ПРАВОВИЙ НІГІЛІЗМ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ФОРМИ ПРОЯВУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Сучасні дослідники пов'язують розбудову в Україні громадянського суспільства зі значним підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Це питання на сьогодні стало особливо актуальним та потребує подальшого вивчення, і не випадково. За роки незалежності України багато що змінилося в житті суспільства та свідомості людей. Але це не означає повної ліквідації тих деформацій правової свідомості населення, які склалися за роки радянської влади та отримали назву «патології демократії». Подолання цих проявів та створення умов для підвищення рівня правової культури населення — це на сьогодні першочергове завдання суспільства і держави України на шляху розбудови громадянського суспільства і правової держави.

Дослідники зазначають, що саме на основі наукового правового мислення та наукової правосвідомості можливе вирішення суттєвого завдання громадянського суспільства — досягнення адекватного рівня правової культури і формування ідеалу правової особистості, яка поважає правовий закон, визнає його верховенство у всіх сферах життя, своїми діями підтримує режим правозаконності в Україні [2]. Доводиться констатувати той факт, що прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка закріплює пріоритет верховенства права, до цього часу не відіграє в суспільному житті України тієї ролі, яка їй належить [1].

Існування в українському суспільстві такого феномена, як правовий нігілізм, та його руйнівний вплив на правове життя суспільства, який ми, на жаль, не можемо заперечувати, вказує на потребу в дослідженні його сутності як одного з проявів «спотвореної правової свідомості».

У науковій літературі існує чимало наукових теоретичних розробок, які досліджують сутність правового нігілізму, аналізують форми його прояву та визначають тенденції щодо їх подолання в умовах демократії. На тему правового нігілізму та правової культури населення написано безліч статей і робіт, багато вітчизняних науковців займались дослідженням даної проблеми, однак це явище до сьогодні залишається неподоланим у зв’язку з відсутністю реально діючих механізмів щодо роз’яснення серед населення основ правової культури.

Зокрема, у науковому доробку В. Копейчикова, М. Матузова, О. Зрячкіна, І. Голосніченка, Н. Волковицької, В. Туманова розкриваються причини проявів власне правового нігілізму, встановлюється його тісний взаємозв’язок з поняттям правової культури та формуванням правосвідомості українських громадян.

Метою даного дослідження є характеристика передумов виникнення юридичного − нігілістичних проявів в середовищі українського суспільства та можливих шляхів їх подолання.

В умовах тотального зубожіння абсолютної більшості громадян в кризовій ситуації сьогоднішнього дня вони все частіше діють не відповідно до правових та моральних норм, а під впливом того негативного середовища, в якому вони опинилися. Як це не прикро, але для значної кількості українців, злочинність стала нормальною реакцією нормальної людини на ненормальні умови життя. У масову свідомість впроваджується антиправова залежність: вигідніше ігнорувати вимоги законів – невигідно жити по закону. На рівні суспільної свідомості невиконання норм права не завжди викликає осуд.

Науковий аналіз будь-якого явища потребує, перш за все, з’ясування самого його змісту і на цій основі формування поняття щодо об’єкта, що вивчається. Більшість авторів, досліджуючи поняття і зміст правового нігілізму, розглядають його як антипод правової культури. Виходячи з того, що остання саме в такому прояві – це знання, розуміння права і поважання права, яке проявляється в усвідомленому виконанні його приписів, правовий нігілізм трактують як тип правосвідомості, який заперечує соціальну і особисту цінність права, вважає його недосконалим (найменш досконалим) способом регулювання суспільних відносин [6, с.4]

Для з’ясування змісту правового нігілізму у всіх його формах і проявах доцільно поставити питання таким чином: що саме відкидається суспільством, в якому утвердився правовий нігілізм? Мова може йти як мінімум про три види нігілізму:

− легістський, коли панує негативне ставлення до чинного законодавства і розповсюджені навички протиправної поведінки;

− соціологічний, коли вважається, що реально існуючий правопорядок (котрий далеко не завжди відповідає приписам законів) є неправильним і несправедливим;

− класичний правовий нігілізм, коли свобода та рівність усіх учасників соціального спілкування не сприймаються масовою свідомістю як базові цінності і основні принципи законодавчого регулювання [3, с.28-29]. У цій своїй “тримірності” правовий нігілізм являє собою теорію та практику заперечення права як позитивно-ціннісного явища.

