ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПОВІСТІ А. ДІМАРОВА «НА КОНІ Й ПІД КОНЕМ»

На сьогодні підвищується інтерес сучасників до світогляду українського народу, національного способу мислення, української культури й духовності, ментальності загалом. Ці проблеми набули фундаментального значення в динамічних процесах суспільного розвитку. Українська література відіграє тут особливу роль, адже саме в художніх творах відображено найхарактерніші риси народного світобачення.

Творчий доробок А. Дімарова є вагомою частиною національної культури ХХ ст. завдяки актуальній проблематиці, заглибленню у соціальні, морально–етичні, психологічні сфери буття народу. Письменник порушує актуальні питання суспільства свого часу, виводить перед читачем історичну панораму ХХ століття.

Основою ідейно-естетичної, художньо-психологічної концепції творів письменника є особистість, її багатогранні, внутрішні почуття й переживання, якими мотивуються поведінка, вчинки і дії героїв.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю в літературознавстві цілісного дослідження етнопсихологічної концепції особистості, її своєрідності в прозі А. Дімарова, а також потребою докорінного перегляду методологічних засад вивчення творчості прозаїка та важливістю науково-теоретичного опрацювання проблеми художнього відображення соціальних конфліктів доби у творчості митця через психологічний світ особистості українця.

Над даною проблемою працювали М. Бахтін, Ю. Бондаренко, Р. Гром’як, Б. Корман, О. Лілік, Є. Михайлик, В. Моренець, Д. Наливайко, В. Нарівська, С. Радишевський, Г. Сиваченко, Г. Сивокінь, В. Сиротинко, Г. Штонь та інші.

Метою нашої розвідки є дослідження прози А. Дімарова, зокрема проблеми формування особистості в умовах соціальних перетворень ХХ століття крізь призму повісті «На коні й під конем».

Досягнення мети вимагає розв’язання наступних завдань:

• розглянути світоглядні домінанти А. Дімарова;

• дослідити етнопсихологічну концепцію особистості у творчості письменника;

• виявити шляхи показу формування української особистості в умовах соціальних перетворень ХХ століття на прикладі повісті «На коні й під конем»

• окреслити внесок творчого доробку А. Дімарова в історію української та світової культури.

У художній літературі поняття етнопсихологічної концепції особистості розуміється як універсальна модель особи, що передає особливості авторського світовідчуття, пов’язані з етнічними характеристиками психіки, суб’єктивною культурою індивіда та етнічними символами; проявляється в ідейно-естетичній спрямованості як окремого твору, так і доробку письменника, в характеротворенні персонажів літературного тексту, сюжеті, композиції, жанровій специфіці та оповідній структурі.

Формуючи характери літературних персонажів у відповідності до задекларованих естетичних принципів, А. Дімаров завжди пов’язує національну, суспільно–громадську ідентичність героїв в єдиний проблемний вузол, що дає йому змогу розгорнути вичерпну рефлексію над долею української людини в складну епоху соціальних перетворень.

Повість «На коні й під конем» є автобіографічною. Події, зображені у творі охоплюють складний в українській історії період: кінець 20-х – 1941 р. Образ автора тут не можна схарактеризували з однієї позиції. Справа в тому, що “автор-оповідач то зливається з образом головного героя, то дистанціюється від нього через ліричні відступи, коментарі, іронічні висловлювання виражаючи власне ставлення до зображуваного” [2, с. 48]. Саме уривчастість, епізодичність як риси повісті обумовлюються авторською концепцією.

Повість починається з притчі про місточок над урвищем: чим більше набирала людина необхідного для життя, тим вужчим ставав місточок. “Я теж стою над таким урвищем, і по той бік — прожиті мною роки. І доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа” [1, с. 224]. С. Ленська зазначає, що А. Дімаров «справедливо вбачає у збереженні пам'яті про минуле запоруку майбутнього» [2, с. 48].

У першій частині тетралогії (“Через місточок”) показано ряд яскравих епізодів раннього дитинства головного героя Толі, тобто самого автора. У другій частині (“Блакитна дитина”) читачі бачать Толю вже як школяра, простежують його змужніння та моральне зростання, пізнають правду життя очима героя. Навчання хлопчика у старших класах відтворено у третій частині повісті (“Маскулінум, фемінінум, нойтрум”). Четверта частина (“Ать-два!”), у свою чергу, висвітлює роки служби в армії Толі.

Вражає глибокий психологізм повісті, за допомогою якого автор передає повну картину тяжкої епохи. “Художні деталі у творі створюють сугестивний ефект присутності в ситуації” [2, с. 48]. Спогади автора подаються через призму дитячого сприйняття. Тож Толі їхня убога хата, нестатки, тяжка праця матері не здавалися чимось неприродним. Та читач розуміє весь трагізм епохи. З інтер'єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів.

Образ головного героя у повісті є не лише об'єктом зображення, а й засобом розкриття центральної теми – теми “історія покоління”, і не просто покоління, а покоління, як прожило своє життя у роки ХХ століття, в час істотних змін на всіх рівнях: суспільному, науковому, технічному, культурному, психологічному.

