ГЕНЕЗИС НОМЕНКЛАТУРИ НАУКОВИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ФАРМАЦЕВТИЧНІЙ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

Законом України «Про вищу освіту» передбачено наступні компоненти вищої освіти: атестація науково-педагогічних кадрів, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. Сучасна вища ступенева освіта передбачає наявність кваліфікацій: в науці – наукові ступені кандидата й доктора наук, в освіті – вчені звання доцента та професора [1]. Знання про розвиток та становлення усіх складових системи підготовки кадрів вищої кваліфікації є необхідним для вдосконалення освітньої галузі України та приведення структури наукових ступенів у відповідність до європейських стандартів.

Фармація увійшла у освітньо-науковий університетський простір у ХІХ ст., коли у провідних університетах Європи на філософських факультетах були організовані фармацевтичні відділення: у Відні, Граці, Інсбруку, Празі, Пешті, Кракові , Львові – у 1853 р. [11, с. 403-404], у Варшаві – в 1857 р. [12]. Початок ХХ ст. стабілізував її місце серед університетських наук як окремої науки зі своїм унікальним змістовим наповненням. Розбудова фармацевтичних відділень та факультетів, відкриття профільних кафедр, формування їх науково-педагогічного складу сприяли розвитку фармацевтичної науки та впровадженню наукових ступенів у її царині. Науковий ступінь магістра фармації, який присвоювався фахівцям за наукові дослідження у фармації в ХІХ – на початку ХХ ст., у 1930-их рр. доповнився науковими ступенями кандидата та доктора фармацевтичних наук.

Формування напрямків, за якими присуджувались наукові ступені та присвоювались учені звання протягом 1930-1991 рр., пройшло декілька етапів – від запровадження кваліфікації «кандидат» та «доктор фармацевтичних наук» до номенклатури наукових спеціальностей фармацевтичних наук. Питанням розвитку номенклатури наукових спеціальностей у контексті різних гуманітарних, суспільних та природничих наук в 1930-1990 рр. присвячена низка сучасних публікацій, серед них публікації авторів Ю. Регейла [3], М. Загузова [5], Л. Балєєвских, О. Муранова [4], І. Ягудаєвої [10]. Проте, у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі не вдалося віднайти аналогічні дослідження з фармації.

Спеціальності наукових та науково-педагогічних працівників в Україні були запроваджені у 1930-их роках, коли в СРСР згідно з рішенням Ради народних комісарів (РНК) уперше була прийнята постанова «Про вчені ступені та вчені звання». Цією постановою вводились два наукові ступені – доктора та кандидата наук. В Інструкції «Про вчені ступені та звання», яка була розроблена та затверджена РНК СРСР 10.06.1934 р. і відображала порядок застосування однойменної постанови, уперше приводиться перелік спеціальностей, за якими можна присуджувати наукові ступені. Цей перелік включав 16 галузей наук, серед них 8 природничих: фізико-математичні, геолого-мінералогічні, біологічні, хімічні, медичні, технічні, сільськогосподарські, ветеринарні. Із цього переліку видно, що серед природничих наук немає фармацевтичних. Отже, фармація в той час не розглядалася як окрема наука, а наукові ступені науково-педагогічні працівники фармацевтичних факультетів могли отримати за виконання досліджень в одній із споріднених галузей – хімічна, біологічна, медична. Тому наукові ступені «кандидат фармацевтичних наук» та «доктор фармацевтичних наук», згідно цієї постанови не присуджувались.

Наступна постанова РНК СРСР стосовно присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань була прийнята 20.03.1937 р. Для присудження наукових ступенів вона визначала 18 галузей науки, серед яких однією з нових було введено фармацевтичні науки [7]. Ця постанова уперше ввела фармацевтичні науки в склад наукових спеціальностей, за якими наукові та науково-педагогічні працівники могли здобувати наукові ступені та вчені звання. Безумовно, значення постанови 1937 р. є одним із найважливіших, оскільки вона задекларувала визнання фармацевтичних наук у якості наукової галузі для наукових та науково-педагогічних працівників і необхідності наукових розробок у фармації, яку до цього часу вважали практичною галуззю.

Постанова 1937 р. заклала підвалини для подальшої диверсифікації у рамках кожної з галузей наук номенклатури спеціальностей наукових та науково-педагогічних працівників, еволюція якої відбувалася впродовж 1950-1990 рр. і була відображена у низці правових актів Міністерства культури (1953-1954 рр.), Міністерства вищої освіти (1954-1959 рр.) та Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР (1959-1988 рр.).