У тлумачних словниках нігілізм подається як заперечення цінностей або заперечення усталених суспільством норм, принципів, законів. Правовий нігілізм визначається як напрям суспільно-політичної думки націлений на девальвацію права і законності, на відверту недооцінку соціальної і особистої цінності права.

Еріх Фромм запропонував підходити до нігілізму як до одного з механізмів психологічного захисту. Він вважав, що центральною проблемою людини є внутрішньо властиве людському існуванню протиріччя між буттям «кинутої в світ мимо своєї волі» і тим, що вона виходить за межі природи завдяки здатності усвідомлювати себе, інших, минуле і майбутнє. Він стверджував, що розвиток людини, її особистості відбувається в рамках формування двох основних тенденцій: прагнення волі і прагнення до відчуження [5, с. 271].

Більш сучасною інтерпретацією правового нігілізму є деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір [4, с. 25].

Причинами появи правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є, у першу чергу, кризовий стан суспільства. Низький рівень правової культури, нерозвиненість у населення юридичних традицій, які відверто ігноруються, заперечення необхідності і цінності права має глибоке історичне коріння: економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей після розпаду Радянського Союзу, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими особами держави, гальмування і не завершення реформ, і як наслідок – юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення, відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції [7, с.27].

Досить часто, на побутовому рівні, у пересічного громадянина з’являється негатив та відчуття незахищеності при зустрічі з правовими реаліями. Так, якщо «юридичний шлях» приводить людину в державний орган і вона наштовхується там на бюрократичні процедури та безпідставні відмови; якщо засоби масової інформації спочатку розповідають про досягнення та перспективи нового закону, а потім про те, що він викривлюється і препарується; якщо громадянин звертається до суду за захистом свого дійсного або припустимого ним права і йому говорять, що судовому захисту таке право не підлягає, то саме ці «якщо», а їх перелік можна продовжувати досить довго, і є тим середовищем, яке щоденно і повсюдно відтворює юридично-нігілістичні упередження [8, с.24].

Як прояв правового нігілізму можна розглядати нестабільність національного законодавства, часті, нерідко безсистемні та хаотичні зміни до нього, невміння чи небажання спрогнозувати можливі негативні наслідки законів, що приймаються. Фактично відсутня кваліфікована правова експертиза нових актів. Дуже часто це призводить до того, що закони та підзаконні акти в процесі їх реалізації дають результат, протилежний від того, на який розраховував законодавець.

Доцільно було б зазначити, що формою прояву правового нігілізму є порушення прав людини, особливо таких, як право на життя, честь, гідність, власність, безпеку, здоров’я, соціальні права, що пов’язані із забезпеченням гідного людини рівня життя [8, с.23].

Як вже зазначалось, на існуванні правового нігілізму суттєво відображається низький рівень правової культури та правосвідомості, недостатність правового виховання громадян. Люди, як стверджував французький просвітник Поль Анрі Гольбах, повинні бути впевнені, що «закони створені для них, а не вони для законів» [5, с.278] Сучасні українці не знають, що таке право, вони знають лише, що таке закон, в якому цінують не правовий зміст, а його владно-державницьку природу. Для них він і донині є забороною, а не правом.

У даному контексті варто було б звернути увагу і на існування нігілістичних упереджень у середовищі представників багатьох професій, які охоплюються єдиним поняттям юрист. На нашу думку, це явище має загрозливі тенденції, оскільки створює серйозну загрозу брутального порушення прав людини та стає на перешкоді пріоритетів діяльності правової держави.