Показуючи життя Толика, Анатолій Дімаров змальовує не просто пригоди хлопчика, а вказує на вплив життєвих ситуацій на формування особистості хлопчика. Перед читачами формується образ допитливої, активної людини. Звичайно, автор вказує і на негативні риси характеру Толика: він непослідовний, розбишакуватий, завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матер. Але, поруч з цим, в душі головного героя формуються важливі морально-етичні принципи і закони. У цьому плані великий вплив на свідомість хлопчика мала книга. Саме книжка стане незамінним товаришем і мудрою порадницею в подальшому дорослому житті. Толик має дуже розвинену фантазію, з допомогою якої хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро.

У повісті автор не оминув і такої теми як голодомор ХХ ст. До цього питання Анатолій Дімаров звернувся одним із перших в українській літературі. В епізоді “Земляні млинці” постає болюча картина: діти — Толик, Ванько, Сергійко і Ганнуся — гралися “в гості”: старші діти пекли із землі млинці, повагом, як дорослі, говорили про господарство, а малі буцімто пригощалися. Мала Ганнуся теж ухопила земляний млинець “і раптом гірко заплакала” [1, с. 246]. Вона просила справжніх млинців, старші діти не знали, як її втішити. А. Дімаров, подаючи картини голодомору шляхом показу подій саме дитячими очима, підкреслює весь трагізм пережитої епохи, вплив її на формування окремої особистості і цілої нації загалом.

Назва твору обрана не випадково. Найчастіше хлопчик опинявся “під конем”, спокутуючи гріхи: “Крав яблука і груші, толочив чужі баштани, висмикував хвости у гусаків, дратував собак, вкидав у річку котів, розбивав, коли траплялося, шибки з рогатки, дер, де тільки міг, штани, чубився з братом... А каятись мені доводилося досить-таки часто, особливо, коли свистіла наді мною лозина чи випорскував з чужого садка, несучи повні штани кропиви, напханої безжалісною дядьківською рукою” [1, с. 268]. Але “життєвий досвід, духовне зростання, що день у день формували особистість, уповні проявилися вже у дорослому бутті, дозволили Толикові втриматися “на коні” на крутому зламі історії рідної землі” [2, с. 49] Приборкання норовливого коня своєї долі стало можливим лише завдяки тим морально-етичним і духовним засадам, на яких виховувалося покоління: працелюбність, чесність, здатність до співпереживання відповідальність, людяність.

Фінал повісті розгортає читачам початок Великої Вітчизняної війни. Ця частина (“Замість епілогу. Граната”) є найдраматичнішою в повісті повісті. Автор підводить нас до ключової фрази: “Ми стали тими, ким і повинні були стати, і недалека війна готувала нам суворий екзамен: на мужність і зрілість. І ми складемо його живі чи мертві” [1, с. 596]. В цих словах яскраво виражена життєві пріоритеті головного героя: сила волі, незламність духу, твердість, мужність, витривалість.

Вся повість, крім останньої частини, особливо “Блакитна дитина”, обрамлена добрим і м'яким гумором, який є художньою домінантою книги. Навіть про сумні, драматичні події автору вдається говорити так, що труднощі видаються подоланними. Також домінантами твору, але вже з психологічного боку, є оптимізм і життєлюбство.

Слід вказати і на використання письменником розкішних мовних фарб: емоційно-забарвленої лексики (дитинище), розмовних елементів (впер, гемонське, витріщивши очі, ревонув). Слушно зазначив А. Погрібний, що майстерності, стиля як такого “не помічаєш” [3, с. 152].

Отже, у хронологічній послідовності розгортається художня біографія героя на тлі життя його покоління. Анатолій Дімаров, зображуючи світ очима Толика, показує соціальні умови життя 1920 – 30-х рр. ХХ ст. Розглянувши повість “На коні й під конем”, слід зауважити, що автор майстерно передав читачам проблему формування особистості в умовах суспільно-політичних чинників ХХ століття. А. Дімаров розглянув особливості духовного розвитку нації, серед яких важливе місце посідає формування національної самосвідомості українців, виховання почуттів національної гідності й морального обов'язку перед народом, збереження національних звичаїв та обрядів, релігійних традицій. Автор наповнив поняття “психологізм”  конкретно-життєвим змістом, при цьому митець не тільки розкрив аспекти внутрішнього світу героїв, а й зобразив форми побутування психіки в багатогранних зв'язках з соціально-політичними, філософськими, морально-етичними основами національного життя.

Література

1. Дімаров А. Вибрані твори: В 2 т. / А. Дімарова. – Т.2. – К., 1982. – С. 223 – 615.

2. Ленська С. Дитячий світ Анатолія Дімарова (за повістю “На коні і під конем”) / С. Ленська // Українська література в загальноосвітній школі. –2007. – № 5. – С. 46 – 49.

3. Погрібний А. Нужны ли детям испытания / А. Погрібний // Радуга. – 1982. – № 8. – С. 151 – 153.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, професор, декан факультету української філології та соціальних комунікацій ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», Пінчук Тетяна Степанівна.