У середині 1950-их рр. в СРСР розпочався період тотального реформування усіх сфер науки, який торкнувся й удосконалення як номенклатури наукових спеціальностей у цілому, так і фармацевтичних спеціальностей зокрема. Початок цим реформам поклала постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 20 серпня 1956 р., у якій було підведено підсумок стану підготовки науково-педагогічних кадрів у країні. У постанові зверталася особлива увага на необхідність збільшення кількості кваліфікованих наукових кадрів з природничих дисциплін, зокрема “нових галузей науки”, серед яких на той час була фармація.

Подальший розвиток наукових фармацевтичних спеціальностей відбувався у безпосередньому зв’язку з розширенням напрямків аспірантури. Інструкція про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 4.04.1957 р. закріпила складання здобувачами наукових ступенів чотирьох кандидатських іспитів: діалектичний та історичний матеріалізм; одна з іноземних мов; дисципліна, яка є основною для спеціальності здобувача; спеціальна дисципліна у відповідності до обраної теми дисертації.

Наказом міністра вищої освіти СРСР № 636 від 10.06.1957 р. було введено в дію «Положення про аспірантуру при вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах». Згодом, наказом міністра вищої освіти СРСР від 19.12.1957 р. для підготовки аспірантів з фармацевтичних наук було затверджено п’ять спеціальностей: технологія лікарських форм та галенових препаратів; фармакогнозія; організація фармацевтичної справи; фармацевтична хімія; судова хімія [6, с. 78]. Цим самим уперше були деталізовані напрямки у сфері фармацевтичних наук для підготовки кандидатських і докторських дисертацій.

Для кандидатських іспитів здобувачів наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук з кожної спеціальності цим наказом було затверджено перелік основних і спеціальних дисциплін. Фармацевтичну хімію було визначено як основну дисципліну кандидатського мінімуму для трьох фармацевтичних спеціальностей – технології лікарських форм та галенових препаратів; організації фармацевтичної справи; судової хімії. Для фармацевтичної хімії основною дисципліною кандидатського мінімуму було визначено загальну хімію, для фармакогнозії – ботаніку або фармацевтичну хімію. Спеціальними дисциплінами (дисциплінами вузької спеціалізації здобувача в обраній галузі) було затверджено дисципліни, ідентичні за назвою зі спеціальностями аспірантури: технологія лікарських форм та галенових препаратів; фармакогнозія; організація фармацевтичної справи; фармацевтична хімія; судова хімія.

Номенклатура спеціальностей, у якій галузям наук з присвоєння наукових ступенів і вчених звань надано номери, була введена у 1962 р. Згідно цієї номенклатури фармацевтичні науки були зареєстровані під номером XV і включали чотири спеціальності: 388. Технологія лікарських форм та галенових препаратів; 389. Фармакогнозія; 390. Фармацевтична хімія; 391. Організація фармацевтичної справи [8, c. 11]. Прийнята номенклатура спеціальностей була чинною для аспірантури, присвоєння вчених звань та спеціальних дисциплін кандидатських іспитів [8, c. 6]. У нову номенклатуру фармацевтичних спеціальностей не ввійшла судова (токсикологічна) хімія, яку було долучено до фармацевтичної хімії.

Наказом міністра вищої та середньої спеціальної освіти СРСР від 27.07.1977 р. введена для використання нова номенклатура спеціальностей наукових працівників, затверджена Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з науки і техніки № 231 від 25.05.1977 р., у якій наукам присвоєно шифри спеціальної структури – ХХ.ХХ.ХХ, яка є чинною до сьогодні. Згідно цієї номенклатури чотири наукові напрями фармацевтичних наук було об’єднано за спільними ознаками. Таким чином, утворилися дві узагальнені наукові спеціальності в галузі фармації: 15.00.01 – Технологія ліків і організація фармацевтичної справи та 15.00.02 – Фармацевтична хімія і фармакогнозія [9, с. 17]. Номенклатура спеціальностей 1984 р. та 1989 р. для фармацевтичних наук не вносила жодних змін у їх шифрах та назвах.

Нині в Україні номенклатура наукових спеціальностей з фармацевтичних наук доопрацьована і розширена. До спеціальності «Технологія ліків і організація фармацевтичної справи» долучено «Судову хімію», яка була незалежним напрямком на початку зародження номенклатури спеціальностей наукових працівників. Окрім цього, фармацевтичні науки доповнилися двома новими напрямками, які розвинулися в Україні протягом останніх двох десятиліть «Стандартизація та організація виробництва лікарських засобів» та «Історія фармації» [2].

