Якщо активи морально швидко старіють і існує необхідність використання тільки найбільш сучасного обладнання, тоді вигіднішим є лізинг; 4) в більшості лізинг не є перешкодою в реалізації інших засобів залучення коштів.

До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести :

Високотехнологічні наукомісткі галузі: літако- і машинобудування, порошкова металургія, агропромисловий комплекс, нафтогазовий комплекс, видобувні і металургійні галузі; незавершене виробництво; малий бізнес; виробництво товарів народного споживання та ін.

Зазначимо, що в Україні перетворення лізингу в ефективний інструмент відродження економіки переважно буде залежати від управління лізинговим бізнесом з боку уряду.

На даний момент лізингові відносини в Україні регулюються рядом нормативних антів, зокрема: Законом «Про лізинг», «Про оренду», Податковим кодексом України, Цивільним кодексом і рядом нормативних актів Кабінету Міністрів України.

У законі «Про лізинг» наведено перелік лізингових операцій і порядок їх здійснення, визначені взаємні зобов’язання сторін і відносини між учасниками лізингових відносин і державою.

За цим законопроектом суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майва. Лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу. Продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Використання лізингових операцій в Україні розпочалося з середини 1989 року як результат переходу підприємств на орендні форми господарювання. Однак слабка методологічна база і відсутність практичного досвіду в нетрадиційних сферах банківської діяльності перешкоджали запровадженню лізингу.

На даний час активна банківська діяльність в лізинговій сфері є дуже актуальною в умовах стабілізації економіки, оскільки механізм реалізації лізингових відносин повинен опиратися на двох потенційних суб’єктах лізингу – банківський капітал як єдине в країні джерело вільних коштів та малий і середній бізнес як найбільш динамічно розвинений сектор економіки.

У відповідності з діючим законодавством українські банки можуть самостійно за рахунок своїх коштів і при наявності ліцензії НБУ здійснювати лізингові операції.

Зазначимо, що лізингові операції ще не набули належного поширення в Україні. Їхнє застосування гальмується надто високим рівнем процентів за кредит, неплатоспроможністю значної частини товаровиробників, невідпрацьованим податковим і амортизаційним законодавством. Не останню роль у гальмуванні розвитку лізингового підприємництва відіграє відсутність належного правового забезпечення.

Лізинг дає змогу не залучати позичковий капітал і не заморожувати власний, заощаджувати на витратах, пов’язаних з володінням майном, користуватися податковими пільгами та прискореною амортизацією об’єкта лізингу. Наприклад, у США нині значна частина поліграфічного, енергетичного, комп’ютерного обладнання реалізується на умовах лізингу, оскільки лізинг розглядається тут, разом з іншим, ще й як один із способів просування та ринок продукції виробничого призначення.

За оцінками експертів, прогнозована частка лізингу в обсязі світового експорту-імпорту машинобудівної продукції у найближчому майбутньому може становити 10%.

Важливим є також врегулювання питання щодо встановлення поміркованого рівня податків на доходи учасників лізингу. Спеціалісти вважають, що доцільним було б встановити ставку податку з прибутку для учасників лізингу., зокрема фінансового, нижче базової з метою стимулювання не тільки розвитку лізингового підприємництва, а й впровадження нової прогресивної технології. Таким чином залишається надіятися, а для цього існують всі підстави, що найближчим часом Україна все ж таки здолає перешкоди, які постали перед розвитком лізингових відносин, що, в свою чергу, внесе вагомий вклад у вирішення ряду гострих інвестиційних проблем.

Література:

1. Внукова Н.Н., Ольховиков О.В., Мир лизинга. – Харьков: Основа, 1995. – 224 с.

2. Закон України «Про лізинг».

3. Орендні відносини в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 400 с.

4. Податковий кодекс України.

5. Симонова М. Оренда, лізинг, прокат. – М.: Статус Кво 97, 2001. – 208 с.

6. Цивільний кодекс України