У середовищі працівників правоохоронних органів правовий нігілізм – це спрямованість на особистий розсуд при розгляді юридичних справ, орієнтація не на вимоги законів, а позицію керівника. Як показують соціологічні дослідження, співробітники органів внутрішніх справ у своїй службовій діяльності керуються переважно “вказівками керівництва”, “оперативною обстановкою”. Лише менш як половина опитаних (46,9 %) відзначили, що при вирішенні службових справ вони керуються вимогами законів [4, с.25]. Судова і слідча практика дає численні приклади порушень, котрі свідчать не стільки про незнання закону слідчими, прокурорами, суддями, скільки про неповагу до нього, про впевненість у безкарності, байдужість до долі людини.

Певна подібність проявів правового нігілізму представників різних юридичних професій, спільність причин, що його породжують, дозволяють виділити явище професійного правового нігілізму, який, в свою чергу, виступає різновидом професійної деформації правосвідомості юриста.

Більшість науковців сходиться на думці, що правовий нігілізм в Україні це давно закореніле явище яке походить із ментальності нашого народу, однак інші заперечують цю теорію і стверджують що це не більш ніж міф про-західної правової науки, яка навмисно розвиває думку про те що тільки на заході панує істинна правова культура, а ми раби свого менталітету і культури. При цьому всіляко завуальовується те, що при рецепції західної системи введення в дію і забезпечення виконання правових норм всі її принципи, засоби і методи будуть підігнані нашою правлячою елітою під свої потреби, що рідко співпадають з інтересами народу.

Соціальна напруга, економічні негаразди, розпад колись єдиного життєвого простору, дезінтеграція, конфронтація гілок влади, морально-психологічна нестійкість суспільства і багато іншого не тільки не сприяють подоланню правового нігілізму, а й постійно відтворюють і помножують його, тому говорити про швидке і переконливе подолання проявів правового нігілізму, на нашу думку, буде дещо утопічним. На даному етапі більш доцільним буде визначення чітких пріоритетів на рівні держави та поступова їх реалізація. Подолання правового нігілізму в Україні потребує комплексних заходів зі стабілізації суспільства, серед яких економічні, ідеологічні та правові. А саме: спрямованість державної політики на захист інтересів особистості, всебічне забезпечення добробуту громадян, суворе дотримання Конституції і законів всіма державними органами; професійна законодавча діяльність, широке публічне висвітлення законопроектної діяльності, вдосконалення правової експертизи нормативно-правових актів; підвищення професійного рівня посадових осіб та державних службовців; застосування різних форм правового виховання та правової освіти населення.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. (зі змінами і доповненнями) – [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http: www.rada.gov.ua

2. Указ Президента України «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» від 24.03.2012р., № 212/2012 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http: www.rada.gov.ua

3. Волковицька Н. Поняття правової свідомості та її структури: теоретичні і методологічні проблеми дослідження / Н. Волковицька // Юридична Україна. ― 2010 р. ― № 2. ― С. 28 – 33.

4. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави / І. Голосніченко // Право України. — 2005. — № 4. — С. 24 – 25.

5. Загальна теорія держави і права. / За ред. В.В. Копєйчикова /. – К.: Юрінком Інтер, 2002. ― 485 с.

6. Матузов Н.И. Правовой нигилизм и правовой идеализм как две стороны «одной медали»/ Н.И. Матузов // Правоведение. ― 1994. ― №2. ― С. 3 – 16.

7. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства / С. Третяк // Право України. — 2005. — № 4. — С. 26 – 28.

8. Туманов В.А. О правовом нигилизме / В.А. Туманов // Советское государство и право. ― 1989. ― №10. – С. 20 – 27.

Науковий керівник:

старший викладач Шерстюк Інна Володимирівна