ПРИНЦИП СВІДОМОСТІ ТА АКТИВНОСТІ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ

Актуальність дослідження. Відомо, що недостатня увага до фізичного виховання в родині, загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах веде до зниження рухової активності дітей, підлітків та студентської молоді. Як показують наукові дослідження, у студентів вищих навчальних закладів, спостерігається низька фізична підготовленість: не більш 7,3 % мають сприятливий морфологічний статус, тільки 1–2 % не мають хронічних соматичних захворювань, близько 80–90 % мають відхилення в стані здоров’я. Виправлення цієї ситуації вимагає покращення процесу фізичного виховання молодого покоління.

Тут потрібно зауважити, що усі явища та процеси у природі і житті підпорядковані певним закономірностям і розвиваються відповідно до них. Ці закономірності існують у природі незалежно від волі людини. Таким закономірностям підпорядкований і процес фізичного виховання. Пізнання цих закономірностей, їх вивчення допомогли виробити певні позиції, згідно з якими можна краще керувати процесом фізичного виховання студентів і покращити картину здоров’я майбутнього суспільства взагалі та сучасної молоді зокрема. Одна з таких закономірностей зазначає, що будь-який навчальний процес є ефективним лише тоді, коли викликає і організовує психічну і фізичну активність студентів. Саме принцип свідомості і активності покликаний забезпечити розуміння молоддю значення занять фізичними вправами, важливість розв’язання поставлених завдань на занятті з фізичного виховання і активну поведінку студентів на них. Принцип свідомості і активності повинен ефективно реалізуватися у фізичному вихованні, тому якщо викладач не знає або проігнорує його, то це може зашкодити розвитку і здоров’ю молодого покоління. Але, на жаль, як показали результати проведеного нами анкетного опитування та педагогічного спостереження, на сьогоднішній день педагоги недостатньо керуються цим принципом. Причини цього різноманітні, але найвагомішою з них ми вважаємо незнання викладачем шляхів реалізації даного принципу та нерозуміння його значення у процесі фізичного виховання.

Зауважимо,що проблемою свідомої і активної поведінки у навчально-виховному процесі займались Е. Вільчковський, Л. Демінська, Т. Круцевич, Б. Шиян [2,3,11,13]. Проте, на жаль, на сьогоднішній день не існує ефективної програми реалізації принципу свідомості і активності в процесі фізичного виховання студентів, яка враховувала б затрати часу й зусиль педагога і юнацтва, та одночасно забезпечувала б досягнення вагомих результатів. Викладене актуалізує тему нашого дослідження.

Мета дослідження – виявити ефективні шляхи реалізації принципу свідомості і активності та розробити відповідну програму процесу фізичного виховання студентів, яка б сприяла їх активізації.

Останнім часом в практиці фізичного виховання все більше усвідомлюються і реалізуються умови необхідні для творчої активності студентів. Встановлено, що творча діяльність молодого покоління ефективно здійснюється в умовах співпраці з викладачем. Студент, який націлений на співпрацю, звик до неї, бере активну участь у будь-якій запропонованій педагогом грі чи в засвоєнні нової вправи [13].

На думку Е.С. Вільчковського [2] принцип свідомості й активності передбачає виховання свідомого ставлення до занять з фізичного виховання, розуміння загальної мети цих занять і конкретних завдань на шляху до досягнення цієї мети, розвиток стійкого інтересу до систематичного і цілеспрямованого фізичного вдосконалення. Правильно організований навчальний процес — це сукупність дій педагога і студента.

На думку Т.Ю. Круцевич [11], принцип свідомості та активності у фізичному вихованні передбачає визначення шляхів творчої співпраці педагога і студента для досягнення цілей навчально-виховного процесу. Їх сутність полягає у формуванні стійкої потреби індивіда в освоєнні цінностей фізичної культури, в стимулюванні його прагнення до самопізнання і самовдосконалення.

В основі принципу свідомості та активності лежить цільова установка кожного навчального закладу — необхідність підготовки свідомих і активних громадян держави; встановлені наукою закономірні положення: справжню суть людської освіти складають глибоко і самостійно осмислені знання, набуті шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності; свідоме засвоєння знань студентами залежить від ряду умов і факторів: мотивів навчання, рівня і характеру пізнавальної активності, організації навчально-пізнавального процесу і управління пізнавальною діяльністю молодого покоління, застосованих педагогом методів і засобів навчання [4].

