ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ОБРАЗА»

Актуальність проблеми. В умовах глобальних криз, зростання соціальних та природних катаклізмів, що посилюють психологічне напруження, яке проявляється в стресах, дезадаптації сучасної людини особливо актуалізуються питання вивчення тих психічних явищ, які негативно впливають на стосунки та спілкування людини з оточуючим світом, адже останні виступають необхідною умовою її повноцінного буття. В цьому контексті особливе місце серед проблемних форм міжособистісних стосунків належить такому явищу, як образа на інших. На думку вчених, непрощені образи руйнують взаємини, викликають накопичення явних і прихованих міжособистісних конфліктів і, зрештою, деформують процес особистісного розвитку людини. Тому вивчення психологічних особливостей виникнення, переживання та подолання образи представляє собою наукову цінність, як з практичної, так і з теоретичної точки зору. 

Постановка проблеми. При очевидній присутності явища образи в повсякденному житті людини воно й досі залишається поза увагою науковців, і передусім психологів. На думку дослідників, «питання сутності образи як психічного утворення людини, її механізмів та особливостей виникнення і перебігу до останнього часу залишилося проблемним» [4; 15]. Лише цим можна пояснити факт відсутності цього поняття якщо не в усіх, то в більшості психологічних словниках і фрагментарність розгляду явища образи в психологічній літературі. У зв’язку з цим актуалізуються питання конкретизації поняття «образа» в психологічному контексті. 

Мета статті - поглибити психологічне розуміння поняття «образа» шляхом теоретичного аналізу. 

Основний матеріал. Перш за все звернемося до тлумачення «образи» в словниках. В п’яти тлумачних словниках сучасної української мови ми знайшли наступне однакове роз’яснення слова «образа»: 1) зневажливе висловлювання, негарний вчинок і т. інш., що спрямовані проти кого-небудь і викликають у нього почуття гіркоти, душевного болю; ураза, кривда, зневага; 2) почуття гіркоти, досади, викликане в кого-небудь чиїмсь зневажливим словом, негарним вчинком, досада. Згідно з даним тлумаченням можна припустити, що міра зневажливого висловлювання або негарного вчинку визначається із співставлення з певним загальноприйнятим рівнем висловлювань або вчинків, яке призводить до появи думки про несправедливість, що, на думку дослідників, зокрема, А.А. Залізняка, власне, породжує, образу. 

Ідею несправедливості, як особливість почуття образи, підтверджують тлумачення слова «образа» в російській мові (аналог - рос. обида). Зокрема, в словнику російської мови під. редакцією А.П. Євгеньєвою образа представлена такими значеннями: 1) несправедливість, несправедливий вчинок, поведінка по відношенню до будь-кого // почуття гіркоти, досади, що викликається несправедливим, ображаючим відношенням до себе»; 2) (розм.) те, що викликає почуття гіркоти, досади, змушує жаліти про що-небудь. Варто відмітити, що несправедливість як ведучий компонент значення «образи» в російській мові представлена в більшості російських тлумачних словниках. 

Таким чином, теоретичний аналіз словарних дефініцій дозволяє стверджувати, що спільним як для української, так і для російської мови є те, що слово «образа» має негативне емоційне забарвлення і характеризує почуття, пов’язане з оцінкою несправедливості у стосунках з іншою людиною. 

Говорячи про розгляд явища образи в психологічній літературі, варто відзначити, що він подається як в зарубіжній, так і в вітчизняній психології, як правило, фрагментарно та в руслі інших психологічних проблем. 

Зокрема, проблема образи певною мірою розглядається у різних психологічних школах і течіях. Зокрема, в психоаналітичній школі, в роботі К. Хорні, образа визначається як вияв базальної тривожності (відчуття самотності й безпорадності перед обличчям потенційно небезпечного світу), що виникає внаслідок витіснення базальної ворожості. В біхевіоризмі - як агресивна реакція (А. Бас). У гештальттерапії Ф. Перлза образа сприймається як симптом порушеного патологічного злиття. З позицій трансактного аналізу - це адаптивне почуття, дитяча модель реагування (Е. Берн). 