Проте, варто зауважити, що у міжнародному науковому просторі фармацевтичні науки мають дещо ширший діапазон. Так, в Університеті Род-Айленд (США) еквівалентний до чинного в Україні наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук можна здобути за виконання наукової праці з наступних спеціальностей: медична хімія та фармакогнозія (Medicinal Chemistry and Pharmacognosy), фармацевтика та фармакокінетика (Pharmaceutics and Pharmacokinetics), фармакоепідеміологія та фармакоекономіка (Pharmacoepidemiology and Pharmacoeconomics), фармакологія та токсикологія (Pharmacology and Toxicology) [13]; в Університеті Джорджії (м. Атенс, США) діють програми з підготовки аспірантів за наступними напрямками фармації: клінічна та адміністративна фармація (Clinical and Administrative Pharmacy), фармацевтичні та біомедичні науки (Pharmaceutical and Biomedical Sciences) [14].

Виконані бібліографічні висліди дозволяють зробити висновок, що присудження наукових ступенів з фармацевтичних наук в Україні було запроваджено у 1930-их рр., коли у 1937 р. фармація була введена у структуру спеціальностей наукових та науково-педагогічних працівників.

Пройшовши декілька етапів модифікації, номенклатура наукових спеціальностей у сфері фармації в Україні нині включає чотири спеціальності: 15.00.01 Технологія ліків, організація фармацевтичної справи та судова хімія; 15.00.02 Фармацевтична хімія та фармакогнозія; 15.00.03 Стандартизація та організація виробництва лікарських засобів; 15.00.04 Історія фармації.

Аналізуючи міжнародний досвід у сфері присудження наукових ступенів з фармацевтичних наук, можна зробити висновок, що закордонним університетам надається можливість розширювати діапазон наукових спеціальностей для підготовки дисертацій.

Література:

1. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] / Джерело доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2984-14.

2. Про затвердження Переліку наукових спеціальностей. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011 № 1057 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1133-11.

3. Регейло Ю.І. Підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів в Україні (50-60-х рр. ХХ ст.) / Ю.І. Регейло. – Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2011. - № 2. – С. 68-80.

4. Балеевских Л.С., Муранов А.И. Отечественная история нормативной регламентации номенклатур специальностей научных работников применительно к юриспруденции / Л.С. Балеевских, А.И. Муранов. - Правоведение. 2008. № 5. С. 244 – 245.

5. Загузов Н.И. Эволюция научной специальности "теория и методика физического воспитания и спортивной тренировки" в педагогике / Н.И. Загузов. – Теория и практика физической культуры. - 1997. - № 1. - С. 55-57.

6. Об утверждении номенклатуры специальностей аспирантской подготовки в вузах и научно-исследовательских институтах СССР и перечня специальных предметов кандидатских экзаменов. Приказ Министра высшего образования СССР от 19 декабря 1957 г. № 1332 / Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СССР. – 1958. – № 1–2. – С. 1–82.

7. Об ученых степенях и званиях. Постановление СНК СССР от 20.03.1937 р. № 454 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://intellect-invest.org.ua/rus/social_history_pedagogical_official_documents/.

8. О номенклатуре специальностей научных работников. Приказ Министра высшего и среднего специального образования СССР от 13 октября 1962 г. № 345 / Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СРСР. - 1962. - № 11. – С. 6-11.

9. О номенклатуре специальностей научных работников. Приказ Министра высшего и среднего специального образования СССР от 27 июля 1977 г. № 801 / Бюллетень Министерства высшего и среднего специального образования СССР. – 1977. – № 9. – С. 1-17.

10. Ягудаева И.А. Эволюция специальностей научных работников по историческим наукам в России (1819-2001 гг.) / И.А. Ягудаева. – Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. – 2008. - № 61. – С. 321-325.

11. Kletter Ch. Austrian Pharmacy in the 18^th and 19^th Century / Ch.Kletter. –Scientia Pharmaceutica. – 2010. – № 78. – Р. 397-409.

12. Pietura, A. Historia rozwoju akademickiego nauczania farmacji w Warszawie w latach 1809- 1950 0/ A. Pietura. – Archiwum historii I filozofii medycyny. – 1986. - V. 49. - № 2. – S. 179-196.

13. The University of Rhode Island [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.uri.edu/pharmacy/programs/graduate/jointms.shtml].

14. University of Georgia College of Pharmacy [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/University_of_Georgia_College_of_Pharmacy.

Науковий керівник:кандидат педагогічних наук, Герцюк Дмитро Дмитрович