Принцип свідомості й активності у процесі фізичного виховання спрямований на формування свідомого розуміння програмового матеріалу, свідомого ставлення студентів до навчання, пізнавально-пошукової роботи. Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням немає свідомості. Усвідомити будь-який об’єкт — означає включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Під час засвоєння програмового матеріалу студент проявляє себе як особистість. Активне засвоєння знань зумовлюється інтелектуальною працею молоді, воно виражає відповідну спрямованість особистості, зосередженість свідомості на значущих, для студентів, об’єктах [9].

Принцип свідомості та активності є одним із основоположних у навчально-виховному процесі. На думку В. Науменка [8], студенти не мають бути пасивними слухачами, а повинні перетворитися на зацікавлених співучасників процесу навчання. Вивчення всіх навчальних предметів повинне мати свідомий характер, стверджував педагог у статті «Отечественный язык как предмет гимназического курса» [8]. Наука ж, яка пропонує людині нові знання, повинна, керуючись досвідом природи, давати лише ті знання, які слугуватимуть осмисленню і розумінню складних явищ. Дріб’язкові факти без приведення їх до єдиного знаменника, доводив він, віднімають час на їх запам’ятовування, перевантажують роботу пам’яті, мають нетривкий характер. В. Науменко писав, що засвоювані знання фактів повинні усвідомлено вкладатись в голові учня так, щоб кожен поодинокий випадок, який виокремлено з цілої низки подій, розкиданих на просторах багатьох віків, був пов'язаний як наслідок – з подіями, що передували, і як причина – з подіями майбутнього.

Вчений вважав, що студенти мають активно сприймати навчальний матеріал, виробляти власні судження, самостійно отримувати знання через спостереження і досвід. Пізнавальна активність, за переконанням В. Науменка, є важливим фактором навчання та має вирішальне значення при оволодінні навчальним матеріалом.

Рівень якості навчання залежить від характеру пізнавальної діяльності, стверджував професор російської словесності М. Тулов. У своїй роботі «Народное образование в Прусии» [12] він зазначав, що педагоги, в першу чергу, мають навчити молоде покоління розумових операцій. Ефективним педагогічним прийомом, що розвиває пізнавальні здібності студентів, учений вважав запитання, які активізують самостійність мислення, а також вчать чітко, зрозуміло і лаконічно висловлювати власні думки та тренують пам'ять.

У роботі «По вопросу об устройстве гимназии» [6] М. Лавровский наголошував на необхідності в національних закладах освіти гармонійного поєднання суттєво необхідних навчальних предметів, сукупність яких сприяла б чіткому і логічному розвитку особистих сил та здібностей студентів, кінцевою метою яких є здатність до свідомого самовизначення. У праці «Педагогические идеи Монтеня и Локка» [5] вчений зазначав, що виховання відіграє для студента керівну і допоміжну роль, а свобода діяльності й активність особистості виступають одними з визначальних умов успішності його всебічного та гармонійного розвитку.

Принцип свідомості та активності виражає психологічну сторону навчання. Головне завдання полягає в тому, щоб зрозуміти, як засвоює знання студент, яке його відношення до процесу навчання і який рівень активності в процесі вивчення навчального матеріалу, дати аналіз процесу навчання з точки зору підростаючого покоління [1].

Б.А. Ашмарін [10] вважає, що студенти повинні розуміти мету і завдання процесу фізичного виховання, усвідомлювати значення занять фізичними вправами як одного із засобів підготовки повноцінних громадян сучасного суспільства. Навчання – тривалий процес, тому однією із визначальних вимог є створення в молодого покоління ціленаправленості, тобто свідомого направлення на досягнення віддаленої по часу мети, незважаючи на виниклі труднощі та невдачі. Створенню і закріпленню ціленаправленості сприяє конкретизація мети.

Одним із авторів, що вивчав принцип свідомості і активності у практиці фізичного виховання була Л. О. Демінська [3]. На її думку даний принцип передбачає дві вимоги: перше – забезпечити в процесі фізичного виховання усвідомлене відношення тих, що займаються до своїх занять; друге – стимулювати їх належну активність.