У вітчизняній психології образа розглядається як психічний стан вияву розчарування, фізичного чи душевного болю людини, яку скривдили словом або вчинком (В.К. Демиденко), як причина міжособистісного конфлікту (М.В. Савчин). Серед російських колег поняття образи визначається як: негативний емоційний стан, що переживається як несправедливість і безпорадність в результаті неузгодженості очікувань і реальної поведінки суб’єктів із взаємодії в ситуаціях, що мають особистісну значимість (О.О. Апуневич); демонстративна реакція (Д.В. Ольшанський); ознака егоцентризму (М.В. Зюзько, А.Г. Шмельов). Образа проявляється через неузгодженість між очікуваннями, т.б. розумовими звичками приписувати завчасно визначену поведінку іншій людині і реальністю спілкування (Ю.М. Орлов); як реакція, що виникає в ситуації спілкування, коли в результаті впливу одного з партнерів (як словесного, так і в формі дії) людина відчуває, що зачіпили важливу частину її внутрішнього світу і проявляє при цьому стурбованість, біль, розчарування (А.М. Шапкіна). 

В основі почуття образи, на думку низки дослідників (О.О.Апуневич, Ю.М.Орлова), лежить механізм непідтвердження очікування суб’єкта щодо поведінки іншої людини. В цьому контексті, чим більші очікування, тим сильнішою переживається образа у разі їх невідповідності. Іншими словами, дослідники підкреслюють суб’єктивний характер причин виникнення образи, залишаючи, на нашу думку, без належної уваги об’єктивні причини виникнення образи, що виникають внаслідок свідомого або ненавмисного порушення загальноприйнятих правових та моральних норм у суспільстві. 

Таким чином, на основі проаналізованих думок щодо сутності образи ми пропонуємо розглядати образу як емоційний стан, що переживається як несправедливість у ситуаціях об’єктивного порушення загальноприйнятих правових, моральних норм у суспільстві і суб’єктивної оцінки поведінки іншої людини, що не відповідає очікуванням суб’єкта.

Як ми бачимо, за поняттям «образа», на нашу думку, знаходиться не конкретна психологічна структура, що допускає однозначну дефініцію, а складна й багатогранна психологічна реальність, яка приймає різноманітні форми. В цьому контексті ми поділяємо думку науковців, які вважають питання образи досить складним і таким, що потребує конкретно-ситуативного та змістовного підходу до нього і бачимо в цьому цікаву перспективу для подальших наукових досліджень. 

Література:

1. Апуневич О.А. Психологические особенности преодоления обиды и обидчивости в подростковом воздасте: Дисс. канд. психол. наук. – Череповец, 2001. – 210 с.
2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. – Л., 1998. – 398 с.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови: близько 170000 слів і сполучень / Голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2003. – 1426 с. 
4. Демиденко В.К. Психічний стан образи і шляхи виходу з нього // Збірник наукових праць (Психологічні науки). – №1. – Бердянськ: БДПУ, 2004. – 206 с.
5. Зализняк А.А. О семантике щепетильности (обидно, совестно и неудобно на фоне русской языковой картины мира) // Логический анализ языка. Языки этики. – М.: Языки русской культуры, 2000. С. 101 – 118.
6. Зюзько М.В. Пять шагов к себе. – М., 1992. – 173 с. 
7. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови. – Х.: «Фоліо», 2002. – 540 с.
8. Ольшанский Д. Обида / Диалог, № 17, 1991. С. 11 – 13. 
9. Орлов Ю.М. Кто выбирает обиду? / Семья и школа, № 6, 1994. С. 12 – 13.
10. Савчин М.В. Соціальна психологія. – Д.: Відродження, – 2000. – 274 с. 
11. Сучасний тлумачний словник укр.. мови: 50000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х.: ВД «Школа», 2006. – 832 с.
12. Тлумачний новий словник української мови у чотирьох томах 42000 слів / укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: «Аконіт». – 1999. Універсальний словник української мови. – Тернопіль: «Навчальна книга» – «Богдан», 2005. – 848 с.
13. Хорни К. Невротическая личность нашого времени. – М., 1993. – 480 с. 
14. Шапкина А.Н. Работа с обидой // Московский психотерапевтический журнал. № 3, 2005. – С. 159 – 183.
15. Шмелев А.Г. Острые углы семейного круга. – М., 1986. – 96 с. 

Ольга Гусак - аспірантка Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Науковий керівник – кандидат психологічних наук Г.І. Онищенко.