ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

 Всім добре відомо, яка важка ситуація склалася в економіці нашої молодої держави; причин такого стану є багато, як об’єктивних так і суб’єктивних.

Україна, маючи достатньо потужний науково-технічний потенціал, малоефективно використовує його в національних інтересах: більше половини його можливостей реалізується поза потребами інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Недосконалість підходів до організації фінансів суб’єктів господарювання та їх об’єднань у реальному секторі економіки не дає змоги суб’єктам підприємницької діяльності працювати так ефективно, щоб це відповідало реальним потребам економічного розвитку суспільства.

Питання про сутність і функції сучасної фінансової системи України є дуже важливим і актуальним для українського народу, адже не можна було б здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечувати національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

У сучасній фінансовій науці сформувалися високорозвинені школи державних фінансів, фінансового ринку та фінансів підприємств. Вагомий внесок у теорію державних фінансів зробили такі відомі вчені, як Д.Бьюкенен, А.Вагнер, К.Віксель, Дж.М.Кейнс, Е.Ліндаль, А.Маршалл, Р.Масгрейв, А.Пігу, А.Пікок, П.Самуельсон, Е.Селігмен, Дж.Хікс, Д.Хьюмен, Г.Шмольдерс, К.Шоуп та багато інших. Серед досліджень у царині корпоративних фінансів та фінансового ринку виділяються роботи Г.Александера, Дж.Бейлі, З.Боді, Дж. Ван Хорна, Р.Вестерфілда, Г.Габбарта, Б.Джордана, Р.Колба, Г.Марковіца, М.Міллера, Р.Мертона, Ф.Модільяні, С.Росса, Ю.Фами, Д.Хьюмена, А.Шапіро, В.Шарпа, М.Шоулза й інших учених[2, с.12] .

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних та зарубіжних економістів, здійсненим у галузі теорії, методики та організації фінансового забезпечення інноваційної політики, слід зауважити, що до цього часу багато проблем не знайшли свого остаточного вирішення.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х років почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від її фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного праці приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивної праці. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективну працю, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Слово фiнанси походить вiд середньовікового латинського терміну finatio, financia, який застосовувався в ХІІІ-ХІV ст. для позначення обов'язкової сплати грошей та строку сплати. У Германії в ХVІ-ХVІІ ст. слово фінанси мало недобрий, лихий зміст: здирства, вимагання, хабарництва, лихварства. В той же час у Франції (ХVІ ст.) слово фінанси використовувалося у тому значенні, яке закріпилося за ним до початку ХХ ст. у всіх європейських країнах, а саме - як сукупності матеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та різноманітних суспільних груп.

У вітчизняній літературі фінансова система розглядається досить широко  як сукупність сфер і ланок, що характеризуються специфічними формами й методами фінансових відносин, які мають відповідне законодавче та організаційне забезпечення. Водночас єдиної точки зору щодо її складу немає.

Формування відлагодженої та ефективно функціонуючої фінансової системи — відповідальне і складне завдання, вирішення якого потребує багато часу. Фінансова система України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення[3, с.34].

Найважливішими проблемами її розвитку є:

— зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності;

— відлагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів;

— реформа бюджетної системи, практична реалізація всіх положень Закону України "Про бюджетну систему України";

— економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовим використанням;

— реформа системи оподаткування в напрямку послаблення податкового тиску;

— зменшення кількості і розмірів відрахувань у державні цільові фонди, відокремлення їх від бюджету;

— раціональне використання коштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державних цінних паперів.

Функціонування фінансової системи завжди пов’язане з наявністю та необхідністю вирішення протиріч між окремими суб’єктами. На цю властивість фінансів звертається увага досить давно. Так в “Енциклопедичному словнику” Ф.Брокгауза та І.Ефрона вказується: “Люди мають різні інтереси, що накладають свій відбиток на зміст фінансових інститутів, внаслідок чого останні не відрізняються логічною злагодженістю”[1] Однак в українській фінансовій літературі наразі цьому аспекту фінансів не приділяється належної уваги. Суперечливість фінансових відносин є досить складним явищем, адже водночас інтереси всіх їхніх суб’єктів мають і значною мірою узгоджений характер  усі зацікавлені у зростанні ВВП, однак на першому плані завжди стоять власні інтереси, власні доходи. При цьому фінансові протиріччя виникають як на мікро-, так і на макрорівні в усіх стадіях відтворювального процесу  в розподілі, перерозподілі та обміні. Усі дії суб’єктів фінансових відносин мають бути узгоджені як з позицій індивідуальних, так і суспільних інтересів. Це вимагає комплексного підходу до управління фінансами на основі формування в країні цілісної фінансової системи, яка має функціонувати злагоджено і забезпечувати реалізацію завдань фінансової політики. Важливим при цьому є наявність у державі обґрунтованої та виваженої фінансової стратегії і тактики, що забезпечує цілеспрямований фінансовий вплив на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку[4, с.62].

Об’єктивний характер фінансових протиріч обумовлює необхідність створення у фінансовій системі відповідних механізмів їх узгодження.