У методичній літературі можна зустріти вирізнення принципів свідомості й активності як самостійних. У практиці процеси осмислення і активності взаємообумовлені. Осмислення неможливе без активної участі в ньому особистості, що займається. У свою чергу, активність можлива лише після осмислення мети діяльності. Правда, активність можна стимулювати вимогливістю, оцінкою, похвалою, але вона не така ефективна, як та, що базується на свідомості [13].

Активність і самостійність студентів у навчанні тісно взаємопов'язані. Активність виражається у стані готовності, прагненні до самостійної діяльності. Самостійність – у визначенні об'єкта, виборі засобів діяльності без допомоги ззовні. Джерелом пізнавальної активності й самостійності є потреба студентів у здобуванні знань, у самовираженні. Завдання викладача – стимулювання цієї потреби [7].

Висновок. Отже, те, що віками повторювали видатні педагоги-гуманісти, те, про що мріяв П.Ф.Лесгафт, повинно стати реальністю: підростаючому поколінню необхідно дати такі стимули до вдосконалення, які закладені в сам процес фізичного виховання. Викладач повинен виходити з того, що результат навчання дорівнює добутку здібностей на старанність. Якщо старанність дорівнює нулю, тоді і результат одержимо нульовий, тому цю старанність необхідно викликати. Досвід показує: якщо студент розуміє суть поставленого завдання і зацікавлений у його вирішенні — то це прискорює хід навчання. Ця закономірність і лежить в основі принципу свідомості й активності [13].

Література:

1. Баранов С.П. Принципы обучения: лекции по дидактике.– М.: МГПИ, 1975. –163 с.

2. Вільчковський Е.С., Козленко М.П., Цвек С.Ф. Система фізичного виховання молодших школярів. Навчально-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 214 с.

3. Демінська Л. О. Загально-методичні і специфічні принципи фізичного виховання період // Теорія та методика фізичного виховання : Науково-методичний журнал. – Харків, 2011. – № 2. – с. 17-18.

4. Ковальчук Г.О. Педагогіка: конспект лекцій. - Х.: Основа, 2003. – 143 с.

5. Лавровский Н. А. Педагогические идеи Монтеня и Локка // Покровский В. Историчекая хрестоматия: [пособие при изучении русской словесности]. – М., 1891. Вып 7. – с. 64-66.

6. Лавровский Н. А. По вопросу об устройстве гимназии // Журнал Министерства народного просвещения, 1867. - № 10. – с. 123-124.

7. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: навч. посібник. – 3-є вид., доп. – К. : ВАТ "КДНК", 2001. – 261 с.

8. Науменко В. Отечественный язик, как предмет гимназического курса: речь, читанная на торжественном акте Киевской 2-й гимназии 30 сентября 1881 г. / В. Науменко. – К., 1881. – 63 с.

9. Сипченко В.І., Борщов С.М. Про деякі аспекти формування мотиваційної діяльності школярів на заняттях фізичної культури // Конференція: Підготовка спеціалістів фізичної культури в Україні: Матеріали першої республіканської конференції / Упоряд. В.І.Завацький. – Луцьк : Надстир'я, 1994. – с. 24-25.

10. Теория и методика физического воспитания: учеб. пособие для студ. фак. физ. воспит. пед. ин-тов / под ред. Б. А. Ашмарина. – М. : Просвещение, 1979. – 346 с.

11. Теория и методика физического воспитания: Учеб. для высш. учеб. завед. физ. восп. и спорта: В 2т. Т.1: Общие основы теории и методики физического воспитания/Под ред. Т.Ю.Круцевич.– К.: Олимп. лит.,2003. – 342с.

12.Тулов М. А. Народное образование в Пруссии // Отечественные записки. – 1864. - № 8. – с. 704-706.

13. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів : підруч. для студ. вищих навч. закл. фіз. вихов. і спорту : в 2 ч., Ч. 1. – Тернопіль : Навч. книга - Богдан, 2001. – 282 с.

Науковий керівник:

кандидат наук з фізичного виховання, доцент Боднар Ярослав Богданович