Демократичне суспільство й ринкова економіка засновуються на свободі вибору, але ця свобода, що базується на наявності конкурентного середовища і незаперечних правах громадян та підприємницьких структур, не є безмежною.

По-перше, є законодавство, у тому числі й фінансове, що певним чином регламентує життєдіяльність суспільства, економічне середовище і функціонування фінансової системи. Однак покладати надії виключно на законодавчі важелі регламентування фінансових відносин безпідставно. Весь досвід реформ у країнах з перехідною економікою, у тому числі й в Україні, переконливо засвідчує: романтичні сподівання на те, що прийняття правильних, справедливих і прозорих законів вирішить усі проблеми формування дієздатної фінансової системи та демократичного суспільства, виявились безпідставними. По-друге, є фінансовий контроль, який засновується на досить потужному апараті. Але, якщо ті чи інші суспільні інтереси, відображені у законах, не збігаються з індивідуальними устремліннями, то ніякий контроль не допоможе  закони будуть обходити і порушувати. З цього стає зрозумілим, що, по-третє, у фінансовій системі має діяти механізм внутрішнього урівноваження інтересів окремих суб’єктів, який засновується на властивій демократичному суспільстві системі стримувань і противаг. Саме це робить той чи інший фінансовий вибір не спонтанним та хаотичним, не примусовим і безальтернативним, а усвідомленим й цілеспрямованим.

Завдання фінансової системи обумовлюються функціями фінансів.

У контексті реалізації відтворювальної функції фінансів вона забезпечує: а) мобілізацію та оптимальне розміщення фінансових ресурсів; б) способи переміщення фінансових ресурсів у часі і просторі; в) забезпечення ліквідності та управління ризиками; г) формування інформаційної підтримки. З метою реалізації розподільної функції фінансів на фінансову систему покладаються такі завдання: а) алокація ресурсів між приватним і державним секторами; б) забезпечення справедливого розподілу доходів у суспільстві; в) здійснення перерозподілу доходів з метою усунення дисбалансів, викликаних недоліками ринкових механізмів; г) формування системи форм і методів, інструментів та важелів фінансового впливу на темпи й пропорції соціально-економічного розвитку. Забезпечення виконання контрольної функції досягається шляхом: а) формування інформаційної бази; б) створення відповідної сукупності органів фінансового контролю[2, с.112].

Функціонування фінансової системи є надзвичайно складним, багатогранним, динамічним і суперечливим явищем, оскільки у фінансах діалектично поєднуються узгодженість та суперечливість інтересів окремих суб’єктів. Водночас, якщо узгодженість має певною мірою для кожного з них абстрактний характер, то фінансові протиріччя є повсякденними й суттєво впливають на дії кожної фізичної та юридичної особи й державних структур. Узгодження фінансових протиріч засновується на використанні сукупності правових, адміністративних та економічних важелів. В основі збалансованого розвитку фінансової системи лежить систематизоване фінансове право, а дотримання вимог закону забезпечують органи фінансового контролю. Однак ефективність контролю досягається лише тоді, коли він доповнює внутрішню саморегулівну дію ринкових механізмів. Порушувати чи обходити фінансові закони має бути не стільки неприпустимо, скільки невигідно, і не тому, що за це передбачено суворе покарання, у тому числі й фінансове, а тому, що це насамперед суперечить інтересам конкретного суб’єкта.

Засади розбудови і функціонування фінансової системи визначаються насамперед типом фінансової моделі суспільства, яка обумовлюється моделлю розвитку економіки країни, виходячи з її економічної доктрини. Наразі українській державі вкрай важливо визначитися зі стратегічною метою: яку модель  американську, західноєвропейську чи скандинавську вона бере за основу розвитку суспільства? На нашу думку, найбільш прийнятною для фінансової системи нашої держави є західноєвропейська модель. Фактично вона і формується в Україні, однак відбувається це спонтанно. Необхідно надати цьому процесу цілеспрямованого характеру. По-перше, дана модель хоча б відносно відповідає фінансовій ситуації в Україні: з одного боку, досить багато людей потребує фінансової підтримки від держави, з іншого  усіх забезпечити немає можливості. Тому поряд з державною соціальною сферою прискорено розвиваються і комерційні засади функціонування освіти, медицини, культури. По-друге, ця модель забезпечує як достатні соціальні гарантії, так і належну стимуляцію до продуктивної діяльності, що вкрай важливо для нашої країни; по-третє, Україна заявила про свій намір вступити до Європейського Союзу, а в переважній більшості його країн і в середньому по ЄС податкове одержавлення ВВП становить близько 40%. Упроваджуючи європейські політичні, гуманітарні, культурні та інші стандарти, нашій державі потрібно дотримуватися і фінансових орієнтирів євроінтеграції.

Література:

1.Энциклопедический словарь. т.ХХХV^А.  С-Петербург: Акц. общ. Брокгауз – Эфрон, 1902.  С. 868

2. Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

3.Шапошнікова Е. Н. /Менеджер – науковий журнал. Вісник Донецької держ. акад. управління, 2009/4

4. Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. - К.: АОЗТ "Експрес-об'ява", 1998.